Угорська мангалиця у вашому господарстві

9604 👁Створено: 16.04.2020,  Змінено: 24.09.2024  

Угорська мангалиця у вашому господарстві

Першочерговим завдянням для більшості господарів, які вирішили зайнятися свинарством, є правильний вибір породи. Саме тому кожен хазяїн, що має раціональне мислення, ставить перед собою два практичних запитання: яких результатів йому хотілося б досягти? і чи є у нього відповідні ресурси для їх досягнення?

 

У світі існує дуже багато порід свиней. Крім загальних, властивих усім свиням характеристик, кожна порода обов’язково має свої, унікальні, притаманні лише їй специфічні особливості. Переваги та недоліки тієї чи іншої породи повністю залежать від умов господарювання та цілей розведення цих тварин: одні й ті ж їх властивості можуть виявитися як дуже вигідними, так і небажаними.


Наприклад, щоб отримувати нежирну свинину, потрібно вирощувати породи свиней м’ясного напрямку, такі як п’єтрен, ландрас (свині беконного типу). Але для швидкої відгодівлі з метою отримання сала ці тварини за своїми властивостями зовсім не підходять, і в такому разі слід надати перевагу свиням миргородської породи або великої білої. Особливе місце серед багатого різноманіття свинячих порід займає досить рідкісна й екзотична порода довгошерстих свиней  угорська пухова мангалиця. Саме про неї піде мова у цій статті.


Угорську мангалицю не можна назвати новою породою. Навпаки, м’ясні продукти та сало цих тварин користувалися величезним попитом у Європі в ХІХ і першій половині ХХ століття. Незвичайні пухнасті свині були виведені в Угорщині на початку ХIХ століття (приблизно у 1833 році) шляхом схрещування диких вепрів з домашніми середземноморськими (угорськими та сербськими) свинями, тому й отримали таку назву. Мангалиці досить невибагливі до умов утримання й харчування, витривалі, мають хороші адаптаційні здібності, високий імунітет та призвичаєність до кліматичних особливостей гірської місцевості (суворих, сніжних зим).

 

Перший час їх розводили переважно у підсобних господарствах монастирів. Пізніше угорська мангалиця стала основною породою на території Угорщини й Австрії, особливо в Карпатському регіоні. Але згодом, коли популярність жирного м’яса значно знизилась, а натомість зріс попит на пісну свинину, чисельність поголів’я цих тварин скоротилася, і про мангалицю поступово забули, замінивши її породами м’ясного напрямку. 

 

Мангалиця

Активне відновлення поголів’я розпочалося лише у 1994 р. Та, попри все, сало мангалиці й досьогодні вважається одним з найцінніших видів свинячого жиру. В Італії з нього готують традиційний продукт лардо – найзнаменитіше сало у світі, історія приготування якого нараховує близько 3000 років.

 

Його отримують шляхом засолювання свинячого жиру мангалиці у ємностях, які виготовлені з мармуру. Готовий продукт відрізняється дуже ніжною кремовою консистенцією, а вміст холестерину в ньому на 30–35% менший, ніж у салі інших порід свиней. Не менш популярне сьогодні й в’ялене свиняче м’ясо хамон, елітні сорти якого готуються саме з м’яса мангалиці.  

 

М'ясо мангалиці

Угорська мангалиця не придатна для вирощування в умовах великих промислових свинарських комплексів, оскільки ці тварини генетично пристосовані до пасовищного утримання і не можуть постійно знаходитись в обмеженому просторі.

 

Щоб отримувати від свиней їх найбільшу цінність – високоякісну, так звану мармурову свинину, необхідно забезпечити їм вільне пересування з природним випасом на територіях пасовищ.

 

Мангалиці добре себе почувають і прекрасно розвиваються лише в разі напіввільного утримання протягом усього року. За такої технології вирощування отримується екологічно чиста продукція, надзвичайно корисна для людського організму. Приготоване м’ясо мангалиці має особливий смак і приємний аромат.

 

Випас мангалиці

Якщо у господарстві є можливість забезпечити свиней пасовищем, бажано неподалік від лісистої місцевості, щоб тварини могли знаходити собі корм самостійно, то вибір угорської мангалиці стане найкращим рішенням для хазяїв. Ця порода створена для дрібних і середніх фермерських господарств.

 

Істотно збільшити рентабельність свиноферми зможе самостійна переробка свинини на раніше згадані продукти з подальшою їх реалізацією в готовому до вживання вигляді. І хамон, і лардо, приготовані за спеціальними технологіями, мають досить високу вартість і користуються великим попитом на ринку якісних органічних продуктів.

 

У наш час ринок м’яса перенасичений свининою промислового вирощування, що має далеко не найвищу якість, тому м’ясо мангалиці буде вигідно відрізнятися від решти м’ясного асортименту, який є у продажу.

 

Мангалиця

Угорська мангалиця – це порода великих за розмірами, довгошерстих свиней, які чудово використовують природні пасовища. Теплої пори року вони повністю задовільняють свої потреби у кормах за рахунок паші (жолуді, трава, жаби, ящірки, коріння рослин і т. ін.).

 

Набір живої ваги у тварин за таких умов вирощування відбувається дещо повільніше. Тому, щоб інтенсифікувати цей процес, доцільно підгодовувати тварин концентратами. Рекомендується застосовувати такий режим годування: вранці свині отримують суміш зернових різних видів (цілком можна використовувати зернові відходи або некондиційне дрібне зерно); протягом дня тварини пасуться чи отримують на вигулі готову для вживання траву; увечері їх знову годують невеликою кількістю суміші з різної дерті. І, звичайно ж, необхідно забезпечити поголів’ю вільний доступ до питної води.  

 

Мангалиці на пасовищі

Якщо свині не мають можливості добувати собі корм самостійно, то приблизний склад їхнього раціону буде таким: 70% – це трава й соковиті корми, а 30% – концентрати. Найкраща трава для мангалиці – люцерна. У ній міститься багато білку й кальцію.

 

Зимове меню складається з сіна та коренеплодів. Доля концентрованого корму має містити: макуху (соєву або соняшникову) – 15%, подрібнене зерно кукурудзи – 20%, ячмінь – 40%, пшеницю – 10%, висівки – 10%, м’ясокісткове чи рибне борошно – 5%. При такому годуванні вага поросят у віці 12 місяців досягне 140–170 кг.

 

Якщо годувати мангалицю за інтенсивною технологією (картопля+зернові), як звичайних свиней, то ростиме вона краще (в рік її вага складе 190–200 кг), але швидко жиріє, і втрачається той унікальний склад м’яса та співвідношення м’ясо/сало, заради якого й вирощують цю породу. Дорослі свині угорської мангалиці в середньому важать 250–300 кг, хоча відомі випадки, коли вага хряка досягала 450 кг.  

 

Мангалиця

Порода угорської мангалиці підрозділяється на три основних типи, які відрізняються між собою кольором вовни і вагою: білі, руді й чорні з білим животом («ластівки»). Раніше були ще й повністю чорні тварини, але тепер цей тип втрачений. Найбільші з них –  це чорні та білі свині.

 

Усім чистокровним тваринам породи  властивий темний колір шкіри навколо очей, пипок, копит, на внутрішній частині хвоста, а головне – темна пляма на нижній частині вуха. Всі три типи мають густу, кучеряву шерсть, яка добре захищає тварин від холоду, комах та механічних уражень.

 

Взимку мангалиця не потребує теплих приміщень. Цим тваринам достатньо мати свинарник, навіть збитий з дощок, який здатний захистити їх від вітру й опадів. Якщо свині угорської мангалиці утримуються на випасі цілорічно, то з настанням холодів вони риють собі поглиблення в ґрунті, де ховаються від негоди. 

 

Мангалиці (поросята)

Статеве й фізіологічне дозрівання у молодих свинок настає майже одночасно, у віці 10–12 місяців. Якщо в стаді є хряк, то свинки зазвичай покриваються без проблем. У разі штучного запіднення поросят народжується відсотків на 40% менше, ніж внаслідок природного парування.

 

У молодої свині звичайна кількість приплоду складає 4–5 поросят, у дорослої свиноматки – від 5 до 8, а деколи трапляється, що й до 11 поросят. Свиноматкам властивий дуже сильний материнський інстинкт. За нормальних умов утримання та при хорошому годуванні вони завжди мають достатню кількість молока. А випадків відмови від поросят, їх поїдання чи розкидання не буває ніколи. 

 

Свиноматки під час пологів не потребують допомоги або якогось втручання людини. Варто зазначити, що господарям та обслуговуючому персоналу при опоросі слід бути обережними у поводженні зі свинею: у момент опоросу й кілька днів поспіль свиноматка проявляє агресію як до людей, так і до інших дорослих свиней свого стада. У такий спосіб вона захищає свій новонароджений молодняк. Через кілька днів агресія зазвичай минає.  

 

Поросята народжуються смугастими, схожими на дитинчат дикого кабана. Опорос може відбуватися під відкритим небом, але краще, щоб температура навколишнього середовища була не нижче + 14° С. Важливо також забезпечити свиноматку достатньою кількістю сухої підстилки. Хоча ці свині дуже невибагливі, але якщо є можливість створити їм комфортні умови, то краще подбати про це, щоб підвищити збереження молодняку ​​і в подальшому поліпшити прирости. Турбота й увага корисні будь-якій тварині, навіть найвитривалішій. 

 

У мангалиці дуже міцний імунітет, тому випадки захворювань серед представників цієї породи трапляються вкрай рідко. Проте не варто забувати, що корм має бути завжди свіжим. Також необхідно своєчасно здійснювати протигельмінтну та антипаразитарну обробку тварин засобами проти глистів і шкірних паразитів. 


Підсумувавши, можна зробити висновок, що угорська мангалиця має такі господарські цінні властивості, як: велика вага дорослих тварин, невибагливість у годуванні та до умов утримання, висока якість продукції, сильний природний імунітет, хороші материнські якості.


Серед основних вад мангалиці можна назвати пізньостиглість породи, її невисоку плодючість, складнощі у пошуку хорошого племінного молодняка та його відносно високу вартість.  

 

Все ж дана порода, на думку багатьох свинарів, дуже перспективна для виробництва органічних продуктів, попит на які зростає з кожним роком. Тому мангалиця може бути вельми рентабельною завдяки невисокій собівартості продукції та значній ціні кінцевого продукту на ринку.

 

 

Усі питання, які виникли під час ознайомлення з даним матеріалом, можна поставити автору на нашому форумі

 




Чугуєвець Віталій

 



Поділитись в соцмережах:


Текст сообщения:

*

*