Розведення тварин – надзвичайно цікава справа, яка дозволяє людині відчути себе творцем, рушійною силою. Завдяки цьому напряму людської діяльності у світі створено значну кількість порід свійських тварин. Окрім них розрізняють також лінії, відріддя, родини, кроси, помісі, гібриди…
Що позначають усі ці категорії і чим вони різняться одна від одної? Як утворюються нові породи? Рано чи пізно ці та подібні запитання виникають, певно, у кожного, хто насправді цікавиться тваринництвом. Цій же темі присвячена і моя стаття. Та спершу спробуймо розібратися з термінологією.
Порода – це цілісна, численна (не менше кількох тисяч племінних тварин батьківського стада), якісно своєрідна група тварин, створена цілеспрямованою працею людини. Усі особини цієї групи перебувають у віддаленій спорідненості між собою, оскільки походять від порівняно невеликої групи спільних предків. Водночас вони не є близькими родичами, що унеможливлює прояв інбредної депресії у потомства (виродження, зниження життєздатності та продуктивних характеристик).
Представники однієї породи мають спільну історію розвитку й формування бажаних ознак, а також у них є специфічні, приблизно однакові господарсько корисні якості, схожа зовнішність і будова тіла. Ці однакові характеристики стійко передаються у спадок потомству. Усередині породи мають бути лінії та родини.
Лінія – це нащадки видатного за своїми продуктивними характеристиками предка чоловічої статі, які вдало успадкували його найкращі якості. Розведення більшості сільськогосподарських тварин відбувається по лініях. Усередині породи зазвичай існує не менше 10 ліній, назви яких повторюють кличку та номер родоначальника лінії. До прикладу, всередині голштинської породи ВРХ існує значна кількість ліній, зокрема Монтвік Чіфтейн 95679, Сілінг Трайджун Рокіт 252803, Віс Бек Айдіала 0933122, Рефлекшин Соверинга 0198998 та інші.
Родина – це високопродуктивні жіночі особини-нащадки (доньки, онучки тощо) видатного предка жіночої статі. Розведення за родинами широко практикується у свинарстві, але воно менш поширене, ніж лінійне розведення. Назви родин відповідають кличці чи номеру родоначальниці. Всередині породи існує близько 20–30 родин. До прикладу, в естонській беконній породі свиней налічується 14 ліній та 28 родин, серед яких найпоширенішими є родини Лунде, Каїни, Матеакаси.
Лінії і родини – це ніби варіації всередині породи. Вони є показником генетичного багатства породи. Яке їхнє призначення? Різні продуктивні характеристики, які складно поєднати в одній тварині або в усій групі тварин (наприклад, удій і жирність молока, витривалість і швидкість, багатоплідність і чималу масу новонароджених тощо) закріплюють у лініях і родинах. Облік походження тварин дає можливість фахівцям вести подальшу племінну роботу з породою.
Мета розведення за лініями і створення ліній – збереження високих господарсько цінних показників унікальної особини в її потомстві, щоб таким чином перетворити ці якості з індивідуальних на групові, закріпити та тиражувати потрібну властивість.
Відріддя – це численна частина породи, яка впродовж тривалого часу розводилась ізольовано, у специфічних кліматичних умовах, і добре до них пристосувалася. Називають відріддя зазвичай за географічною назвою місцевості чи населеного пункту, де цих тварин розводять.
До прикладу, в карабахській овечій породі надзвичайно цінним є карадолахське відріддя, що складється з більш масивних тварин, жива вага яких сягає до 75 кг. Чорно-ряба порода корів має три основні відріддя: центральне, уральське та сибірське. У породи русскіх кіз розрізняють ярославскоє і горьковскоє відріддя.
Крос – це потомство, отримане від батьків, що належать до різних ліній (а іноді й до різних порід, як, наприклад, у бройлерному птахівництві). Зазвичай такі тварини поєднують цінні характеристики обох ліній і використовуються як продуктивні, для виробництва товарної продукції. Іноді в такому потомстві проявляється ефект гетерозису, і крос за своїми показниками перевершує обидві батьківські форми.
У сучасному тваринництві міжлінійні кроси широко практикують у птахівництві. Кроси бувають простими – у розведенні беруть участь лише дві лінії, а бувають складними – коли потомків двох різних ліній парують з представниками третьої. Так, у породі леггорн існує чимало кросів. Деякі з них: « Янтар-1», «Кристал-5», «Старт-1», «В-121», «Прогрес».
Гібрид – це тварина, батьки якої належать до одного роду, але до різних видів: зайця білого та зайця сірого – тумак; ягуара й леопарда – ягопард; віслюка та кобили – мул; жеребця і ослиці – ослюк; тигриці й лева – лігр; мускусного качура і свійської качки – мулард; одногорбого верблюда й лами – кама.
Гібридів на сьогодні отримано вже чимало. Здебільшого їх створюють люди, але іноді автором є і сама природа. До гібридних тварин природного походження належить кідус (кідас) – гібрид соболя (Martes zibellina) і куни лісової (Martes martes), який зустрічається в місцях їхнього спільного існування. Кідуси трохи більші за своїх батьків, мають довший хвіст і жовте забарвлення передньої частини шиї. Зустрічаються ці тварини на Уралі та біля річки Печора.
Гролар або полярний гризлі (Ursus arctos x maritimus) – гібрид білого та бурого ведмедя (підвиду гризлі). Потомство народжується білим, але в міру дорослішання стає жовто-бурим чи блакитно-бурим. Кілька разів такі гібриди народжувалися в Німеччині та в Лондонському зоопарку. У природі вони іноді зустрічаються на Алясці та на острові Кадьяк.
Межняк – гібрид тетерука (Tetrao tetrix) і глушця (Tetrao urogallus). Зовні подібний до того виду, до якого належить його мати. Гібридні самки майже не відрізняються від батьківського виду. Межняк-самець має трохи більші розміри, ніж його батьки, і водночас він значно сильніший, тому часто перемагає суперників у шлюбний сезон. Проте яйця, знесені від гібридного самця, виявляються незаплідненими, і з них неможливо вивести пташенят.
З цієї причини межняки вважаються шкідливими особинами, оскільки перешкоджають нормальному відтворенню птахів обох видів. Мисливці та єгері знають про це і за нагоди намагаються винищувати межняків. Зустрічається цей гібрид не часто. Зазвичай він з’являється в місцях, де живуть обидва види, і в тому разі, коли внаслідок винищення мисливцями створюється ситуація гострої нестачі самців одного з видів. За таких обставин самки паруються з самцями спорідненого виду і виводять гібридне потомство.
Хонорик – гібрид тхора степового (чи тхора лісового) і норки європейської. Здерідка ці тваринки зустрічаються у спільних для їхніх ареалів місцях. Зовні хонорик нагадує тхора, але з більш густим і жорсткішим хутром, як у норки.
Часто людина створює гібрид випадково, або внаслідок наукового експерименту, інколи з використанням штучного запліднення, як це відбулося у випадку створення ками. Самку лами запліднили спермою одногорбого верблюда й отримали гібридне потомство, яке не мало жодного господарського інтересу для людини.
Проте деякі види здатні запліднитися самостійно, природним шляхом, якщо їх тривалий час утримують спільно. Так утворився лігр – гібрид лева й тигриці. Лігри помітно більші, ніж обидва батьківські види. Зовні вони більш схожі на левів із розмитими тигровими смужками. У самців відсутня грива. До того ж лігри люблять плавати.
Таким же чином у 1910 році в Бомбеї (Індія) з’явились кілька гібридів леопарда та левиці, що отримали назву леопон. Ці тварини схожі на лева, на голові та шиї мають гриву завдовжки до 20 см, а на хвості – китичку. По всьому тілу в них розміщені різної величини коричневі та чорні плями неправильної форми. За розміром леопони більші за леопарда, але дрібніші за лева.
Природним паруванням отримали і гібрид самця зебри з конем – зеброїд, а також і зебри з ослом – зебрул. Фонова масть у цих гібридів успадковується від коня або ослиці, але на ній проглядаються смужки різної інтенсивності. Гібриди мають цінну властивість – вони не схильні до хвороб, які переносить муха цеце, і придатні для перевезення вантажів, як в’ючні тварини. Проте вони успадкували від зебр агресивну вдачу, їх складно об’їжджати, і вони незручні в обслуговуванні. Такі тварини відомі ще з дуже давніх часів.
Іноді гібриди, створені людиною, займають цілі екологічні ніші. Так трапилось із зубробізоном, якого вперше отримали від самця зубра та самки бізона в заповіднику Асканія Нова, у 1907 році. Згодом, у 1940 році, одного самця і чотирьох самок цього гібрида переселили на Кавказ, у місцевості, які колись населяли кавказькі зубри, повністю винищені мисливцями до 1927 року. Гібрид успішно прижився, акліматизувався і розмножився, зайнявши екологічну нішу кавказького зубра.
Є також гібриди, що мають цілковито практичне значення. Серед них – бестер, міжвидовий високопродуктивний гібрид білуги і стерляді. Вперше його створили в 1952 році, у Саратовській області. Штучне схрещування двох різних видів риб родини осетрових дало змогу об’єднати в бестері швидкий ріст білуги та раннє дозрівання стерляді. Представники цього гібрида зазвичай досягають ваги 30 кг, а їхня довжина перевищує 1,8 м. Деякі особини можуть важити до 63 кг і виростати до 2,3 м! Розрізняють два різновиди гібрида: білужий та стерляжий бестер. Стерляжий бестер дрібніший. Вирощують цю рибу задля отримання м’яса й ікри.
Мулардів створили з метою поєднання господарсько цінних властивостей та усунення небажаних характеристик обох вихідних видів в одному організмі. До прикладу, мускусні качки дуже охайні, не створюють галасу, нарощують переважно м’язову масу, а не жирову, та водночас самки в них дрібні, полохливі, а молодняк росте порівняно повільно і пізно дозріває. А ще мускусні качки не придатні для промислового птахівництва.
На противагу мускусним, свійські качки – скоростиглі, швидко ростуть, придатні для будь-якої технології вирощування і розведення, але продукують жирне м’ясо. До того ж вони неохайні та галасливі. Гібрид, отриманий внаслідок схрещування мускусної і звичайної качки, добре набирає вагу і вже у віці 2–2,5 місяців досягає живої маси 1,4–1,5 кг. Муларди охайні, спокійні, м’ясо в них високоякісне, з низьким вмістом жирової тканини.
Мул був створений шляхом схрещування осла й кобили для виконання роботи в неприйнятно важких для коней умовах на місцевості зі складним рельєфом. Але згодом цей гібрид стали використовувати повсюдно, паралельно з кіньми. За розміром і пропорціями тіла мули приблизно наближені до коней, але мають довгі вуха, легшу голову, менш оброслий волоссям хвіст. Їхні ноги й копита подібні до ослячих, а масть завжди успадковується від кобили.
Мули невибагливі до якості корму та умов утримання. Також вони живуть довше за коней, менш сприйнятливі до кінських захворювань, надзвичайно витривалі і не поступаються коням тягловою силою (18–20% від їхньої ваги). Відомі два типи мулів: в’ючні та упряжні. В’ючні дрібніші за упряжних. Середня вага мула становить близько 400 кг. Усі представники цього гібрида безплідні. За всю історію їхнього існування відомо лише кілька випадків отримання потомства від самок-мулів. У світі налічується близько десяти мільйонів мулів.
Хайнак – гібрид яка та корови. Як продуктивних тварин, хайнаків утримують переважно в Непалі, Монголії, Тибеті. Гібрид поєднав пристосованість яка до суворих місцевих умов і високу жирність його молока з молочною продуктивністю свійської корови.
Майже всі гібриди не здатні давати власне потомство і в репродуктивному сенсі є тупиковими особинами. Проте деякі з них – плідні. Наприклад, бестер, гролар, нар (гібрид між одно- і двогорбим верблюдом), зубробізон та інші здатні успішно розмножуватися. У деяких випадках плідним є потомство лише однієї із статей, як у кідасів: самки можуть давати потомство, а самці – ні. У лігрів самки здебільшого також плідні, а самці безплідні. Здатні давати потомство й самки-межняки та самки-тигролеви (гібрид тигра з левицею).
Більшість гібридів перевершують своїх батьків за багатьма якостями. До прикладу, лігри виростають значно більшими і за левів, і за тигрів. Мули за витривалістю перевершують коней, а за силою – ослів. Нар масивніший за обидва види верблюдів.
Стосовно якісних характеристик гібридів, то вони неоднакові і повністю залежать від того, який вид слугував батьківською формою, а який – материнською. Так, мулам властиві: хороший імунітет, невибагливість до умов годування й утримання, а також відмінні експлуатаційні характеристики. Ослюк же навпаки – має невеликі розміри, більше схожий на віслюка і не має значної господарської цінності. У тигролева є грива, за розмірами він поступається і тигру, і леву, а лігр – навпаки, за вагою перевершує своїх батьків.
Помісь – це потомство, отримане від парування тварин одного виду, але різних порід. Роблять це як з певною метою, так і випадково. Зрештою отримуються нові породи. Наприклад, порода курей брама з’явилася внаслідок змішування двох батьківських порід: кохінхін і малайської бійцівської, коні брабансони були отримані від парування фламандської та арденської порід. Та й багато які з решти добре відомих нам порід є комбінаціями кількох інших. Про це йтиметься вже в наступній статті.
Якщо під час ознайомлення з цією темою у вас виникли запитання, можна обговорити їх на нашому форумі.
Поділитись в соцмережах:
