Вика волохата (Vicia villosa), відома ще як вика космата або горошок волохатий – вид одно-, дво- та багаторічних, трав’янистих, квіткових рослин з роду Вика (Vicia) родини Бобові (Fabaceae). Відома як кормова, пилко- та нектароносна, сидеральна культура. Перший науковий опис виду опублікований у праці німецького лікаря і ботаніка Альбрехта Вільгельма Рота «Tentamen Florae Germanicae» (1793 р.)
Походить Vicia villosa з Південної Європи. Поступово рослина поширилась в усіх помірних та субтропічних зонах Євразії та в Північній Африці. А в XVIII сторіччі була інтродукована в Північній Америці. На цей час вика волохата росте майже на всіх континентах (окрім Антарктиди).
Вика волохата не має якихось особливих вимог до ґрунтових умов, але на надто важких глинистих та кислих ґрунтах росте гірше. Часто зустрічається на полях, луках, у лісосмугах, вздовж доріг, на лісових галявинах.
В Україні поширена повсюдно. Росте вона у Степовій зоні, Лісостепу та в Поліссі. Інколи може утворювати щільні зарості на периферії та невеликих ділянках полів з зерновими, технічними та овочевими культурами.
Виткі пагони вики волохатої можуть обвивати стебла культурних рослин і створювати їм конкуренцію у споживанні води, поживних речовин і світла. Також ця трава здатна ускладнювати механізований процес збирання врожаю, а її насіння, потрапивши у збіжжя, погіршує якісні показники продукту на виході.
Вика волохата є рослиною-господарем для багатьох шкодочинних комах з родів Твердокрилих (Coleoptera), Лускокрилих (Lepidoptera) та Рівнокрилих (Homoptera), зокрема горохової та бурякової попелиць, довгоносиків, зерноїдів, совок тощо. З цієї причини її присутність на сільськогосподарських ланах або навіть сусідство з ними створюють ризики для культурних посівів і насаджень, що зрештою може негативно позначитись на врожаї.
Небажаною є присутність вики волохатої на полях ще й через її схильність до ураження деякими грибковими фітопатогенами, що спричинюють небезпечні захворювання, зокрема кореневі гнилі (Fusarium, Rhizoctonia), плямистість листя (Stemphylium vesicarium), антракноз (Colletotrichum spp.), борошнисту росу (Erysiphe spp.) тощо.
Вика волохата – цінна кормова і медодайна культура
Vicia villosa є цінною кормовою рослиною у тваринництві. Вирощують її переважно на піщаних ґрунтах та сухих високогірних схилах. Для худоби найбільш корисною вика волохата є ранно навесні, у вигляді свіжої паші.
Щоб отримати якісне сіно (силос, сінаж), її висівають разом з однією або кількома травами (наприклад, з райграсом). Найбільш збалансований і поживний корм для худоби одержують від змішаних посівів вики з житом, вівсом, пшеницею або тритикале. Вирощують її і як окрему культуру.
Вику волохату залюбки споживають усі види свійських тварин. Її вегетативна маса м’яка, з ніжною текстурою, легко засвоюється. Рослина багата на вітаміни й мінерали, містить високий (до 18,4%) рівень рослинного протеїну (білка). У корів, в раціоні яких була ця трава, збільшувались надої і зростала жирність молока.
Серед переваг вики волохатої в кормовиробництві – її висока інтенсивність розвитку та здатність розмножуватися самосівом, завдяки чому швидко відбувається відновлення травостою на пасовищах.
Під час цвітіння вика волохата активно продукує пилок і нектар, тому є цінним джерелом живлення для бджіл та різних комах-запилювачів. Зацвітає вона в червні, а тривалість цвітіння однієї рослини становить 30–45 днів. Її нектарна продуктивність дозволяє зібрати до 30–50 кг (а іноді й більше) меду з гектару посівів, тому впродовж літа рослина забезпечує бджолам стабільний взяток.
Вика волохата є їстівною рослиною. Її квіти можна додавати в салати, прикрашати ними кулінарні вироби, десерти тощо. Листя (в помірних кількостях) споживають як гарнір. Насіння ж їдять лише після термічної обробки. В минулому в деяких країнах його перетирали й додавали до борошна, з якого пекли хліб.
Сидеральні та ґрунтопокривні властивості
Вика волохата є однією з кращих сидеральних культур. Її вирощують для збагачення ґрунту азотом з подальшим використанням її вегетативної маси як зеленого добрива. Рослина відзначається швидкими темпами розвитку, є зимостійкою, тому має неабияке значення в органічному землеробстві та в системі нульового обробітку ґрунту No-Till, де відіграє роль ґрунтопокривної культури.
Як і решта бобових, вика волохата має на коренях бульбочки, що утворюють симбіоз з азотфіксуючими бактеріями (Rhisobium), здатними отримувати N2 з атмосфери і перетворювати його у форму, легкодоступну для рослин. Поступово на площах, де ростуть бобові, ґрунт насичується азотом, і його родючість зростає.
Завдяки такій властивості Vicia villosa вважається одним з кращих попередників для багатьох культур. Використання її в сівообігу забезпечує суттєве збільшення врожайності наступних за нею рослин. Наприклад, врожай картоплі, посадженої одразу після вики, зростає на 54,6% порівняно з такою ж картоплею, вирощеною на полях чорного пару.
Вкористовують вику волохату і як супутню рослину. Навесні на невеликих ділянках, призначених для вирощування помідорів, спершу висівають цю рослину. А коли настає час садити помідори, вику зрізають під корінь, а розсаду помідорів висаджують у лунки, викопані серед сплутаних залишків та стерні. Так вдається отримати дві переваги – збагачений азотом ґрунт і готовий шар мульчі, який зберігатиме вологу та запобігатиме проростанню бур’янів.
Вика волохата також має здатність покращувати структуру кореневмісного шару. Її розгалужена, добре розвинена коренева система глибоко проникає в ґрунт і розпушує його, внаслідок чого покращуються аерація та водопроникність.
Щоб отримати зелене добриво від рослини, її висівають або під зиму, або напровесні. І тільки-но сходи досягнуть фази бутонізації (до початку грубшання стебел), вику скошують, а отриману зелену масу заорюють у ґрунт. Приблизно через 2–3 тижні після цього поле вже цілком придатне для посіву чи посадки інших сільськогосподарських рослин.
Втім, вадою вики волохатої у сільськогосподарському виробництві є те, що частина її насіння встигає насіятися до початку сезону, і після проростання залишається на полі як бур’ян. Це створює проблеми аграріям, особливо на пшеничних ланах.
Опис рослини
Вика волосиста — це переважно дворічна витка трав’яниста рослина, що виростає заввишки до 30–150 (200) см. Її чотиригранні висхідні або сланкі стебла густо опушені, шовковисті, добре розгалужені.
Корінь стрижневий, глибокопроникний, з бульбочками й численними бічними, добре розвиненими дрібними корінцями. Вузли кущіння залягають над самою поверхнею ґрунту.
Листя складне, перисте, почергове. Кожен листок завдовжки від 3 до 6 см складається з кількох (від чотирьох-шести до дванадцяти) пар листочків, опушених з нижнього боку. Листочки мають довжину 10–25 (30) мм та ширину від 2 (3) до 6 (7) мм. За формою вони переважно видовжені, найчастіше з заокругленою та ледь загостреною верхівкою. Верхівковий листочок і сусідня з ним пара видозмінені на двічі чи тричі розгалужені вусики.
Квітки вики волохатої зібрані в однобокі гроноподібні суцвіття на довгих квітконосах по 10–20 і більше шт. Тривалість цвітіння однієї квітки не перевищує 3–4 днів, але загалом рослина квітне до 45 днів. Таке розтягнуте в часі цвітіння пояснюється тим, що квітки у гронах розкриваються поступово. Спершу цвітуть нижні, потім ті, що знаходяться в центральній частині суцвіття, а згодом розкриваються й верхівкові.
Віночок квітки має довжину 1–2 см. Він буває забарвлений у синьо-пурпуровий, червонувато-фіолетовий, блакитнувато-синій, здерідка білий чи біло-рожевий колір. Сама квітка має типову для бобових форму метелика. Запилюється вика волохата комахами або самозапильно.
Плід – волохатий, ромбоподібний стручок – біб довжиною до 6 см і до 1 см завширшки. Дозрілий плід має коричневий колір і містить від 5 до 10 темних круглястих насінин розміром 2–4 см.
Маса тисячі насінин складає приблизно 5–10 г. Вони зберігають високу здатність до проростання в ґрунті до 5 років.
Одна рослина продукує за сезон до кількох тисяч насінин, що проростають з глибини не більше 12–14 см. Перші сходи вики волохатої з’являються в березні-травні. Цвітіння починається в червні і триває до серпня. Плодоносить рослина в липні-серпні.
В Україні, окрім підвидів вики волохатої, ростуть і близькоспоріднені з нею види.
Вика сійна або вика звичайна (Vicia sativa)
Ця однорічна, трав’яниста, азотфіксуюча рослина широко використостовується як кормова й сидеральна культура. Її повсюдне вирощування обмежене через вміст у насінні токсичних сполук.
Виростає заввишки до 30–80 см. Має виткі, розлогі, порожнисті, чотиригранні, переважно голі стебла. Листя розміщується на стеблі почергово, воно складне, перисте, з кількома (від двох до вісьми) парами листочків та розділеним вусиком на вершечку.
Цвіте у квітні-травні, а також у серпні-вересні. Квіти розміщуються поодинці або парами в пазухах листків, мають коротку квітконіжку і типову для бобових форму метелика. Довжина квітки становить від 16 до 26 мм. Забарвлення пелюсток варіюється від рожево-фіолетового до пурпурового та фіолетового кольору. Зрідка трапляються білі квіти.
Плід – вузький, коричневий, а згодом чорний біб завдовжки до 6–7 см, всередині якого знаходяться від 4 до 12 темних, округлих насінин.
Зустрічається вид Vicia sativa, як і його підвид Vicia sativa subsp. nigra, на всій території України, зокрема й у Криму. Оселяється в лісосмугах, серед чагарників, обабіч доріг, на городах, у садах і виноградниках.
Вирощують як сидеральну рослину, як корм для худоби, на пасовищах, а також використовують у сівозмінах. На оброблюваних полях (зазвичай з зерновими) вику звичайну часто вважають бур’яном через зниження якості збіжжя внаслідок потрапляння її зерна до зерна основної культури, що призводить до втрати прибутків фермерськими господарствами. За вмістом білка та інших поживних речовин вика звичайна не поступається виці волохатій.
Вика мишачий горошок або вика багатоквіткова (Vícia crаcca)
Цей вид багаторічних чіпких квіткових трав з родини Бобові походить з помірних зон Євразії. У давнину використовувався як їстівна рослина. До цього часу інтродукований на інших континентах, зокрема в Північні Америці, де перетворився на поширений бур’ян. В Україні росте повсюдно.
Оселяється вика мишачий горошок на сонячних ділянках (луки, пасовища, узлісся), орних земях, порушених територіях. Найкраще розвивається на вологих, багатих на гумус суглинкових і глинистих ґрунтах з нейтральною і слабокислою реакцією. Виростає заввишки до 30–120 см.
Має гіллясті, чіпкі, плетисті стебла з ребристою, неопушеною поверхнею. Підземне кореневище в рослини добре розгалужене. Стрижневий корінь здатен проникати в ґрунт на глибину до 1 м.
Листя чергове, перисте, налічує від 8 до 12 пар вузьких, довгастих, війчастих листочків завдовжки приблизно 1 см і шириною 2–6 мм. На верхівці листок має розгалужений вусик, яким чіпляється за сусідні рослини, а в його основі знаходяться стрілоподібні, цільнокраї прилистки.
Квітки-метелики (від 15 до 40 шт.) зібрані в однобоке суцвіття-китицю на квітконосі, що росте з листкової пазухи. Вони без запаху, мають довжину близько 12 мм, з синьо-фіолетовим, інколи білим, віночком. Розкриваються послідовно, від основи.
Плід – біб, за формою вузький і довгастий. Його довжина зазвичай не перевищує 25 мм. Насіння багате на білок, кулясте, розміром до 3 мм і вагою від 9 до 16 мг. Як і в решти видів цього роду, в ньому містяться токсичні сполуки, тому придатним до вживання насіння горошку стає лише після термічної обробки. Як корм для худоби, рослину також використовують до формування на ній зав’язей.
На відміну від вики волохатої, вика звичайна і вика мишачий горошок не мають густого опушення на стеблах. В обох цих видів (Vicia sativa та Vícia crаcca) стебла зазвичай голі, тому їхнє забарвлення дещо яскравіше й насиченіше, ніж у Vicia villosa.
Контроль за поширенням вики волохатої
Обмежити поширення рослини вдається лише завдяки комплексному застосуванню низки агротехнічних заходів, найголовнішим з яких є глибока зяблева оранка. Вона не лише пошкоджує кореневу систему бур’яну, а й закладає його насіння в ґрунт на таку глибину, звідки воно не зможе прорости. Оранка проводиться восени (вже після збирання врожаю), з використанням плугів з передплужниками.
Допоміжним захисним заходом для вирощуваних культур є боронування, яке здійснюють як до, так і після проростання сходів, а на площах з просапними культурами – культивація міжрядь. Також важливе значення має сівообіг.
За необхідності використання ЗЗР, обирають гербіциди, призначені для знищення дводольних бур’янів. На полях з зерновими колосовими (пшениця, ячмінь) високоефективним є вітчизняний трикомпонентний післясходовий препарат «Триатлон». Не менш дієвими є гербіциди: «Альфа Дикамба» (колосові зернові, кукурудза), «Гренадер Максі» (яра та озима пшениця, жито, ячмінь, овес).
Найкраще обробляти ним посіви, коли бур’ян перебуває на початкових фазах свого розвитку (від 2-х до 6-ти листочків під час формування розетки). Не варто проводити роботи до висихання роси на рослинах, а також одразу після (та під час) опадів.
Оскільки вегетативні частини вики волохатої мають опушену поверхню, що значно перешкоджає її змочуванню гербіцидом, для підсилення дії активної речовини в робочий розчин додають ПАР («Грінфорт», «Альфаліп», «Глюстен», «Віволт», «Меро» тощо ).
Оптимальними умовами для обробки полів є відсутність опадів, маловітряна погода і температура довкілля +10…25°С.
Поділитись в соцмережах:
