Спориш звичайний, гірчак звичайний або гірчак пташиний (Polýgonum aviculáre) – вид однорічних трав’янистих рослин, що походить з Євразії, але на цей час поширений по всьому світу, окрім Антарктиди. В Україні росте повсюдно. Серед інших відомих назв рослини: конотоп, пташина гречка, гусячий шпориш, моріжок, куряча трава тощо.
Видова назва спориша звичайного складається з двох слів: рolygonum, що перекладається з давньогрецької як «багато колін» (на стеблі рослини є численні вузли (коліна)), та aviculare – «маленька пташка» (можливо через подібність форми плодів рослини до пташиного дзьоба чи яйця).
Вид Polýgonum aviculáre належить до піонерних, тобто є одним з перших, що колонізують вільні від рослинності екосистеми з бідними на поживні речовини й воду ґрунтами (піски, кам’янисті чи гористі схили, згарища).
Спориш звичайний здатний рости на стежках, у канавах, на гравійних чи щебнистих ділянках, витоптаних територіях і пасовищах. Дуже поширений на перелогах, узбіччях доріг, в ущелинах. Супроводжує людей усюди, де вони живуть, оточує будинки, росте в садах та на полях, де нерідко засмічує посіви.
Найкраще розвивається на сухих і помірно сухих, багатих на поживні речовини й гумус землях, або на сирих кам’янистих, піщаних і суглинкових ділянках. Є індикатором азотистих ґрунтів.
Оскільки рослина дуже швидко відновлюється після витоптування, її можна побачити на міських вулицях чи газонах, біля підніжжя дерев та на краю парковок. У минулому сторіччі споришем засівали незначних розмірів летовища, і рослина чудово витримувала навантаження (зльоти й посадки) невеликих літаків.
Властивості рослини
Спориш звичайний був невід’ємною частиною культури ще з часів неоліту. У германських народів він слугував традиційним інгредієнтом каш, які споживались у Західній Європі. У наш час молоді пагінці рослини, як ранньовесняну вітамінну зелень, додають у салати, пюре, перші страви (часто замість щавлю) в кухнях багатьох народів, зокрема на Кавказі, Далекому Сході, в Україні.
Солодкуваті на смак листочки використовують як начинку у випічці, їх тушкують або сушать. Висушені насіння й листя споришу перемелюють на борошно й додають до тіста, з якого випікають хліб, смажать оладки чи млинці.
Спориш звичайний залюбки споживають худоба (корови, кози, коні, свині, кролі, нутрії) та птиця (кури, індики, качки, гуси). Насіння рослини є важливою кормовою базою для багатьох диких зерноїдних птахів (горобців, щигликів, вівсянок, вюрків, диких голубів). Також ним годують і декоративні види пернатих (канарок, папуг, голубів тощо).
У квітах Polýgonum aviculáre нектар продукується впродовж всього літа, але в незначних кількостях, тому взяток з цієї рослини несуттєвий.
За поживністю спориш звичайний майже не поступається таким бобовим культурам, як люцерна, конюшина, буркун. Цікавим є й хімічний склад рослини. Polygonum aviculare містить флавоноли авікуларин, мірицетин та югланін. У ньому виявлені флавоноїди астрагалін і бетмідин, а також лігнан авікулін. Ще одним відомим компонентом є дитерпеновий алкалоїд панікудин.
Спориш звичайний – лікарська рослина. Його використовують не лише в народній, а й в офіційній медицині. Допомагає ця трава у лікуванні діареї, подагри, геморою та ревматизму, надає в’яжучу дію, усуває шкірні подразнення, є протиглистовим та сечогінним засобом.
У давнину зі споришу отримували різні барвники для фарбування текстильних і шкіряних виробів. Щоб тканина набула жовтих або зелених відтінків, використовували травянисту частину рослини. А багаті на індиго (С16Н10N2О2) корені споришу забезпечували синє забарвлення.
Окрім корисних властивостей, спориш звичайний має ще й одну негативну якість. У разі появи на ланах із сільськогосподарськими рослинами, він нерідко перетворюється на інвазивний вид, якому доводиться протидіяти.
Опис рослини
Спориш звичайний – однорічна низькоросла трав’яниста рослина із стрижневим розгалуженим коренем і розлогими, напівполеглими та сланкими стеблами, яка за вегетаційний період утворює ґрунтопокривні зарості діаметром до 2 м.
Численні тонкі стебла сизувато-зеленого кольору галузяться біля основи. Вони мають багато вузлів і виростають завдовжки до 10–60 см.
Листя чергове, невелике, завдовжки 1,5–5 (6) см і шириною 0,4–0,8 (1,8) см, лінійне або еліптичної чи лінійно-ланцетної форми, зєднане зі стеблом короткими ніжками. На поверхні листка добре помітні прожилки.
Цвіте спориш звичайний у травні – жовтні. Квітки дрібні (2–4,5 мм), пятипелюсткові, зібрані по 2–5 шт. у пазухах листків. Оцвітина правильної форми, зеленкуватого кольору, з білими чи рожевими краями.
Плід – темно-коричневий, майже чорний, тригранний горішок розміром 1,5–3,5 мм. Дозрівають плоди з липня й до жовтня.
Маса 1000 горішків складає 2,5–2,75 г. Одна рослина здатна продукувати за сезон до 5400 насінин. Період спокою в насіння триває близько 6–8 місяців. Воно зберігає високий рівень проростання до 10 років і проростає в лютому-березні з глибини не більше 8–10 см.
Минімальна температура, необхідна для проростання насіння, становить +1…2°С, а оптимальною є +10…12°С.
Лікарські властивості
Цілюща дія спориша звичайного на організм людини використовувалась у народній медицині здавна. Рослина має в своєму складі чимало біологічно активних речовин. Вона містить значну кількість діоксиду кремнію, галотаніни й катехінові дубильні речовини, флавоноїди, зокрема авікуларин, фенольні кислоти та слиз. Є в ній і вітаміни А, Е, К, а також смоли, цукри, білки, ефірні олії, макро- та мікроелементи.
В сучасній медицині рослину активно використовують для приготування лікарських засобів, що допомагають у лікуванні анемії, захворювань сечостатевої системи, жіночих хвороб, отруєнь тощо.
Відвар з трави споришу відомий як протизапальний, антисептичний, вяжучий, кровоочисний, сечогінний засіб. Його вживають від гіпертонії, щоб знизити кров’яний тиск, а також як додатковий засіб у лікуванні туберкульозу й хвороб печінки.
Чай зі споришу корисний у лікуванні катару верхніх дихальних шляхів завдяки своєму (хоч і незначному) відхаркувальному ефекту. Суха трава рослини входить до складу протикашльових та відхаркувальних чайних сумішей або екстрактів.
В’яжучі властивості спориша, зумовлені вмістом у ньому дубильних речовин, використовуються в лікарських засобах для полоскання (в разі запалення ротової порожнини й горла), а також зовнішньо, у лікуванні ран і шкірних висипів.
Сировину збирають перед і на початку цвітіння (у червні), в екологічно безпечних місцях. Зрізані листкові та квітучі пагони рослини сушать у затінку, за температури до 40°C.
Заходи протидії
У вегетаційний період спориш звичайний утворює в міжряддях щільний, густий трав’янистий килим, здатний пригнічувати розвиток культурних рослин. У разі значного засмічення просапних культур цим бур’яном, втрати врожайності можуть сягати 10–30%.
Допомагає обмежити поширення бур’яну дотримання сівозміни з почерговим вирощуванням ярих і озимих культур, а також посів ґрунтопокривних рослин-сидератів, зокрема фацелії чи гірчиці.
Восени на післяжнивному полі слід провести лущення стерні з наступною глибокою зяблевою оранкою, а навесні здійснити боронування. Коли спориш звичайний знаходитиметься у фазі розетки, проводять фрезерування міжрядь, які надалі систематично очищають від бурянів впродовж усього сезону.
Радикальні дії зі знищення спориша звичайного передбачають використання ЗЗР, серед яких найбільш часто використовують такі препарати як «Мастак» (на посівах буряків, зернових, на капусті, суницях та газонних травах), «Промекс» (соя, горох, соняшник, морква, картопля), «Гренадер» або «Гранстар» (пшениця, жито, ячмінь, овес), «Альфа-Маїс» (соя, кукурудза, зернові), «Банвел» або «Джуліан» (кукурудза, зернові).
На післяжнивних площах можна застосовувати гербіциди «Раундап», «Аргумент Форте», «Грінфорт ІГ» тощо.
Поділитись в соцмережах:
