Західний кукурудзяний жук

Західний кукурудзяний жук (Diabrotica virgifera virgifera) – вид комах з родини Листоїдові (Chrysomelidae), ряду Жуки або Твердокрилі (Coleoptera), класу Комахи (Insecta). Є небезпечним шкідником кукурудзи.  У деяких країнах оголошений карантинним об’єктом.

Походить західний кукурудзяний жук з Північної Америки. Вперше він був зафіксований у США на плантації цукрової кукурудзи в 1909 році. На цей час він вважається основним шкідником кукурудзи на північноамериканському континенті. У США та Мексиці щорічні втрати врожаю та витрати на боротьбу з жуками Diabrotica virgifera virgifera перевищують мільярд доларів.

Окрім кукурудзи, серед кормових рослин комахи є деякі види з родини Злакові або Тонконогові (Poaceae), а також представники родин Айстрові (Asteraceae), Бобові (Fabaceae) і Гарбузові (Cucurbitaceae).

У червні 1992 року західного кукурудзяного жука було вперше виявлено в Європі. Менш ніж за десять років, у 2001 році, його помітили в Україні, на території Закарпатської області (у населених пунктах Холмовець, Юлівці та Бобове), за кілька кілометрів від кордону з Угорщиною та Румунією.

На думку українських вчених, західний кукурудзяний жук вже досить успішно адаптувався до нових умов проживання, а тому може становити серйозну загрозу для рослинництва України. До того ж, імаго шкідника доволі непогано літають, а їх міграційна швидкість може сягати 80–100 км за сезон.

• Шкодочинність

Дорослі жуки Diabrotica virgifera virgifera живляться вегетативними та генеративними органами рослин кукурудзи. Вони з’їдають пилок, знищують паренхіму листків, ушкоджують волоті та кукурудзяні качани. Особливо небезпечними шкідники стають на стадії формування зерен та у фазі молочної стиглості кукурудзи. За масового розвитку популяції жуки здатні повністю вигризати вміст насінин, що негативно позначається на врожайності.

Зі зникненням кукурудзяного пилку жуки перебираються на пізніші посіви, або обирають інші кормові об’єкти. Надзвичайно привабливою для шкідників є органічна речовина кукурбітацин, що міститься в рослинах з родини Гарбузові (Cucurbitáceae), тому вони дуже активно з’їдають сіянці огірків та гарбузів.

Проте значно більшої шкоди завдають не імаго, а личинки західного кукурудзяного жука. Саме вони ушкоджують кореневу систему, що нерідко призводить до загибелі рослин на кукурудзяних плантаціях. Зазвичай личинки живляться виключно на коренях кукурудзи. Але в разі недоступності основого кормового об’єкта, вони, щоб завершити власний розвиток, можуть живитися ще 14-ма видами диких і культурних рослин, наприклад, можуть вражати кореневу систему сої чи люцерни.

На початку свого життєвого циклу личинки живляться рослинним соком, який добувають з дрібних корінців. Досягши певного віку, вони проникають у внутрішню тканину коренів і навіть дістаються центральних судин.

Внаслідок прокладених личинками ходів всередині коренів, порушується процес надходження поживних речовин та вологи до надземної частини рослин. Особливо страждають сходи. Однак навіть підрослі та вже зміцнілі рослини незабаром припиняють подальше формування пагонів і можуть полягати через підрізане коріння, якщо личинки пошкоджують у них 50% кореневої системи.

У випадку значних пошкоджень недобір урожаю кукурудзи може сягати від 35 до 100%. Пошкоджене зерно втрачає свій товарний вигляд, знижується рівень його проростання.

• Опис західного кукурудзяного жука

Довжина дорослого жука становить 4–7 мм. Самка трохи більша за самця. Забарвлення тіла в імаго жовто-коричневе, із зеленуватим відтінком. Ніжки чорні. Ниткоподібні довгі вусики складаються з 11 члеників.

У самки на надкрилах добре помітні три симетричні темні смужки (у самців вони практично зливаються в одну пляму). Черевце в жіночої особини має загострену форму, тоді як у самців воно на кінці більш притуплене.

Яйце блідо-жовте, еліпсоїдне, завдовжки 0,5–0,6 мм.

Личинка циліндричної форми, зі зморшкуватим тілом світло-жовтого забарвлення, шістьма ніжками і світло-коричневою головою. У старшому віці вона сягає завдовжки 18 мм.

Лялечка вільна, світло-жовта або біла, довжиною до 5,5 мм.

Західний кукурудзяний жук забезпечує за сезон лише одне покоління потомства, але в разі тривалої теплої осені шкідник може встигнути дати ще одну генерацію.

• Спосіб існування 

Зимує західний кукурудзяний жук у стадії яйця на глибині до 15–20 см. Якщо ґрунт легкий і вологий, то глибина залягання яйця може сягати 45 см. Ембріони шкідника здатні витримувати зниження температури до –10°С.

Навесні, з третьої декади травня і до першої половини червня, відбувається масове відродження личинок, що зазвичай збігається з появою та розвитком кукурудзяних сходів.

Основна маса личинок зосереджується в межах 10 см від основи стебла і живиться переважно кореневими волосками та тканиною коренів. В окремих випадках у пошуках кормового об’єкта вони можуть долати відстань до 50 см.

Життєвий цикл личинок за температури довкілля в межах +15ºС триває 71 день, а за температури +29ºС скорочується до не більш як 27 днів .

З досягненням ІІ віку личинки проникають у внутрішню частину кореня, де пошкоджують судинні пучки. У ІІІ віці вони можуть переміщуватися в стебло через отвори у товстому корені. 

На завершення свого життєвого циклу личинки виходять з корневої системи рослини і заляльковуються. Це відбувається поруч з коренями, у земляних колисочках, на глибині до 20 см.

Стадія лялечки триває від 5 до 10 днів.

Приблизно наприкінці червня на поверхню виходять молоді імаго. У цей же час відбувається формування приймочки на кукурудзяних качанах.

Найбільшу активність дорослі жуки демонструють впродовж 2–3 годин на світанку, або увечері, перед заходом сонця.

Залежно від зовнішніх чинників, життєвий цикл самок триває від 19 до 126 днів. Одразу після запліднення жіночі особини починають відкладати яйця. Для цього вони обирають найближчу кукурузну плантацію, і роблять яйцекладку  безпосередньо на ґрунт, біля стебла рослини.

Плодючість самки становить від 500 до 1000 яєць. Найсприятливіша температура для відкладання яєць – у межах +18ºС.

З настанням осені дорослі жуки гинуть.

• Заходи протидії західному кукурудзяному жуку

Стрімке поширення західного кукурудзяного жука викликає в українських аграріїв серйозну тривогу, оскільки чисельність шкідника може досягти загрозливих масштабів. Щоб запобігти цьому, вдаються до впровадження карантинних заходів, зокрема  до суворого дотримання фітосанітарних норм.

Важливою протидією західному кукурудзяному жуку є своєчасне виявлення і знищення комах. Такі заходи слід проводити системно, на всіх стадіях розвитку комахи. Вони полягають у візуальному контролі, у розкопках ґрунту (з метою виявлення яєць і личинок), а також у застосуванні феромонних та харчових приманок. Як природні приманки, зазвичай використовуються рослини, що містять кукурбітацин (0,5%).

У Сполучених Штатах основним методом боротьби із західним кукурудзяним жуком зазвичай є суворе дотримання правил сівозміни. Однак внаслідок адаптації у Європі цей вид  змінив модель поведінки, значно збільшивши тривалість діапаузи, і тепер сівозміна не є перешкодою для шкідника.

Досвід американських фермерів довів, що навіть створена науковцями стійка до шкідника ГМ-кукуруза (Bt-лінія), яка певний час вважалася абсолютно невразливою, не змогла довго протистояти шкіднику. Вже у 2011 році західний кукурудзяний жук спромігся пристосуватися до зміненої рослини, і невдовзі почав безпроблемно живитися нею.

Здатність жуків виробляти резистентність до хімікатів вражає навіть вчених. На сьогодні аграрії працюють над створенням інтегрованої та комплексної системи захисту рослин з використанням усіх наявних можливостей та ресурсів.