Свиріпа польова (Brassica rapa subsp. oleifera) є підвидом однорічних трав’янистих рослин виду Ріпа (Brassica rapa) з роду Капуста (Brassica) родини Капустяні (Brassicaceae), близькоспорідненим з видом Ріпак (Brassica napus). Відома ще як суріпиця, гірчиця польова або капуста польова, пташиний ріпак. Олійна, сидеральна, покривна, кормова та медодайна культура, а також ярий бур’ян.
Природний ареал – територія Євразії. В Україні росте повсюдно, але найчастіше зустрічається в Поліссі. Зазвичай рослина оселяється в ярах, обабіч доріг, на пустирищах, порушених територіях, на луках, у лісосмугах, вздовж берегів річок, на пасовищах, у полях і садах. Надає перевагу сонячним місцинам з родючим ґрунтом. Холодостійка, посуховитривала, не росте на надмірно зволожених ділянках.
Свиріпа польова лешко поширюється і важко викорінюється. Здатна засмічувати посіви ярих зернових, а також поля з ріпаком, соняшником, зернобобовими й овочевими культурами. Нерідко окупує парові площі, присадибні та городні ділянки.
Процес вегетації в цієї рослини розпочинається доволі рано. Її стрімкий весняний розвиток забезпечується активним поглинанням води та поживних речовин, що призводить до виснаження ґрунту. За умови значного збільшення популяції свиріпи польової на оброблюваних ланах, втрати врожайності основної культури можуть сягати 15–30%.
Насіння цього бур’яну легко змішується з насінням споріднених культурних видів, що також створює аграріям неабиякі проблеми.
Властивості та використання рослини
Вид Brassica rapa має достатньо довгу історію культивування. Одомашнення рослини призвело до появи сучасних овочевих та олійних культур з їх різними формами і підвидами, які зустрічаються по всьому світу. Серед них є як сільськогосподарські, так і дикорослі рослини.
Підвид свиріпа польова Brassica rapa subsp. oleifera здавна вирощується як олійна, кормова та медодайна культура. Навесні, під час активного нарощування бджолиних сімей, вона забезпечує комах такими необхідними для них пилком і нектаром.
До початку цвітіння її залюбки їдять усі види худоби (ВРХ, свині, кролики тощо). Заготовлювати свиріпу на зелений корм у суміші з іншими травами теж слід до формування в неї плодів.
Молоду зелень рослини, як один з перших ранньовесняних, вітамінних овочів, використовують у харчуванні замість шпинату: додають у салати, юшки, мясні та бобові страви. Старе листя відварюють, маринують або сушать чи солять. Сирими можна вживати також корінь і насіння свиріпи, але з обережністю через значний вміст (до 40%) в її насінинах олії, яка може спричинити подразнення шлунка.
У багатьох країнах Європи свиріпу польову активно вирощували як олійну та кормову культуру майже до середини ХХ століття, поки її не витіснив більш продуктивний ріпак (вміст олії в його зернах сягає від 40 до 48%).
У Канаді створено сорти, насіння яких містить олію з низьким показником небезпечної для людини ерукової кислоти (негативно діє на печінку й серцево-судинну систему) та незначною кількістю глюкозинолатів, які погіршують смакові властивості продукту. Вони отримали комерційну назву канола.
Олія дикорослої свиріпи польової або інших сортів має гіркий смак, якого не вдається позбутися навіть після ретельного очищення сировини. Тому її переважно використовують у виробництві мастильних матеріалів, лаків, фарб, оліфи, а також у миловарінні.
Олія з насінин каноли цілком придатна для споживання. Вона містить цінні жирні кислоти, зокрема дуже важливу для організму альфа-ліноленову.
Цей продукт користується попитом і в косметології. Завдяки чималій кількості незамінних жирних кислот (у насінні знаходиться до 12% омега-3, близько 23% омега-6 і до 59% омега-9), а також вітамінам Е та К, олія свиріпи польової забезпечує чудове підживлення й захист шкіри.
Використовують свиріпу польову ще як ґрунтопокривну й сидеральну рослину. Її насіння починає проростати вже за температури +2…3°C, тобто значно раніше за основні культури. У такому разі сходи свиріпи перетворяться на цінне зелене добриво, якщо їх закласти в ґрунт (переорати) до початку посівної кампанії.
Добре відома рослина (особливо в Канаді) як сировина у виробництві біопалива. Свиріпа польова допомагає генетикам створювати нові високоврожайні сорти хрестоцвітих культур.
Опис рослини
Свиріпа польова є одно- або дворічною рослиною з тонким, добре розвиненим стрижневим коренем (у диких форм) світлого забарвлення. Стебло в неї пряме, гладке, у верхній частині часто розгалужене. Виростає заввишки від 30 до 100 см, а його товщина сягає до 0,5 см.
Листя чергове, виїмчасто-зубчате. Прикорневе – черешкове, ліроподібне з добре помітними «вушками» біля основи. Верхнє – ланцетоподібне, обгортає стебло. На відміну від сизо-зеленого, гладенького листя ріпаку, листки свиріпи польової забарвлені в зелений, а ближче до верхівки – у блакитнувато-зелений, трішки матовий колір і шорсткі на дотик.
Хоча рослини видів свиріпи польової й ріпаку (Brassica napus) дуже схожі, останній є природнім гібридом свиріпи (Brassica rapa) та капусти городньої (Brassica oleracea), тому має й низку морфологічних відмінностей.
Сезон цвітіння триває в свиріпи польової впродовж травня-серпня. Чотирипелюсткові золотаво-жовті квітки зібрані у верхівкові, щільні, китицеподібні суцвіття, які згодом видовжуються. Довжина кожної пелюстки становить 6–12 мм. Квітки трохи вивищуються над зібраними в центрі суцвіття бутонами. Чашолистки прямі або трохи відхилені.
Запилюється свиріпа польова комахами й вітром. Плід – лінійний багатонасінний стручок з добре помітною роздільною жилкою. Достигають плоди в липні-вересні. Насіння кулясте, темно-буре. За сезон одна рослина здатна забезпечити до 20 тисяч насінин. Маса 1000 шт. складає близько 2 г.
Розмножується свиріпа насінням, яке зберігає у ґрунті високу здатність до проростання впродовж 10 років. Недозрілі насінини сходять краще, ніж стиглі, і в них відсутній період спокою. Максимальна глибина для проростання насіння свиріпи польової не перевищує 4–5 см.
Контроль за поширенням бур’яну
Свиріпа польова, як бур’ян, вирізняється швидким зростанням і розвитком. Вона споживає значну кількість поживних речовин, внаслідок чого швидко виснажує ґрунт. Також їй властиве рясне утворення насіння та стрімке поширення самосівом. Тому, щоб позбутися цієї рослини на ланах з сільськогосподарськими культурами, використовують механічні, агротехнічні та хімічні методи.
На невеличких площах (городах, присадибних ділянках) найбезпечнішим і найефективнішим способом є механічне видалення свиріпи прополюванням або вириванням вручну. Найкраще це робити до початку її цвітіння, щоб запобігти формуванню й розсіюванню насіння.
Ще один дієвий захід, який перешкоджає бур’яну проростати – це мульчування. Достатньо вкрити ґрунтову поверхню шаром соломи, сіна, зрізаної трави, тирси (5–7 см завтовшки) чи чорним агроволокном (плівкою), і проростки бур’яну залишаться без сонячного світла, тобто їхній процес розвитку зупиниться, і вони загинуть.
На значних площах викорінити свиріпу польову допоможе регулярне проведення культивації в період найактивнішого зростання рослини – восени та напровесні. Систематичне підрізання плоскорізом (сапою) вегетативної частини бур’яну зрештою повністю його виснажить.
Агротехнічні методи протидії бур’яну базуються на заходах, що допомагають витіснити свиріпу польову з полів природним шляхом. Насамперед це сівозміна: бур’ян важче адаптується в умовах постійної зміни вирощуваних культур. Використання сидератів на післяжнивних площах, а саме швидкорослих видів (люпин, жито, гірчиця), також створюють свиріпі польовій некомфортні для розвитку умови, оскільки обмежують їй надходження світла, вологи, пригнічують та витісняють з займаних ділянок.
У разі масового поширення рослини на оброблюваних ланах, вдаються до використання системних гербіцидів з однією з діючих речовин: дикамба, флорасулам, 2,4-Д, амідосульфурон або трибенурон-метил. Оптимальний період для обробки бур’яну – від фази сім’ядоль до 2-х листків.
На посівах зернових (пшениця, ячмінь) застостовують системні післясходові препарати «Сарацин», «Цукрон +», «Бернар», «Герсотил», «Експерт Про», здатні знищити як вегетативну, так і кореневу систему свиріпи польової.
На посівах кукурудзи свиріпу можна знищити гербіцидом «Імпекс Дуо», а на сої та горосі – засобом «Альфа-Бентазон». Підвищити ефективність дії препаратів можна завдяки додаванню в робочий розчин прилипачів-ад’ювантів. Обробляють рослини сухої, маловітряної днини, за температури +15…25°C.
Поділитись в соцмережах:
