Гречка татарська (Fagopýrum tatáricum) – вид однорічних, трав’янистих, харчових рослин з роду Гречка (Fagopyrum), родини Гречкові (Polygonaceae).
Ареал гречки татарської охоплює помірні зони країн Південно-Східної Азії (Західний і Північний Китай, Індія, Японія, Непал, В’єтнам, Лаос, Монголія). Також рослина поширена в Європі, зокрема й в Україні. Інтродукована в Північній Америці.
У Гімалаях повсюдно росте дика форма гречки татарської. Місцеві народності, що населяють переважно високогірні райони, вирощують її як круп’яну та кормову культуру. Там вона слугує аналогом гречки звичайної або посівної (Fagopyrum esculentum), менш витривалої і морозостійкої рослини. Високий вміст рутину в насінні гречки татарської зумовлює її гіркий смак, тому впродовж століть землероби виводили сорти, більш придатні до споживання.
Зібраний врожай переробляють на борошно, крупу чи просто очищують від плодових лусочок-оболонок і отримують чисті зерна (ядрицю). Гречане борошно не містить глютену, тому для випікання хліба його слід змішувати з пшеничним, або житнім.
Смажені ядра використовують для приготування гречаного чаю, сурогатної кави, отримують сировину для перегонки на алкоголь. Зелень гречки татарської додають у перші страви, готують з неї вітамінні салати, гарніри до овочевих, рибних, м’ясних страв, варять з неї гречане пиво тощо. Також гречка татарська є цінною кормовою рослиною. Нею годують свійських тварин і птицю.
У Центральній Європі гречку татарську вирощували у значно менших обсягах, ніж гречку посівну. А до цього часу її ще де-не-де культивують як сидерат та на зелений корм худобі. Оскільки вона містить чимало рутину, кверцетину та кверцитрину, зараз вивчається варіант її вирощування як харчової добавки, або складової для фармацевтичних препаратів. Здерідка ця рослина з’являється на гречаних полях як бур’ян.
В Україні гречка татарська найчастіше зустрічається в Лісотепу та на Поліссі. Оселяється рослина на розроблених землях, в полях з посівами гречки звичайної, серед зернових та зернобобових культур, поблизу лісосмуг, на пустирищах, насипах, обабіч автодоріг.
На відміну від гречки посівної, близькоспоріднена з нею татарська гречка здатна швидко поширюватись і захоплювати нові території, а потрапивши на поля, може витісняти сільськогосподарські рослини, насамперед культурні сорти гречки. Найчастіше це трапляється у північних і центральних регіонах України, де традиційно вирощується гречка посівна. Відокремити її насіння у збіжжі дуже важко, через що знижується якість отриманого врожаю. Інколи гречка татарська засмічує також посіви ярих зернових, овочевих, технічних та просапних культур.
Опис рослини
Гречка татарська – однорічна або дворічна трав’яниста рослина, що виростає заввишки від 30 до 80 (100) см. Стебло пряме, гладке, рідко розгалужене. Воно зберігає зелене забарвлення впродовж всього вегетаційного сезону (на відміну від звичайної гречки, яка має червонясте стебло). Корінь стрижневий, з невеликими мичкуватими корінцями.
Листя чергове, на стеблі розміщується спірально, просте, цілокрає, світло-зеленого кольору, трикутної стрілоподібної або серцеподібної форми, з загостреним вершечком. Кріпиться до стебла черешками приблизно такої ж довжини, як і листкова пластинка. Біля основи листка є добре помітна синьо-фіолетова пляма.
Квітнення рослини триває з травня до кінця вересня. Квітки дрібні, жовто-зелені, непоказні, без запаху. Мають п’ять овальної форми пелюсток розміром близько 2 мм, вісім тичинок і тристовпчикову маточку. Квітки зібрані в довгасті суцвіття-китиці, що виростають на верхівках або в листкових пазухах.
Плід – сіро-коричневий горішок розміром 5–6 мм. Маса 1000 горішків складає 12–20 г. Максимальна насіннєва продуктивність рослини за сезон – 1500 насінин. Плодоносить гречка татарська в червні – жовтні.
Гречка татарська є холодостійкою рослиною. Вона здатна витримувати значні весняні заморозки, що забезпечує їй можливість виживання в суворому кліматі. Мінімальна температура проростання насіння становить +4…6°С, тому рослина значно випереджає за проростанням і розвитком решту культур, – її перші сходи зявляються в квітні-травні. Це сприяє домінуванню виду Fagopýrum tatáricum на полі.
Оптимальна температура, за якої відбувається активна й масова поява сходів гречки татарської перебуває в межах +18…22°С.
Гречка татарська має коротший період дозрівання зерна. Серед її переваг і абсолютна невибагливість рослини, стійкість до несприятливих зовнішніх факторів, зокрема до низьких температур і нестачі вологи. До того ж, вона майже не вражається патогенними бактеріями, вірусами та грибками.
З огляду на такі важливі якості, селекціонери Індії та Китаю використовують гречку татарську для створення нових культурних форм рослини. Китайські науковці вже отримали два продуктивних сорти – «Джіоджіганг» та «Ю 6-21», а індійським рослинникам вдалось створити тетраплоїдний сорт «Хімпрія», що за врожайністю перевершує навіть деякі сорти гречки звичайної.
В Україні такі завдання вирішуються селекціонерами Науково-дослідного інституту круп’яних культур (у Кам’янці-Подільському), де зараз вивчається можливість виведення продуктивної форми гречки татарської для вирощування в умовах нашої країни.
Корисні властивості
Останніми роками гречка татарська, як один з варіантів натуральних продуктів, привертає все більше уваги у прихильників здорового харчування. Це пов’язано насамперед із складною екологічною ситуацією у світі.
У насінні рослини міститься чимало флавоноїдів (рослинних антиоксидантів), що захищають клітини від процесів старіння, запалень і хвороб. Надзвичайно цінним у ньому є рутин (вітамін Р), який зміцнює кровоносні судини.
Регулярне вживання гречки татарської допомагає зміцнити імунну систему, покращує самопочуття, знижує кров’яний тиск, рекомендоване при цукровому діабеті, склерозі, серцево-судинних захворюваннях.
Також вона покращує роботу шлунково-кишкового тракту, надає загальнозміцнюючу дію та підвищує стійкість організму до онкологічних захворювань.
Заходи протидії
В Україні гречка татарська більше відома як бур’ян. Агротехнічні засоби захисту культурних рослин від неї – традиційні. Насамперед це сівозміни з почерговим використанням культур, здатних пригнічувати цю траву, а також регулярний механічний обробіток ґрунту (глибока осіння зяблева оранка, ранньовесняна культивація поля перед посівом та післяжнивна, а також боронування міжрядь).
Важливим чинником є якість посівного матеріалу, а саме відсутність у ньому насіння гречки татарської.
Для ефективного знищення бур’яну в посівах обирають гербіциди, до складу яких входять метсульфурон-метил, клопіралід або гліфосат. На кукурудзі, сої, соняшнику це «Основа», «Альфа-Маїс», на зернових і соняшнику – «Гренадер», на зернових і ланах льону – «Хармоні».
На парових і необроблюваний площах використовують системні гербіциди з гліфосатом «Раундап» і «Геліос», інколи «Рамзес» та інші.
Обробляють поле ЗЗР сухої, безвітряної днини, за температури довкілля від +15 до +25°С.
Поділитись в соцмережах:
