Стоколос житній або бромус житній (Вromus secalinus) – вид однорічних (іноді дворічних) трав’янистих рослин родини Тонконогові (Poaceae). Перший науковий опис Bromus secalinus зроблений шведським науковцем-натуралістом Карлом Ліннеєм і опублікований у 1753 році в його роботі «Species Plantarum».
Первісний ареал стоколоса житнього – помірні зони Євразії. У Північній Європі, Східній Азії, Північній Африці, Австралії та на обох континентах Америки є інтродукованим видом. Рослина займає території з родючим, багатим на поживні речовини, переважно маловапнистим, піщаним або суглинистим ґрунтом. В Україні росте в Лісостепу та на Поліссі.
Рослина відома з періоду неоліту. Її поширення у світі відбувалося разом з поширенням насіння жита. У наші часи зустрічається як бур’ян переважно на житніх полях і здерідка – на пшеничних. Найактивніший його розвиток зазвичай спостерігається в дощові роки.
Сходить бур’ян восени, одночасно з посівами озимого жита. Перезимовує у фазі кущіння. А влітку в нього з’являються квітконосні пагони. Плоди стоколоса житнього дозрівають одночасно із житом, тобто до початку збирання врожаю. Частина насіння сходить навесні, але до осені ці рослини гинуть, зимувати вони не здатні.
У минулому бур’ян завдавав неабиякої шкоди врожаю. Його будова, фази й строки розвитку максимально наближені до культурного жита. Це унеможливлювало видалення з посівів небажаної рослини за допомогою гербіцидів. Ручне прополювання теж не могло забезпечити потрібний результат. Дозрілі одночасно з житом зернівки бур’яну неминуче потрапляли до бункеру збирального комбайну й легко змішувалися з рештою зерна.
Зерна стоколоса житнього суттєво погіршували якість борошна: надавали йому темного забарвлення, робили несмачним тісто й вироби з нього, а також перешкоджали нормальному перебігу процесів бродіння. У разі потреби насіння можна було використовувати для випікання хліба, але отриманий продукт був темним і гірким.
Крім посівів жита, стоколос здатен засмічувати й інші озимі зернові, зокрема пшеницю, озимий ріпак, а також кукурудзу, горох тощо. Проте завдяки сучасним технологіям ретельного очищення зерна він став доволі рідкісним. Нині рослина майже не зустрічається поза межами сільськогосподарських угідь. Хіба що її можна побачити обабіч доріг поблизу ланів з посівами зернових.
Опис рослини стоколоса житнього
Стоколос житній є типовою озимою рослиною, що розмножується насіннєвим способом. На початку свого розвитку утворює прямі, рівні, гладкі стебла, які згодом виростають заввишки від 40 до 100 (120) см. Біля основи стебла кущаться й утворюють у вузлах кущіння від 30 до 50 пагонів. Корінь у рослини мичкуватий.
Листя голе, лінійне, блідо-зеленого кольору, з п’ятьма добре помітними, поздовжніми, фіолетовими прожилками. На стеблі розміщується почергово. Листкові пластинки спірально скручені, мають довжину від 15 до 30 см і ширину 2–7 (10) мм, по краю вони вкриті тоненькими волосками, на відміну від гладкої поверхні листкової піхви. Первинна піхва має рожевувато-коричневе забарвлення. Язичок тупий, короткий, зубчастий, розміром 1–2 мм.
У фазі цвітіння (на початку літа) стоколос утворює пухкі, злегка пониклі волотеві суцвіття довжиною 3–20 см і шириною 2,5–12 см. Вони складаються з яйцеподібних колосків, що тримаються на довгастих квітконіжках. У кожному колоску розміром 10–20 мм налічується від 5 до 15 зелених квіточок.
Напочатку голі або шорсткі колоски з подальшим розвитком стають пухкими, і їх добре помітні в молодому віці осі ховаються під розкритими квіточками. Нижні колоскові лусочки мають від трьох до п’яти жилок, а їх довжина сягає 4–6 мм, тоді як довжина верхніх лусочок становить 6–7 мм, і вони мають сім жилок.
Після завершення цвітіння (червень – вересень) колоски поступово жовтіють, а колоскові лусочки розходяться. Їхні краї загинаються довкола зернівок, і коли вітер розгойдує рослину, то добре чути шелестіння колосків.
Рослина самозапильна. Плід – видовжено-овальна зернівка завдовжки близько 7 мм, темного сірувато-коричневого кольору, з глибокою борозенкою.
Маса 1000 насінин стоколоса житнього складає 7–8 г. На одній рослині утворюються до 5000 зернівок, які за сприятливих умов здатні прорости протягом тижня.
Мінімальна температура для проростання зерен стоколоса житнього становить +1…2°С, а оптимальна – від +10 до +12°С. Сходи проростають з глибини 10–12 см у серпні-вересні (іноді в березні-квітні).
Квітнення відбувається з травня по липень, плодоношення – в липні-серпні.
Зріле насіння стоколоса не висипається, тому під час жнив легко змішується з урожаєм. Сухе зерно зберігає здатність до проростання впродовж 5 років, а в ґрунті – до 2–3 років.
Бур’ян добре росте на азотистих, добре зволожених, важких, глинистих і холодних ґрунтах. Стійкий до морозу та посухи.
У північних та західних регіонах України поширений близькоспоріднений до нього вид стоколос польовий або бромус польовий (Bromus arvensis), здатний також засмічувати поля культурних озимих злаків. Відмінність його від стоколоса житнього полягає в деяких морфологічних ознаках, насамперед у дрібніших розмірах як самої рослини, так і її насіння.
Заходи протидії
Якісне очищення зерна озимих злаків від насінин стоколоса житнього можуть забезпечити сучасні сільськогосподорські машини – зерноочисні сепаратори (калібратори, аератори, трієри), які сортують зерно за його розмірами та водночас відділяють усі домішки (бите зерно, насіння бур’янів, зокрема кукіль, вівсюг, солому тощо).
У разі неможливості провести ретельне очищення зерна, не варто використовувати його як посівний матеріал. Зазвичай таке зерно (з домішкою насіння бур’янів) використовують на корм худобі. Також воно придатне для вигонки спирту.
Допомагає позбутися бур’яну на ланах і посів великозерних сортів жита. Також важливою є багатопільна сівозміна, що полягає у плановому чергуванні різних сільськогосподарських культур на одному полі впродовж декількох років.
Радикальним методом, що забезпечує знищення стоколоса житнього, є застосування грамініцидів та гербіцидів. Зазвичай з цією метою обирають селективний післясходовий грамініцид «Лобера» (діюча речовина – хізалофоп-п-етил), який дозволяє контролювати однорічні та багаторічні злакові бур’яни.
Гербіциди системної дії, що містять клодінафоп-пропаргіл у поєднанні з антидотом клоквінтосет-мексилом, проникають у бур’яни через листя і знищують виключно злакові бур’яни, не пошкоджуючи культурні рослини (завдяки антидоту). Це такі засоби: «Клодінафоп 240 ЕС», «Focus», «Crop-side» тощо.
Обробляють посіви цими засобами восени, коли з’являються сходи стоколоса житнього. Найбільш ефективним є застосування гербіцидів у період від фази двох листків і до середини фази кущіння.
З препаратів суцільної дії перевагу надають гліфосат-вмісним засобам, таким як «Ореол Максі», «Ураган Форте» тощо. Їхнє використання є найбільш доцільним на полях з посівами гороху та зернових.
Поділитись в соцмережах:
