Звідки і як з’являються нові хвороби: таке запитання хоча б раз виникало у кожного тваринника чи власника ферми. Відповідь на нього знає ветеринарна наука.
Історія тваринництва – не лише історія порід, технологій та продуктивності. Це, на жаль, також історія інфекційних хвороб. Часом ветеринари та господарі тварин стикаються з явищем, яке завжди викликає тривогу: з’являється хвороба, якої раніше ніхто не знав, або ж в країну приходить інфекція, що існувала десь далеко, але ніколи не зустрічалася в цій місцевості.
Для фермера зустріч із невідомою інфекцією завжди виглядає майже містично: учора хвороби не існувало, а сьогодні вона вже забирає поголів’я. Однак у такого явища є цілком зрозумілі біологічні причини. Нові захворювання не виникають «з нічого», у них завжди є походження, механізм появи та шляхи поширення.
Умовно можна виділити два основні сценарії появи «нових» хвороб сільськогосподарських тварин:
- Поява дійсно нової інфекції (або нової форми хвороби з іншими характеристиками чи новою вразливою цільовою групою).
- Занесення хвороби з іншої географічної зони, де вона існувала давно.
Розглянемо обидва варіанти докладніше.
Як з’являються нові хвороби
Під «новими» хворобами зазвичай розуміють інфекції, які раніше не були відомі науці чи не зустрічалися в цього виду тварин. Найчастіше вони виникають внаслідок змін самого збудника або переходу інфекції від одного виду тварин до іншого.
Перехід інфекції на новий вид тварин
Один із найпоширеніших механізмів – так званий міжвидовий перехід.
Багато вірусів і бактерій пристосовані лише до певного виду тварин. Умови тіла вразливого виду ідеально підходять збуднику, і часто збудник настільки підлаштовується під них, що через якийсь час еволюціонує і стає не здатним жити в інших умовах і в організмах тварин інших видів. Так за тисячі поколінь мікроорганізмів і за багато років сформувалися видові бар’єри.
Наприклад, митом або сапом хворіють лише коні, але не можуть захворіти свині, велика рогата худоба й інші тварини; міксоматоз небезпечний лише для кролів; на хворобу Марека хворіють лише птахи і т. ін. Прикладів дуже багато.
Але іноді мікроорганізм потрапляє в організм іншого виду і виявляється, що він може розвиватися і в ньому. Якщо імунна система нового господаря не вміє боротися з цим патогеном (а саме так часто й трапляється), виникає нова хвороба.
Класичним прикладом є міксоматоз кролів.
Вірус міксоми спочатку циркулював серед американських диких кролів Sylvilagus. У них інфекція викликала лише легку форму захворювання. Але коли вірус потрапив до європейського кролика (Oryctolagus cuniculus), ситуація виявилася зовсім іншою – для представників цього виду хвороба стала важкою та майже завжди смертельною.
У середині XX століття кілька нових штамів вірусу міксоми були навмисно культивовані у лабораторії, а потім випущені в Австралії для боротьби з величезними популяціями диких кролів. Результат виявився катастрофічним: епізоотія знищила мільйони тварин.
Це один із найбільш наочних прикладів того, як стара хвороба перетворюється на нову, коли збудник потрапляє до організму іншого виду.
Поява хвороби через зміни самого збудника
Іноді інфекція існує давно, але її збудник чомусь змінюється – мутує, стає небезпечнішим або починає вражати новий вид тварин.
Якщо збудник, що випадково мутував, потрапляє в новий організм і виявляється, що ця незначна мутація зробила його здатним розмножуватися і в нових умовах теж, то виникає нова хвороба.
Особливо швидко такі зміни відбуваються у вірусів, оскільки вони мають високу здатність до мутацій.
Хороший приклад – репродуктивно-респіраторний синдром свиней.
Наприкінці 1980-х років у США та Канаді з’явилася невідома хвороба свиней. Вона проявлялася абортами, народженням слабких поросят та тяжкими респіраторними симптомами. Спочатку ветеринари навіть так її й називали: «таємнича хвороба свиней».
Пізніше було виявлено новий вірус, який отримав назву PRRS-вірус. Генетичні дослідження показали, що він пов’язаний з вірусами, що циркулювали в інших тварин, і згодом еволюціонував у новий патоген свиней.
Сьогодні PRRS вважається однією з найбільш економічно небезпечних хвороб свинарства у всьому світі.
Хвороби, що виникли через помилки людини
Іноді нові захворювання виникають не у природі, а в результаті змін у технологіях тваринництва.
Найбільш відомий приклад – губчаста енцефалопатія великої рогатої худоби (BSE), відома як «коров’ячий сказ».
Хвороба вперше була виявлена у Великій Британії у 1986 році. Вона вражає нервову систему корів і закінчується загибеллю тварини.
Причиною захворювання стала годівля великої рогатої худоби м’ясо-кістковим борошном, виготовленим із відходів тваринного походження. У корм потрапляли тканини тварин, заражених пріонною хворобою, схожою на скрейпі овець (почесуха).
Таким чином, через порушення природного раціону травоїдних тварин виникла нова епізоотична проблема.
Приклад демонструє важливу закономірність: інтенсивне тваринництво та технологічні експерименти можуть створювати умови для появи нових інфекцій.
Екологічні зміни
Іноді поява нових хвороб пов’язана зі зміною довкілля. Розширення сільського господарства, знищення природних екосистем та контакт худоби з дикою фауною збільшують ймовірність передачі збудників.
За оцінками дослідників, у природі може існувати дуже багато ще невідомих вірусів, багато з яких потенційно здатні перейти до нових господарів за умови збігу певних обставин. Тому поява нових хвороб – неминуча частина біологічної еволюції.
Старі хвороби, які стали помітними лише зараз
Іноді ветеринарна наука повідомляє про відкриття нової хвороби, але при більш уважному розгляді виявляється, що сама інфекція зовсім не нова. Вона могла існувати серед тварин багато років, а іноді й десятиліть, залишаючись непоміченою.
Причина цього проста: хворобу неможливо виявити, доки немає методів її діагностики.
У минулому ветеринарні фахівці мали в своєму розпорядженні набагато менше інструментів для виявлення інфекцій. Діагностика нерідко ґрунтувалася лише на клінічних ознаках та патологоанатомічних змінах. Якщо хвороба протікала порівняно легко або нагадувала вже відомі інфекції, її могли просто не виділити у самостійну нозологічну одиницю.
Ситуація почала змінюватися наприкінці XX століття, коли до ветеринарної медицини широко увійшли методи молекулярної діагностики – насамперед полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР), серологічні тести та генетичне секвенування. Ці технології дозволили виявляти навіть невелику кількість вірусів і бактерій, а також відрізняти близькі, але все ж різні патогени.
Саме завдяки цим методам виявили деякі інфекції, які раніше просто «губилися» серед інших хвороб.
Показовий приклад – хвороба Шмалленберга. Вона була вперше виявлена в Європі у 2011 році у великої рогатої худоби. Хвороба проявлялася лихоманкою, зниженням продуктивності та, що особливо характерно, вродженими аномаліями у потомства.
Коли дослідники виділили збудника, з’ясувалося, що йдеться про раніше невідомий вірус із сімейства буньявірусів. Але багато фахівців припускають, що подібні інфекції могли існувати й раніше, тільки їх вважали за інші захворювання.
Схожа історія сталася і з метапневмовірусною інфекцією птахів. Вірус, який її спричиняє, було виявлено лише у другій половині ХХ століття, коли стали доступними точніші лабораторні методи. До цього багато спалахів захворювання у птиці могли відносити до інших респіраторних інфекцій.
Таким чином, іноді «нова» хвороба насправді виявляється старою інфекцією, яку раніше просто не знали, а тепер навчилися правильно розпізнавати. У цьому сенсі розвиток діагностичних технологій не лише допомагає боротися із захворюваннями, а й загалом розширює наші знання про світ мікроорганізмів.
Поява більш небезпечних штамів старої хвороби
Ще одна причина, через яку фермери іноді стикаються з «новими» хворобами, полягає в тому, що старі інфекції здатні змінюватися.
Віруси та бактерії не є незмінними. Вони постійно еволюціонують, пристосовуючись до нових умов, господарів та імунного захисту тварин. В результаті можуть з’являтися нові штами збудника, які відрізняються за своїми властивостями: викликають більш тяжкий перебіг хвороби, швидше поширюються або вражають інший вид тварин.
З погляду епізоотології це може виглядати як поява нової хвороби, хоча фактично йдеться лише про новий варіант вже відомого патогену.
Яскравий приклад такого процесу – вже всім відомий зі ЗМІ пташиний грип. Віруси грипу мають високу мінливість. Вони постійно мутують та обмінюються генетичним матеріалом, утворюючи нові комбінації генів.
Іноді такі зміни призводять до появи високопатогенних штамів, здатних викликати важкі епізоотії птахів. Саме тому ветеринарні служби у всьому світі постійно стежать за циркуляцією різних варіантів вірусу грипу.
Схожа ситуація спостерігається і з ящуром. Збудник хвороби представлений кількома серотипами та безліччю варіантів усередині них. Поява нового штаму може змінити епізоотичну ситуацію, навіть якщо хвороба вже давно відома у регіоні.
Часто зміни збудника відбуваються непомітно, поступово. Але іноді вони призводять до різкого збільшення вірулентності (ступеню патогенності) або заразності. Тоді стара хвороба наче «повертається» у новому, більш небезпечному вигляді.
Тому у сучасній ветеринарній епізоотології велике значення має генетичний моніторинг патогенів. Вчені не лише виявляють хвороби, а й постійно відстежують, які саме варіанти вірусів і бактерій циркулюють серед тварин.
Хвороби, які «прокидаються» в природних осередках
Існує ще один механізм появи хвороб, пов’язаний не так з появою нових патогенів, як з особливостями їх існування в природі.
Деякі мікроорганізми здатні довгі роки зберігатися у навколишньому середовищі чи в природних популяціях тварин, не проявляючи себе. Такі захворювання називають природно-осередковими. Їхні збудники можуть циркулювати в певній екосистемі десятиліттями, не викликаючи захворюваності серед сільськогосподарських тварин. Однак, за зміни умов, інфекція може раптово «прокинутися».
Одним із найвідоміших прикладів є сибірка. Спори її збудника мають виняткову стійкість. Вони здатні зберігатися у ґрунті десятиліттями, а іноді й значно довше.
Якщо на місці старого осередку хвороби починають пастись тварини, спори можуть потрапити в їх організм разом із кормом чи водою. Внаслідок цього виникає спалах захворювання, хоча зовні здається, що хвороба з’явилася раптово.
Подібні випадки зазвичай трапляються на старих пасовищах, у місцях поховання загиблої худоби або в районах, де вже колись спостерігалися епізоотії.
Іноді пробудження природних осередків пов’язане зі зміною клімату, гідрологічного режиму чи господарського використання землі. Осушення боліт, розорювання цілинних земель, будівництво водойм або зміна шляхів міграції диких тварин можуть порушити колишню рівновагу та призвести до активізації збудника.
Тому у ветеринарній практиці велике значення має епізоотична історія території. Старі дані про спалахи хвороб, здавалося б, давно забутих, нерідко виявляються надзвичайно важливими. Вони нагадують про те, що деякі інфекції можуть зберігатися у природі дуже довго і за певних умов знову нагадати про себе.
Як хвороби приходять з інших країн?
Набагато частіше ветеринарні фахівці стикаються не з появою зовсім нової хвороби, а з іншим явищем – занесенням вже відомої науці інфекції з регіонів, де вона давно існує. Для фермерів така ситуація виглядає майже так само тривожно, як і поява невідомої хвороби: учора в країні проблеми не було, а сьогодні вона вже поширюється серед господарств.
Та насправді такі хвороби зазвичай мають довгу історію. Вони могли десятиліттями або навіть століттями циркулювати в іншому кліматі, серед інших порід тварин чи у дикій природі. Але раптом відбувається якась подія, яка переносить збудника на нову територію, і тоді починається епізоотія. Історія ветеринарії знає багато подібних випадків.
Одним із найвідоміших прикладів є африканська чума свиней. Сьогодні захворювання відоме майже кожному фермеру, який займається свинарством, проте, спочатку воно було характерним лише для деяких районів Африки.
У природних умовах вірус циркулював між дикими бородавниками та м’якими кліщами роду Ornithodoros. Для бородавників інфекція не становила серйозної небезпеки: вони були природними носіями вірусу і самі майже не хворіли клінічно. Домашні свині до цієї екологічної системи не входили.
Але з розвитком колоніального сільського господарства європейські фермери почали розводити європейські породи свиней на африканському континенті. Домашні тварини виявилися сприйнятливими до вірусу, який у їхньому організмі викликав важку, майже завжди смертельну хворобу.
Пізніше африканська чума свиней вийшла за межі свого початкового ареалу. У XX столітті хвороба кілька разів заносилася до Європи, а на початку XXI століття знову почала активно поширюватися Євразією. Перенесення відбувалося різними випадковими шляхами: через перевезення тварин, продукти зі свинини, кормові відходи й навіть через міграцію диких кабанів.
Занесення інфекції може статися з найнесподіваніших причин. Іноді достатньо однієї помилки чи одного порушеного правила.
Таким чином, інфекція, яка тривалий час існувала лише у певній природній системі, поступово стала глобальною загрозою свинарству.
Хвороби подорожують разом із тваринами
Відколи люди почали активно торгувати тваринами, хвороби стали подорожувати разом з ними. У минулому столітті великі епізоотії нерідко виникали після завезення племінної худоби чи птиці з інших країн.
Розвиток міжнародної торгівлі тваринами та племінним матеріалом став одним із найважливіших факторів поширення інфекційних хвороб у світі. Разом із цінними породами та високопродуктивною худобою нерідко переміщуються і збудники захворювань. Іноді достатньо однієї зараженої тварини, щоб інфекція закріпилася у новій країні.
Саме таким шляхом у різні періоди поширювалося багато небезпечних хвороб сільськогосподарських тварин, у тому числі лейкоз великої рогатої худоби, ящур, класична чума свиней, африканська чума свиней та нодулярний дерматит великої рогатої худоби. Тому сучасна ветеринарна практика приділяє велику увагу карантину, ветеринарним сертифікатам та контролю міжнародної торгівлі худобою.
Хвороби подорожують разом із людьми
Іноді інфекція поширюється не через тварин, а через людину. Працівник ферми, ветеринарний спеціаліст чи водій транспорту може випадково перенести збудника на взутті, одязі, інвентарі чи інструментах. Деякі віруси здатні зберігатися у зовнішньому середовищі досить довго, особливо у холодну та вологу погоду.
Тому на сучасних фермах велике значення надається біобезпеці: дезінфекції транспорту, зміні одягу, санітарним пропускникам та обмеженню доступу сторонніх осіб. Ці заходи можуть здатися надмірно суворими, але вони з’явилися саме тому, що багато епізоотій починалися з таких, на перший погляд, незначних переносів.
Дикі тварини як джерело інфекції
Ще один важливий шлях занесення хвороб – контакт сільськогосподарських тварин із дикою фауною.
У багатьох випадках дикі тварини є природними резервуарами інфекцій. Вони можуть переносити віруси та бактерії, не маючи важких симптомів, тоді як у домашніх тварин хвороба протікає значно важче.
Дикі тварини, мігруючи, здатні поширювати збудника на великі відстані. Коли заражена популяція з’являється у новому регіоні, ризик спалахів серед свійських тварин різко зростає.
Подібні ситуації особливо характерні для тих місць, де сільськогосподарські угіддя межують із лісами та природними територіями.
Прикладами поширення інфекційних хвороб дикими тваринами можуть бути:
африканська чума свиней – її переносять дикі кабани;
бруцельоз – резервуаром можуть бути дикі копитні (олені, лосі, бізони, кабани);
сказ – переносниками є лисиці, єнотовидні собаки, кажани;
туберкульоз великої рогатої худоби – можливі резервуари – борсуки, олені, буйволи, косулі;
лептоспіроз – поширюється через гризунів та інших диких ссавців;
хвороба Ауески – резервуаром можуть бути дикі кабани;
класична чума свиней – може бути в популяціях диких кабанів.
Такі приклади добре ілюструють важливу особливість епізоотології: навіть за суворого ветеринарного контролю домашніх тварин інфекція може зберігатися в дикій фауні й періодично повертатися в господарства.
Хвороби йдуть за зміною клімату
Останні десятиліття ветеринарні фахівці дедалі частіше відзначають ще одну тенденцію: хвороби переміщаються разом зі зміною клімату.
Характерний приклад – блютанг (катаральна лихоманка овець). Тривалий час це захворювання вважалося типово африканським. У Європі про нього майже не знали, оскільки переносники вірусу – дрібні кровосисні комахи мокреці, поширені в теплому кліматі.
Однак наприкінці XX – на початку XXI століття ситуація змінилася. Через зміну клімату ареал переносників поступово розширився. Вірус виявився здатним закріпитися в нових регіонах, і блютанг почав поширюватися країнами Європи.
Для багатьох фермерів це стало несподіванкою: хвороба, про яку раніше читали тільки у ветеринарних підручниках, раптово з’явилася в сусідніх господарствах.
Багато інфекцій залежить від переносників: комах (комарів, мокреців) та кліщів. Коли клімат стає теплішим, вони починають розселятися в нових регіонах. Разом із ними приходять і захворювання, які раніше там не траплялися. Так сталося з низкою вірусних хвороб тварин у Європі (епізоотична геморагічна хвороба оленів, контагіозна катаральна лихоманка овець, нодулярний дерматит великої рогатої худоби та ін.)
Ще кілька десятиліть тому подібні інфекції вважалися виключно тропічними. Сьогодні ветеринарні служби деяких європейських країн регулярно стикаються з ними.
Чому занесення хвороб стало відбуватися частіше
Сучасний світ зробив сільське господарство продуктивнішим, але водночас і більш вразливим. Селекція, спрямована на збільшення продуктивності, призвела до послаблення здоров’я та загального імунітету продуктивних тварин.
Тварини, корми та продукція тваринництва постійно переміщуються між країнами та континентами. Літаки та морські перевезення дозволяють збудникам інфекцій долати величезні відстані за лічені години.
Якщо раніше природні бар’єри – гори, пустелі чи океани обмежували поширення хвороб, то сьогодні ці перепони практично зникли.
Саме тому ветеринарні служби всіх країн приділяють велику увагу профілактичним заходам: вакцинації, карантину, епізоотичному моніторингу та контролю торгівлі тваринами. Ці заходи спрямовані на те, щоб вчасно виявити небезпечну інфекцію та не допустити її поширення.
Таким чином, багато хвороб, які фермери сприймають як «нові», насправді мають довгу історію. Вони просто приходять із інших регіонів – подекуди з далеких континентів, а іноді – із сусідніх країн.
В умовах глобального світу такі переміщення стали неминучою частиною ветеринарної реальності. І саме тому сучасне тваринництво все більше залежить не лише від кормів, порід та технологій утримання, а й від суворих правил біобезпеки, здатних захистити господарства від невидимих, але надзвичайно небезпечних мандрівників – збудників інфекційних хвороб.
Успішного вам тваринництва!
Віталій Чугуєвець.
Поділитись в соцмережах:
