Норка є одним із найцінніших хутрових звірів. Завдяки високій якості її хутра, модниці мають можливість красуватися в натуральних вишуканих шубах з теплими м’якими комірами.
Оскільки попит на хутряні вироби постійно зростає, у багатьох країнах норку спробували приручати та розводити в штучних умовах. Виявилося, що цей звір чудово приживається в неволі, і його вирощування може приносити навіть недосвідченим звіроводам високий, стабільний дохід.
Зовнішній вигляд
В природі існує два види норок – європейська й американська, або візон. В неволі традиційно утримують американську норку. Вона трохи більше європейської за розмірами, хутро в неї густіше й довше, а темперамент спокійніший. В результаті тривалої селекції виведено кілька типів американської норки з хутром різноманітних забарвлень.
Норка має вузьку морду, маленькі закриті вуха і яскраво виражені перетинки між пальцями лап, що вказує на те, що вона є прекрасним плавцем і відмінним пірнальником. Харчується ця тварина найрізноманітнішою живністю, яка мешкає біля води. Вона із задоволенням поїдає водяних щурів, жаб, раків, рибу, молюсків, пуголовків та інших дрібних тварин.
Тіло у норки невелике, витягнуте, гнучке, в довжину сягає 43 сантиметрів (без врахування довжини хвоста) у європейського вида, і до 50 см – у американського. Вага дорослої особини становить близько 800 г (візона – до 2 кг). Хвіст не довгий (до 20 см у європейської норки, до 25 см – у американської), пухнастий.
Хутро у тварини густе, гладке, блискуче, з щільним підшерстком, який практично не пропускає воду. Основний природний колір – насичений буро-коричневий, але трапляються й інші різновиди забарвлення. Усього у світі налічується понад триста різних кольорових відтінків, але найбільш цінним вважається хутро чорного, сріблясто-блакитного та сапфірового кольору. На грудях (або під нижньою губою) норка може мати світлу (або білу) пляму.
Спосіб життя
Мешкає ссавець у норах, які облаштовує безпосередньо біля води, будуючи їх самостійно або використовуючи готові підземні ходи водяних щурів. Нори у цього звіра, як правило, неглибокі і мають два виходи: один веде до водойми, а другий (запасний) проходить вздовж берега і зазвичай закінчується в густих чагарниках.
Норка веде переважно нічний спосіб життя, але може полювати і вдень, іноді в пошуках їжі досить далеко віддаляючись від свого постійного місця проживання (до 2 км).
Спарювання дорослих особин відбувається у період з лютого до квітня, а період вагітності у самок триває до 70 днів. У гнізді зазвичай до 7 дитинчат (але частіше 4–5).
Чисельність європейської норки останніми десятиліттями скрізь дуже скоротилася, перш за все через надмірне полювання на неї. Тому зараз вид визнаний рідкісним і занесений до Червоної книги. Найбільшого поширення на звірофермах набула американська норка, оскільки вона чудово підходить для розведення.
В минулому столітті візона цілеспрямовано намагалися інтродукувати в природу на території колишнього Радянського Союзу. Крім того, американські норки тікали зі звероферм. Тварини добре адаптувалися в європейському кліматі, і тепер їх можна зустріти практично на всій території Європи. В деяких країнах, зокрема і в Україні, вид визнано інвазивним, тому що він конкурує з європейською норкою, витісняючи по всьому ареалу і вносячи свій вклад у її зникнення.
Найбільш популярні забарвлення хутра
- Буро-коричневий (найпоширеніший).
- Чорна норка, або норка породи джет. Виведена в Канаді у шістдесятих роках минулого століття. Середня плодючість: чотири – п’ять дитинчат. Колір хутра – смоляний.
- Сріблясто-блакитний колір – один з найбільш популярних і цінних відтінків, тому таких норок на фермах розводять частіше за інших.
- Сапфірова норка виведена шляхом схрещування сріблясто-блакитної та алеутської породи. У результаті було отримано різновид з блакитно-димчастим забарвленням хутра. Порода має хорошу життєстійкість та середню плодючість.
Існує також багато інших забарвлень хутра норок, але вони зустрічаються рідше. Триває й робота зі створення нових окрасів.
Примітно, що вироби зі шкірки самок цінуються набагато вище, ніж вироби із самців. Пов’язано це з тим, що в самиць шерсть м’якша й ніжніша, а шкіра тонша й еластичніша. З цієї причини саме хутро жіночих особин йде на виготовлення хутряного одягу найбільш визнаних у світі моди брендів.
Утримання та догляд за норками
Вирощувати поодинокі екземпляри звірків нерентабельно. Щоб отримувати прибуток від звірівництва, доведеться обладнати невелику ферму. Для поголів’я буде необхідно створити певні умови та придбати спеціальний інвентар.
Для ферми потрібні:
- Невелика ділянка землі, бажано з приміщенням. При виборі приміщення необхідно заздалегідь подумати про те, як здійснювати годівлю й утилізувати відходи життєдіяльності тварин.
Ділянка повинна бути рівною, сухою і розміщеною в захищеному від панівних вітрів місці. Що ж до приміщення, то найбільш прийнятним є стандартний звірівницький шед. Це згруповані в два паралельні ряди клітки на стелажах, розташовані під загальним двосхилим дахом. У ньому тварини завжди захищені від прямих сонячних променів та опадів, але при цьому живуть відповідно до сезонних кліматичних змін і за природної тривалості світлового дня, що позитивно позначається на якості хутра та репродуктивній здатності поголів’я звіроферми.
- Спеціальні просторі металеві клітки.
- Поїлки та ємності з водою для купання; найбільш зручними в обслуговуванні є поїлки із закріпленою на зовнішній стороні клітки ємністю.
- Годівниці. Вони потрібні не завжди, оскільки корм у вигляді густого фаршу можна класти на верхню сітчасту поверхню клітки і прикривати металевими кришками. Тварини з’їдають його, протягаючи крізь вічка сітки.
На початку підгодівлі дитинчат тверді корми роздають на кормових дощечках, розміщуючи їх у клітках. На дно клітки потрібно покласти дрібнішу і густішу сітку, щоб дитинчата могли по ній ходити.
Всі перераховані вище елементи повинні бути добре закріплені в клітках, інакше спритні тварини все перевернуть догори дном.
Клітки необхідно облаштовувати досить великі, оскільки норки дуже активні, непосидючі та люблять багато рухатися. Норок утримують в індивідуальних оцинкованих сталевих клітках висотою 40–45 см, шириною 30–35 см, довжиною 80 см, з розміром вічка 20 мм на 40 мм.
Норки – тварини-одинаки, тому розміщувати їх у клітках слід тільки по одній. При груповому утриманні конфліктів між ними не уникнути, а отримані під час бійок травми суттєво псують якість шкурок, знижуючи їхню майбутню вартість.
До кожної клітки потрібно прикріпити спеціальний будиночок, який стане укриттям, а для самиць – ще й місцем для облаштування гнізда. Розміри будиночка: 300 Х 300 Х 350 мм. З кліткою він з’єднується через круглий отвір діаметром 90–110 мм. Будиночок потрібен і для того, щоб звіра за потреби можна було спіймати. Норку заганяють у будиночок, перекривають отвір заслінкою, після чого, відкривши дах, проводять фіксацію, огляд, лікування.
Взимку клітки можна не утеплювати, бо звіркам допомагає протистояти навіть сильним морозам їхнє чудове тепле хутро. А ось спеку норки переносять вкрай погано, тому розводити їх у районах, де літня температура піднімається вище за +30оС, недоцільно. Якщо вже є велике бажання або потреба утримувати цих тварин у спекотному кліматі, в приміщенні для них необхідно заздалегідь передбачити штучне охолодження повітря. Але слід зважати на те, що, при утриманні за високих температур, хутро норки помітно втрачає свою якість.
Оскільки норки є хижаками, то основу їхнього раціону має становити м’ясо. Зазвичай його дають у вигляді густого фаршу. У м’ясний фарш додають подрібнені овочі, жир, а також різноманітні добавки для підвищення якості хутра та профілактичні препарати. У раціоні норки має бути близько 50% білка тваринного походження, близько 25% жиру тваринного походження, до 20% вуглеводів, 5% клітковини. Годівля самок та самців батьківського стада відрізняється. Крім цього, годівля племінного та товарного поголів’я у різні періоди року також неоднакова.
Годувати норку різними відходами небажано, оскільки це може вплинути на якість її хутра.
Норки мають хороший імунітет, тому при гарній годівлі та прийнятних умовах утримання практично не хворіють.
Рекомендації щодо розведення норки
Для початку необхідно знати, що норка – це хижий і досить агресивний звір, якого складно приручити. Єдина можливість «одомашнити» цю тварину – з моменту народження доглядати малюка, щоб він звик до господаря. Щоправда, у світі на деяких дослідних фермах проводять експерименти з отримання неагресивних ліній норки, і вже є певні позитивні результати. Але масового поширення такі тварини поки що не набули, тому звичайному фермеру дістати норок з цих ліній неможливо.
Якщо норку потрібно спіймати в клітці, її заганяють у будиночок і забирають з нього. Якщо будиночка немає, то зручно ловити спеціальними звірівницькими кліщами. Звірів, що випадково вискочили з клітки, ловлять спеціальним сачком на довгій ручці. Усі маніпуляції потрібно робити у спеціальних товстих шкіряних рукавицях, які тварини не зможуть прокусити.
Норки досягають статевої зрілості у віці десяти місяців. Навесні (зазвичай у березні, коли у самок дозріває максимальна кількість яйцеклітин) у дорослих особин починається гін, а вже приблизно у травні з’являється потомство.
Народжуються дитинчата в будиночках, тому житло для нового покоління слід підготувати заздалегідь, очистивши його від бруду та підклавши на дно чисту підстилку (сіно, солому).
Спочатку дитинчата норки абсолютно безпорадні, оскільки народжуються сліпими та глухими. Перші два тижні вони перебувають лише у гнізді та харчуються виключно материнським молоком. На третій-четвертий день малюки покриваються волосяним покривом, на шістнадцятий у них прорізаються зуби. У віці трьох тижнів молодняк починає харчуватися самостійно, а у віці сорока днів його необхідно відсаджувати від матері.
Молодняк після відлучення годують двічі на день. Норки ростуть дуже швидко і вже до п’ятимісячного віку досягають розмірів дорослих звірів.
Самки після закінчення лактації часто бувають сильно виснажені (особливо якщо виводок був великим), тому їм необхідно забезпечити якісний раціон харчування.
Пізно восени (у період з жовтня по грудень) звірі мають найвищу якість хутра, тому в цей час все поголів’я відправляють на забій, за винятком тих особин, які обрані для подальшого розведення. Необхідно пам’ятати, що затримка забою може призвести до погіршення якості хутра.
Почати процес розведення норок можна з малого, закупивши спочатку невелике поголів’я, а далі поступово все більше і більше нарощуючи обсяги виробництва.
Спочатку, для вирощування, скажімо, ста двадцяти дорослих особин, необхідно мати близько двадцяти самок і чотири самця. Для отримання приблизно півтори тисяч шкурок доведеться мати вже триста дорослих самок батьківського стада. При цьому господарю необхідно пам’ятати, що будь-яка зміна умов утримання, догляду та годівлі (наприклад, зміна місця розташування клітки або раціону) може негативно позначитися на поведінці та стані здоров’я тварин.
Поділитись в соцмережах:
