У відповідь на наші нещодавні огляди щодо недоліків торгівлі
зерном, а, зокрема
кукурудзою, пшеницею та ячменем, з точки зору максимізації добробуту регіонів та країни у цілому, можна від опонентів передбачити контраргументи, що Україна має річне від’ємне сальдо торговельного балансу на рівні близько семи мільярдів доларів США, і тому будь-яке зростання експорту не завадило б належному забезпеченню майбутньої макроекономічної стабільності.
Це дійсно так, у деяких регіонах утворюється величезне від’ємне сальдо у зовнішній торгівлі, зокрема у 2017-му році у м. Києві (-8,769 млрд. доларів США), Київській області (-1,504 млрд. доларів США), Волинській області (-0,621 млрд. доларів США), Львівській області (-0,533 млрд. доларів США). Можна сказати, що суб’єкти цих регіонів справді забагато споживають імпорту і це є проблемою регіонального економічного розвитку. Отже, Державна стратегія регіонального розвитку якось повинна адресувати цю проблему, наприклад, як суб’єктам цих регіонів можна досягати імпортозаміщення. Тому що за цей же період у багатьох регіонах зовнішньоторговельне сальдо було профіцитним. Зокрема, у Донецькій області (+2,226 млрд. доларів США), у Дніпропетровській області (+2,188 млрд. доларів США), або ж у Запорізькій області (+1,657 млрд. доларів США).
Проте, по-перше, ми лише стверджували, що держава і регіони повинні стимулювати добробут, який досягається шляхом державного впливу на сукупне виробництво і сукупне споживання. Тобто у здорових регіональних та національній економіці експортується саме надлишок товарів, який залишається після задоволення внутрішнього сукупного попиту та після створення перехідних запасів. Також у попередніх оглядах ніде не було пропозицій на загальнодержавному рівні забороняти експорт первинної агросировини. У міжнародній економіці як інструмент впливу використовується сезонне експортне мито, визначене статтями 273-274 Митного кодексу України, щоб створити стимул для резидентів не експортувати первинну сировину, а робити переробку.
По-друге, якщо Нацбанк та Мінфін в основу макроекономічного регулювання ставитимуть саме зовнішньоторговельний баланс, а не сукупну пропозицію та сукупний попит, то така політика продукуватиме бідність, а не добробут. Як виявилось у 2014-му році, вирівнювання балансу було найлегше досягти шляхом обвалу курсу національної валюти, як це відбулось, коли на всіх крос-курсах Національний банк України на київському міському міжбанку чомусь вирівнював в нуль сальдо торговельного балансу багатомільйонної країни. Вкрай висока питома вага зовнішньоторговельних операцій у структурі сукупної пропозиції (суми валових регіональних продуктів) та сукупного попиту (доходів домогосподарств) значно погіршила загальний стан соціально-економічного розвитку всіх регіонів, а не лише тих, де цей дефіцит зовнішньоторговельного балансу утворювався. Не говорячи про війну і втрату територій, на виході з 2014-го року країна отримала втричі збідніле населення (домогосподарства), скорочення платоспроможного сукупного попиту, проте досить стабільний експорт первинних металургійної та агросировини резидентами. Мова йде про диверсію проти основ економічної безпеки, за яку так ніхто ніколи так і не буде притягнутий до відповідальності.
По-третє, згадаємо, що валова додана вартість в основних (фактичних) цінах – це випуск у ринкових цінах мінус проміжне споживання. Валова додана вартість становить основу валових регіональних продуктів, сума яких і є номінальний валовий внутрішній продукт України.
А де саме в агросекторі України створюється у великих обсягах валова додана вартість? Це соняшникова олія – перший продукт експортної складової зовнішньоторговельного балансу України і взірець для решти агроекспортерів (9,94% товарного експорту з України 2017-го року).
Отже, за валовим збором зерна соняшник (високоолеїновий і кондитерський) посів третє місце у валовому зборі зерна. У 2019-му році його намолочено 14,6 млн. тонн, найбільше у Кіровоградській (1,51 млн. тонн), Харківській (1,45 млн. тонн), Дніпропетровській (1,41 млн. тонн) та Миколаївській (1,05 млн. тонн) областях. Дані супутникового моніторингу EOS/НАНУ та ДКАУ за 2019-й рік оцінили площі посіву соняшником у 7,5133 млн. га (близько 23,88% посівних площ України, які становили 31,47 млн. га), що на 1,7534 млн. га більше цифри зібраних площ, оприлюднених Держстатом України станом на 1 листопада 2019 року.
Соняшник збирався з діапазоном середньої врожайності від 16,5 центнерів з гектара в Одеській області до 36,2 центнерів з гектара у Тернопільській області. У порівнянні з 1990-м роком площа земель під соняшником зросла на понад 230%.
Відповідно до оцінки Index Mundi, у 2017-му році резиденти України експортували 89,45% валового виробництва олії соняшникової та сафлорової, який у 2016-му році був найбільшим в Одеській, Запорізькій, Кіровоградській, Вінницькій та Харківській областях. У 2018-му році експорт олії резидентами України до Індії становив 1 774 млн. доларів США (31,05% усього експорту олії з України), а у 2017-му році він зріс до 1 575 млн. доларів США на рік. Ретроспективно 2017-го року Індія стала найбільшою країною в структурі експорту (15,99%) та товарообороту (12,06%) Вінницької області, експорту Кіровоградської області (8,10%), експорту міста Києва (11,55%).
Ринок рослинних олій включає пальмову, соєву, ріпакову, соняшникову, палмоядрову, бавовняну, горіхову, кокосову та оливкову олії. А отже, соняшникова олія – це легкозамінюваний товар.
Дослідники Вінницького національного аграрного університету оцінили, що у 2013-му році світове виробництво рослинних олій становило 159,86 млн. тонн, з яких 66,03 млн. тонн експортувалось. Частка соняшникової олії у Світовому виробництві рослинної олії у 2013-му році становила близько 8,8% (14,06 млн. тонн), а в Світовому експорті експорті рослинної олії – 9,4% (6,2 млн. тонн).
Отже, олія соняшникова, сафлорова або бавовняна лідирувала за монетарними обсягами експорту з України як у 2016-му році, коли з України було експортовано 3,705 млн. тонн, так і у 2017-му році, коли в монетарному вимірі експорт зріс на +16,13% до 4,302 млрд. доларів США. У 2017-му році у порівнянні з 2013-м роком загальний експорт олії соняшникової та сафлорової зріс на +31,12%.
Український науково-дослідний інститут олій та жирів Національної аграрної академії наук України оприлюднив інформацію, відповідно до якої загальні переробні потужності переробних підприємств України, що займаються переробкою насіння соняшнику у 2012 р. “складали 8 652,5 тис. т. насіння соняшнику на рік (з них екстракційних заводів – 7 144,7 тис.т, пресових заводів – 1 507,8 тис.т.”), тобто лише 60,46% врожаю соняшника могло б перероблятись всередині року.
Експорт соняшникової олії – продукту кінцевої переробки з високою доданою вартістю, став найвищим досягненням для аграрного сектору України, оскільки більшість інших складових агроекспорту – це експорт первинної сировини, у тому числі і сировини інших олійних культур – ріпаку та сої.
Крім олії соняшникової, резидентами України експортуються як сам соняшник (
ДСТУ 7011:2009), так і соняшниковий шрот та макуха.
Найбільші олійно-жирові підприємства України та ряд малих підприємств створили асоціацію “Укроліяпром” для координації спільних дій у напрямку посилення ринкових позицій підприємств – товаровиробників, які є членами Асоціації.
Також перспективним для товаровиробників олії є законодавство України про альтернативні види палива, яке може створити попит на біодизель – продукт переетерифікації рослинних олій, зі сторони мереж АЗС:
Саме в цьому напрямку і прописано Енергетичну стратегію України до 2035-го року “Безпека, Енергоефективність, Конкурентоспроможність”. Проте на міжнародних ринках виробництва біодизелю для переетерифікації більш рентабельною вважається ріпакова олія, яка виробляється в нашій країні у значно менших масштабах.
Любич Андрій, голова
ГО “Інститут фінансів та права”.
Поділитись в соцмережах:
