Свербига звичайна (Búnias orientális) – вид дворічних або багаторічних рослин з роду Свербига (Bunias) родини Капустяні (Brassicaceae). Агресивний і проблемний бур’ян. Має їстівні, кормові та медодайні властивості.
Первісний природний ареал свербиги звичайної обмежувався Південно-Кавказьким регіоном, Південно-Східною частиною Європи та територією центральноазійських країн. Саме це підтверджується її видовим епітетом orientalis, що означає «східний» або «зі Сходу». На початку ХІХ століття поширенню рослини значною мірою посприяла російсько-турецька війна. Тоді її насіння використовувалось як фураж для коней, і разом з військами долало значні відстані під час захоплення дедалі нових територій.
У 1944 році свербига звичайна потрапила до Канади, а в 1958 – до США, де перетворилась на небезпечний інвазивний вид.
В Україні рослина росте повсюдно, проте перевагу надає відкритим і добре освітленим місцям з родючим ґрунтом. Особливо вона полюбляє ділянки, багаті на азот, кальцій та сірку. Часто заселяє удобрені поля, луки, пасовища, поклади, лісосмуги та узбіччя доріг, трапляється і в садах, на присадибних ділянках і городах.
Окрім наукової назви, рослина має ще декілька, а саме: свербига східна, порчак, свербигуз, гарлупа, ласоч-трава, гірчак, шкорлупа, хлезінь та інші.
Використання свербиги звичайної
У минулому свербига звичайна була відомою харчовою рослиною. У Франції її вирощували до 20-х років минулого століття. Перші ранньовесняні листочки свербиги містять близько 170 мг вітаміну С (у 100 г свіжої зелені). Соковиті й ніжні надземні частини (до появи стебла) можна готувати (відварювати в супах, тушкувати, солити, маринувати) або їсти свіжими в салатах.
Корінь однорічних рослин також їстівний, його споживають замість хрону, а нерозкриті квіткові бруньки готують як броколі. Використовують свербигу звичайну і як гостру, запашну приправу до риби та м’яса. Проте в наш час її майже не вживають, а приготовані з нею страви вважаються екзотичними.
Бджолярам відома й висока нектаропродуктивність рослини. З одного гектару свербиги бджоли можуть зібрати до 300 кг меду.
Крім того, свербига є чудовим кормом для худоби, хоча дещо й поступається за поживною цінністю більшості зернобобових і злакових кормових культур. Переважно її вирощують для отримання якісного силосу. За один сезон можна зібрати з рослини до чотирьох укосів.
Насіння свербиги звичайної багате на жирні олії (до 30–35%), містить ефірну олію, яка надає йому гірчичний аромат і смак. Є в ньому значна кількість протеїнів, вітамін С, глікозиди, клітковина, чимало органічних кислот, мінерали, зокрема залізо, бор, марганець, молібден тощо, а також інші біологічно активні сполуки.
Рослину здавна використовували в народній медицині для лікування цинги, як протизапальний та антигельмінтний засіб. Відвари свербиги призначали від анемії, захворювань ШКТ, цукрового діабету. Вона сприяє нормалізації обмінних процесів, зміцнює імунну систему, виводить шлаки з організму.
Застосовувати свербигу звичайну, як і будь-який лікарський засіб, слід під наглядом лікаря.
Шкодочинність
Свербига розмножується як генеративно (насінням), так і вегетативно, кореневими паростками. Навіть невеликі часточки кореневої системи (не більше 2 см завдовжки) мають високу життєздатність. У сприятливих умовах вони одразу починають формувати нові пагони.
Потужна коренева система бур’яну пригнічує сходи та молоді рослини озимих і ярих зернових культур. Швидкоросла свербига випереджує у розвитку основну культуру та створює їй конкуренцію у споживанні води, поживних речовин і світла. Вона нерідко домінує в посівах пшениці та ячменю, а також сильно засмічує посіви ріпаку. Потерпають від її сусідства і просапні культури та багаторічні кормові трави на пасовищах.
Свербига звичайна може рости на одному місці до 8–10 років. За перший рік розвитку її коренева система проростає вглиб до 30 см. Згодом з неї формуються або ще кілька стрижневих коренів, або утворюється значна кількість добре розвинених бічних відгалужень, які ускладнюють не лише механізований обробіток ґрунту, а й збирання врожаю.
За умови масового поширення бур’яну втрати врожайності основної культури можуть сягати 20–40%.
Опис свербиги звичайної
Свербига звичайна – дворічна (або багаторічна) трав’яниста рослина, що виростає заввишки від 25 см до 1 (2) м. Вона має веретеноподібний стрижневий корінь, який сягає вглиб до 1 м. У молодих рослин він світло-коричневий, а у старих має темно-буре забарвлення. Товщина його у верхній частині в дорослих екземплярів може становити 5–6 см. Вертикальне, ребристе, вкрите бородавчастими горбками та густо опушене (інколи майже голе) стебло розгалужується ближче до верхівки.
Листя чергове, спірально розташоване. Нижні листки зібрані в розетку, вони мають видовжено-ланцетну форму, а їх довжина становить до 40 см. Ті, що знаходяться вище на стеблі – перисторозділені, з дрібнозубчастим краєм, великою верхівковою часткою та однією або двома парами бічних. Верхні листки зазвичай сидячі, цільнокраї, лінійно-ланцетної форми.
Період цвітіння свербиги звичайної триває приблизно з травня по серпень. Рослина формує багатоквіткові, густі, верхівкові волотеві суцвіття. Самозапильні (та комахозапильні) квіти діаметром близько 5 мм мають чотири золотаво-жовті пелюстки довжиною від 5 до 8 мм та подвійну оцвітину. Квітконіжки довжиною 1–2 см вкриті темними залозистими горбками.
Плід – одно- або двокамерний бородавчастий стручечок довжиною 6–7 мм, солом’яного або зеленкувато-сірого кольору. Насіння дрібне, равликоподібне, жовтуват-коричневе. В одному стручечку знаходиться від однієї до трьох насінин. Маса 1000 штук складає від 12 до 25 г.
Міцний дерев’янистий перикарпій (навколоплідник) перешкоджає проростанню насінин свербиги в рік їхнього дозрівання, тому сходи найчастіше проростають вже після зимового періоду (навесні чи восени), або навіть через рік і пізніше. Період проростання насіння може бути значно розтягнутим: деякі насінини дають сходи після 5 й більше років.
У перший рік вегетації рослина формує щільну листкову розетку. Квітконосні пагони з’являються в неї лише наступного року, і надалі – кожного нового сезону.
Максимальна насіннєва продуктивність однієї рослини за сезон може сягати до 5000 насінин. Вони зберігають високий рівень життєздатності в ґрунті до 10 років і проростають з глибини не більше 7 см.
Контроль за поширенням
Свербига звичайна є бур’яном, що важко викорінюється. Тому пріоритетними є профілактичні заходи, що полягають у моніторингу рослини на посівних і прилеглих до них площах та контролю за чистотою імпортованого зерна. Виривання буряну є ефективним на невеликих і слабо заражених ділянках. Якщо ж масштаб засмічення доволі значний, рекомендується неодноразово скошувати траву якомога нижче, до появи квітів і плодоношення, з травня по серпень.
Найкращий результат у протидії рослині досягається внаслідок поєднання цілої низки агротехнічних заходів.
- Насамперед це глибока (25–30 см) зяблева оранка з одночасним видаленням коренів свербиги.
- Ранньовесняний механічний обробіток поля з метою знищення листкових розеток.
- Післяжнивне лущення стерні.
- Фрезерування та обробіток міжрядь у досходовий для основної культури період, на ранніх фазах розвитку буряну.
- Якісне очищення сільськогосподарської техніки після роботи на засмічених полях.
Обмежує поширення сибіги звичайної і сівообіг, завдяки якому почергово вирощуються культури, що пригнічують розвиток буряну, і не допускається повторний посів рослин з родини Капустяні.
З хімічних засобів захисту рослин перевагу надають системним гербіцидам суцільної дії з такою діючою речовиною як гліфосат («Раундап Макс», «Ураган Форте», «Отаман Екстра», «Гліфовіт Екстра» тощо).
Серед засобів вибіркової дії, які можна використовувати на культурних посівах без будь-яких негативних для них наслідків, зазвичай обирають «Дикамба Форте», «Альфа-Дикамба», «Мастак», «Діален Супер», «Штефамба».
На зернових культурах використовують препарат «Пріма» (озима пшениця), сучасний засіб «Пік 75 WG» (пшениця, ячмінь, кукурудза).
Обприскувати посіви гербіцидними засобами доцільно в період, коли бур’ян знаходиться в розетковій фазі, і до початку його цвітіння. Саме в цей час рослини свербиги звичайної найбільш уразливі до активних компонентів ЗЗР.
Найкраще обробляти рослини за температури +15…25°C, в умовах тихої, сухої погоди.
Поділитись в соцмережах:
