Щириця (Amaranthus) – рід одно- та багаторічних трав’янистих рослин з родини Амарантові (Amaranthaceae), що об’єднує близько ста видів, поширених майже по всьому світу.
Деякі представники родини є надзвичайно популярними завдяки своїм унікальним харчовим, лікувальним та оздоровчим властивостям. Впродовж багатьох століть їх вирощували як цінні зернові культури.
Властивості та використання щириці
Ці рослини не втратили свого значення і в наш час. Більш детальне вивчення науковцями амаранту підтвердило його цілющий вплив на організм. Насіння культури стало все частіше використовуватись в кулінарії, а зелена маса – у тваринництві, як високобілковий корм для худоби.
Неабияка привабливість декоративних видів щириці з червоним листям і великими, яскравими китицями суцвіть привернули увагу квітникарів і садівників. А культурні сорти амаранту вже давно вирощують не лише на його батьківщині – у Південній Америці, а й у інших куточках світу, зокрема в Європі.
У складі всіх видів щириці є значна кількість біологічно активних речовин, серед яких вітаміни C, А, E, РР і групи B, лінолева, стеаринова, олеїнова та пальмітинова кислоти, рослинні білки, чимало макро- й мікроелементів, зокрема залізо, магній, фосфор, цинк, селен тощо. Також рослина містить каротиноїди, пектин, крохмаль, клітковину й жири – тригліцериди.
Таке поєднання корисних для здоров’я людини речовин робить щирицю однією з найбільш цінних харчових культур. Водночас її дикорослі форми є небезпечними, агресивними бур’янами, що створюють на орних землях конкуренцію сільськогосподарським рослинам у споживанні води, поживних речовин і світла.
Диким амарантам властива надзвичайно висока насіннєва продуктивність. Залежно від виду, одна рослина здатна забезпечити за сезон понад 6 мільйонів життєздатних насінин. Їхні сходи неймовірно живучі, а коренева система здатна проростати глибоко в ґрунт та забезпечувати рослинам неабияку посухостійкість.
В Україні найбільш поширеними бур’янами з роду Amaranthus є такі рослини: щириця біла (Amaranthus albus), щириця загнута або щириця звичайна (Amaranthus retroflexus), щириця лободова (Amaranthus blitoides) та місцевий вид щириця вузьколиста (Amaranthus graecizans).
Щириця біла
Щириця біла – пізній ярий однорічний бур’ян, що походить з Північної Америки (його природним ареалом є центральна частина США). До Європи рослина (її насіння) потрапила разом з імпортованим американським зерном. Уперше щирицю білу помітили в 1723 році в Тоскані. На цей час вона має майже космополітичне поширення.
Щириця біла зустрічається на полях і пасовищах, на старих компостних купах і смітниках, вздовж автомобільних доріг і залізничних шляхів, захоплює піщані пустирі поблизу населених пунктів. Ця рудеральна рослина обирає для оселення переважно пухкі, суглинисті або піщані, багаті на поживні речовини землі з високим вмістом нітратів. Такі ділянки мають бути достатньо сухими та добре прогріватися сонцем улітку.
В Україні вид Amaranthus albus поширений повсюдно, але найбільші популяції зосереджені на півдні, у посушливих регіонах. Рослина надає перевагу насамперед чорноземам і темно-каштановим ґрунтам. Здатна засмічувати посіви зернових, овочевих, ефіроолійних, технічних, кормових і прядильних культур. Найбільшої шкоди бур’ян завдає культурним рослинам на початковій фазі їх розвитку. Від його негативного впливу потерпають здебільшого сходи кукурудзи, сої, соняшника та цукрових буряків.
- Опис щириці білої
Рослина має добре розвинений стрижневий корінь, здатний проростати на глибину понад 1 м. Стебла гіллясті від основи, розлогі, полеглі, висхідні або прямостійні, завдовжки від 10 до 50 (70) см. Рясно вкриті дрібним листям. Забарвлені в зеленкуватий колір, а після всихання біліють.
Листочки розміщені на стеблі почергово. Їх довжина майже не перевищує 2 см. Вони складаються з листкової пластинки та короткої (завдовжки 5–40 мм) ніжки. За формою видовжено-еліптичні, з хвилястим, цілим краєм. З нижнього боку мають червонувато-фіолетове забарвлення, а зверху – сірувато-зелені.
Цвіте рослина в липні-вересні. Щириця біла є однодомною рослиною. Її непримітні зеленкуваті, білувато-зелені або жовтуваті чоловічі та жіночі квітки зібрані в суцвіття, розташовані в пазухах листків. Кожна квітка має по три лінійно-ланцетних, з загостреним вершечком приквітка. Її оцвітина складається з трьох пелюсток, помітно коротших за приквітки. А всередині квітки знаходяться три тичинки.
Плід – однонасінна чорно-коричнева коробочка розміром 1,5–2 мм. Насіння – гладке, блискуче, лінзоподібне, діаметром 0,8–1,1 мм, зовні вкрите шкіркою чорного або червонувато-коричневого кольору. Маса 1000 насінин складає приблизно 0,3 г.
Дозрівають плоди в липні-жовтні. Максимальна насіннєва продуктивність однієї рослини за сезон сягає 100 тис. насінин. Період біологічного спокою триває в них 6–8 місяців, а високий рівень проростання у ґрунті насіння щириці білої здатне зберігати кілька десятків років.
Глибина його проростання – не більше 6–8 см. Мінімальна температура для появи сходів рослини є не нижчою за +10…12°С, тоді як оптимальна становить від +28 до +36°С.
Щириця звичайна або загнута
Щириця загнута або щириця звичайна – вид однорічних світло- та теплолюбних трав’янистих рослин, що поширився в багатьох частинах світу й на цей час вважається космополітичним. Походить з помірних та субтропічних регіонів Північної Америки.
Росте як бур’ян у полях, садах, виноградниках, на берегах річок або на узбіччях доріг і є типовим представником рослинності, що заселяє родючі, добре зволожені, багаті на азот землі. Має здатність накопичувати в своєму листі значну кількість нітратів, особливо якщо ґрунт збагачений нітратними добривами.
В Україні трапляється повсюдно, зокрема на полях, у садах, городах, де обирає сонячні ділянки з підвищеним рівнем вологості. Нерідко засмічує посіви ярих зернових та просапних культур, де відіграє домінуючу роль і знижує врожайність сільськогосподарських рослин. Найчастіше пригнічує сходи та молоді рослини цукрового буряка, кукурудзи, соняшника, сої, яких позбавляє достатньої кількості вологи та поживних речовин у ґрунті.
Щириця звичайна є їстівною рослиною. У деяких країнах вона відома як овоч – її молоді пагони та листя можна споживати сирими. Свіжу зелень додають до салатів, або використовують у приготуванні перших страв. І хоча щириця не є отруйною, однак у її листі міститься щавлева кислота, а також є ризик накопичення в ньому нітратів у високій концентрації, тому після термічної обробки відвар з рослини варто зливати, або застосовувати як добриво.
Щириця – надзвичайно цінний і поживний корм для свиней і великої рогатої худоби, але в обмежених кількостях і не щодня (через негативний вплив оксалатів на нирки).
У складі трави щириці звичайної є дубильні речовини, мінеральні солі, рослинний білок (понад 20%), вітамін С (до 200 мг) вітаміну С. Насіння ще більш поживне, воно містить 9% олій, 19% білка та 41% крохмалю.
Очищене, підсмажене та розмелене насіння можна використовувати як борошно. Здавна воно було важливим харчовим і лікувальним продуктом для багатьох племен корінних американців, зокрема апачів та навахо. Останніми десятиріччями його популяризація відбувається і в Європі: насіння щириці додають до хліба, у чіпси, борошняні суміші тощо.
- Опис щириці звичайної
Ця жорсткоопушена трав’яниста рослина виростає заввишки до 30 (40)–60 (80) см і має добре розвинену кореневу систему з потужним стрижневим коренем, здатним сягати вглиб на понад 1 (2) м. Корінь у верхній частині має червонувате або рожеве забарвлення. Численні бічні корінці, що відходять від нього, розростаються довкола рослини на відстань до 75–130 см.
Стебло в щириці звичайної вертикальне, пряме, розгалужене, з короткими бічними пагонами, опушене. Воно має світло-зелене або жовтувате забарвлення, іноді вкрите (особливо в нижній частині) червонуватими прожилками.
Листя чергове, на довгих ніжках. Форма його варіюється від еліптично-язичкової до ромбоподібної чи овальної. Довжина листка сягає від 4 до 10, іноді – до 14 см. Від середньої жилки листка відходять майже паралельно бічні жилки. Забарвлення з верхнього боку сизувато-зелене, а знизу воно має червонуватий відтінок.
Цвіте рослина в червні-серпні. Зеленкуваті, непоказні, п’ятипелюсткові квітки зібрані в щільні колосоподібні, знизу розгалужені суцвіття. Вони переважно вертикальні, або мають похилену верхівку. Менші суцвіття розташовуються в пазухах листків. Квітки знаходяться в пазухах довших (до 5 мм завдовжки), жорстких, загострених приквітків, які надають суцвіттям шорсткого або колючого вигляду.
Період плодоношення в щириці звичайної триває з липня до жовтня. Плід – тонкостінна сім’янка розміром до 2 мм, закрита зверху кришечкою. Всередині кожного плоду знаходиться крихітне, блискуче, сочевицеподібної форми насіння чорного кольору, діаметром 1,0–1,25 мм. Маса 1000 насінин складає приблизно 0,3–0,4 г.
Розмножується рослина виключно генеративно. Кожен її екземпляр утворює за сезон до 100 тис. і більше насінин, які не втрачають у ґрунті здатність до проростання впродовж 40 років.
Період спокою в насіння щириці звичайної триває 6–8 місяців, тому в рік достигання воно майже не сходить. Краща глибина, з якої насіння швидко проростає – не більше 3 см.
Мінімальна температура для проростання щириці звичайної становить +6…8°С, а оптимальним є температурний діапазон від +26 до +36°С.
Цей вид належить до полірезистентних бур’янів, надзвичайно стійких до дії гербіцидних препаратів. Морозостійкість у рослини невисока.
Щириця лободова
Цей вид однорічних трав’янистих рослин, що походить з Північної Америки, був інтродукований у субтропічних і помірно-теплих регіонах майже по всьому світу. В Україні росте повсюдно, але частіше зустрічається в південних областях.
Перший опис рослини, як Amaranthus blitoides, зробив північноамериканський ботанік Серено Вотсон у 1877 році. Всередині цього виду розрізняють два підвиди:
Amaranthus blitoides var. blitoides, який має дещо м’ясистіше листя з меншою листковою пластинкою і заокругленою верхівкою, та
Amaranthus blitoides var. reverchonii Uline & W.L.Bray, листя в якого вужче й довше (довжина листка більш ніж удвічі перевищує його ширину), а верхівка листкової пластинки загострена.
Щириця лободова зазвичай оселяється на відкритих рудеральних ділянках, узбіччях доріг, вздовж залізничних колій, на берегах річок. Інколи її можна побачити на садово-городніх ділянках, у садах, на ланах з просапними культурами, особливо на зрошуваних землях. У посівах зернових майже не трапляється.
Рослина є нітрофільною, надає перевагу сухим, теплим місцинам з пухким, не надто родючим ґрунтом. Належить до світло- й теплолюбних. Має високу резистентність до найчастіше використовуваних гербіцидів, не витримує затінення й підтоплення.
Щоб підвищити ефективність протидії бур’яну та краще вивчити динаміку розвитку його популяцій, вивчаються фактори, які забезпечують його успішне раннє проростання, з метою подальшого керування цим процесом. Цікавими є результати впливу евкаліптової олії на появу сходів і розвиток щириці лободової, отримані в лабораторних і тепличних умовах. Зі збільшенням концентрації олії спостерігається зменшення відсотка проростання та швидкості проростання насіння бур’яну, скорочення довжини первинних корінців, паростків, довжини плодоніжок тощо.
Щириця лободова належить до їстівних рослин. Для деяких представників корінних американських народів насіння Amaranthus blitoides було джерелом їжі. Його споживали сирим, але згодом навчились розмелювати й готувати з нього поживні кульки, до складу яких входило ще й кукурудзяне борошно.
- Опис щириці лободової
Рослина має численні сланкі або висхідні, розгалужені від основи, гіллясті стебла завдовжки від 10–20 см до 0,6–1,0 м, густо вкриті листям. Вони білуваті, м’які (не здерев’янілі), голі, ближче до верхівки можуть бути опушені. Корінь стрижневий, проростає глибоко в ґрунт.
Листя чергове, дрібне, черешкове, оберненояйцеподібне або ланцетно- чи лопаткоподібне. Розмір листкової пластинки становить 1–4 см (довжина) та 0,5–1,5 см (ширина), вона має темно-зелене забарвлення і білу облямівку по цілому краю, а на самому вершечку в неї є крихітний шипчик розміром до 1 мм.
Щириця лободова – однодомна рослина. Її жіночі й чоловічі квітки зібрані в пазушні суцвіття-клубочки. Квітка має 5 пелюсток широколінійної або вузькояйцеподібної форми, довжиною 1,5–3 мм. Приквітки жіночих квіток тонкі, вузькі, завдовжки 1,5–5 мм. Чоловічі квітки мають по 3 (рідше по 4) пелюстки та по 3 тичинки. Розташовуються вони нижче за жіночі.
Цвіте щириця лободова з липня до жовтня. Насіння дозріває в серпні-жовтні.
Плід – округло-еліптична коробочка з кришечкою червонуватого відтінку, довжиною від 1,7 до 2,5 мм. Насіння чорне та блискуче, стисле, круглої або яйцеподібної форми, діаметром 1,3–1,6 мм. Максимальна насіннєва продуктивність однієї рослини за сезон сягає кількасот тисяч насінин.
Маса 1000 насінин складає близько 0,6–0,7 г. Вони проростають навесні з глибини не більше 8 см. Мінімальна температура для проростання становить +7…8°С, а оптимальні умови створюються за температури +30…36°С.
Насіння щириці лободової не втрачає своєї здатності до проростання навіть після проходженняя через травний тракт худоби (життєздатне насіння було знайдено, наприклад, в овечому гної). Воно може зберігатися в ґрунті впродовж десяти й більше років, накопичуватися там і створювати свій банк насіння.
Рослина цвіте та плодоносить того ж року. Вона не морозостійка, – з першими заморозками її стебло в’яне й гине.
Як позбутися щириці на полі
Основним заходом, що забезпечить протидію дикими видами щириці, є традиційний механічний обробіток ґрунту. Він поєднує глибоку оранку, передпосівне боронування, культивацію та якісне лущення стерні. Також у сівозмінах необхідно вирощувати культури, які дозволяють проводити регулярні обробки в міжряддях.
Допоможе обмежити кількість бур’яну на полях і досходове боронування, яке здійснюють до появи сходів основної культури.
Нерідко щириця утворює щільні зарості на периферійних ділянках поля або на прилеглих до нього межах і територіях. Щоб заходи з очищення орних земель від бур’яну були успішними, слід обов’язково знищувати його і поза межами посівних площ.
Серед хімічних ЗЗР найвищу результативність забезпечують гербіциди суцільної дії, призначені для знищення підземної і надземної частини бур’яну. Використовують їх до посіву (висаджування) культурної рослини або після збирання врожаю. Переважно це засоби, активною речовиною в яких є гліфосат. Найвідоміші з них: «Раундап», «Отаман», «Ураган Форте», «Геліос Екстра», «Гліфовіт» чи «Гліфовіт Екстра», «Антисапа» (діюча речовина – метрибузин).
Оскільки деяким видам щириці властива резистентність до певних гербіцидних складових (зокрема до гліфосату), необхідно почергово обробляти її препаратами з різними діючими речовинами. Найвдаліший період для обробки – коли бур’ян знаходиться у фазі 2–4 справжніх листків. Якщо щириця виросте до 10–15 см заввишки, ефективність дії ЗЗР значно знижується.
Ґрунтові гербіциди застосовують до появи культурних сходів. Їх дія полягає у створенні на поверхні землі «захисної плівки», що перешкоджає проростанню насіння щириці. Серед них добре відомими є «Дуал Голд» (обробляють поля з кавунами, картоплею, капустою, томатами та іншими культурами), «Селефіт» (використовують на посівах сої, моркви, картоплі, соняшника), «Толазин» і «Толазин Ультра» (для захисту сої, кукурудзи, соняшника, картоплі від однорічних злакових та дводольних бур’янів) та інші засоби аналогічної дії.
Для післясходового (страхового) обробітку (по листку) обирають селективні гербіциди вибіркової дії, які не завдають шкоди культурним рослинам. До них належать «Тівітус», «Містраль» або «Містраль ADAMA» (дуже дієвий на томатах, картоплі та сої), «Мезотріон» та «Тривіум» (використовують на кукурудзяних ланах), «Хаммер Дуо» (для захисту зернових і кукурудзи), «Гренадер» і «Шериф» (на зернових і соняшнику). Додавання до робочого розчину поверхнево-активних речовин (наприклад, «Мачо», «Тандем», «Ремікс» тощо), суттєво покращить дієвість обробки.
Проводити обприскування бур’янів необхідно за сприятливих умов, а саме у відсутність опадів, під час безвітряного періоду, та коли температура становитиме +15…25°C.
На невеликих площах (садового-городні та присадибні ділянки) найдієвишим заходом проти розмноження та поширення бур’яну є його видалення разом з кореневою системою. Зазвичай шкодочинну рослину просто виривають із ґрунту вручну. Таке прополювання необхідно проводити якомога раніше (до утворення суцвіть і формування насіння) і регулярно, оскільки щириця проростає впродовж усього сезону.
Окрім ручного видалення бур’яну, корисними будуть і систематичні сапування з розпушуванням ґрунту на глибину 1–3 см. Допомогою в обмеженні проростання щириці є мульчування грядок шаром з органічних матеріалів (хвої, тирси, сухої трави, кори тощо) заввишки не менше 5–7 см.
Практикується і періодичне вирощування на засміченій бур’яном ділянці сидеральних культур (вівса, гірчиці, жита та подібних), які витісняють небажану рослину з ділянок.
Поділитись в соцмережах:
