Жук японський

Жук японський (Popillia japonica), відомий ще як японський хрущик – вид комах з родини Пластинчастовусі (Scarabaeidae) ряду Твердокрилі (Coleoptera), що походить зі Східної Азії (населяє великі острови Японії, Курильський архіпелаг та Сахалін). Перший науковий опис жука японського з’явився у1841 р. Його автором є англійський ентомолог, ботанік і письменник Едвард Ньюмен.

У себе на батьківщині цей жук має достатньо природних ворогів, які контролюють його популяцію, тому не вважається там небезпечним шкідником. Проте в Північній Америці та деяких регіонах Європи визнаний інвазивним видом, що становить неабияку загрозу для більш ніж 300 видів рослин, серед яких є плодові дерева, овочі, зернові культури, декоративні трави та деревні рослини.

Жук японський є поліфагом. Впродовж вегетаційного періоду він може змінювати види своїх кормових рослин. Найчастіше жук пошкоджує айву, персик, вишню, сливу, виноград, хміль, ягідні чагарники (малину, смородину, чорниці), садову суницю, а також зернові (кукурудзу, овес, пшеницю, ячмінь, сою) і декоративні (трояндові кущі, канни, креповий мирт тощо).

Шкоди завдають як імаго японського жука, так і личинки. Дорослі жуки пошкоджують листя, квіти та плоди, а личинки живляться коренями рослин.

Через значний рівень збитків, завданих комахою, у багатьох країнах світу японський жук визнаний небезпечним карантинним об’єктом.

Поширюється японський жук під час транспортування, разом з сільськогосподарською продукцією (з плодами, квітами, посадковим матеріалом, з грунтом і тарою). Імаго шкідника непогано літають, що також дає їм можливість поступово захоплювати нові території.

• Шкодочинність

За масового розвитку популяції японські жуки утворюють численні скупчення, здатні знищити все листя на плодових деревах і чагарниках. Неушкодженими лишаються лише жорсткі скелетні прожилки. Найбільш серйозної шкоди комахи завдають саджанцям, уражене листя яких жовтіє, всихає та завчасно осипається.

На квітах імаго Popillia japonica з’їдають пелюстки, внаслідок чого квітки деформуються і виглядають непривабливо.

На плодах дорослі жуки виїдають соковиту м’якоть аж до насіннєвої камери чи кісточки, що завдає збитків садівництву, оскільки суттєво зменшує врожайність плодових дерев. У роки масового розмноження імаго можуть окупувати всі без винятку плоди на яблунях, грушах, сливах, персиках тощо.

На кукурудзі під час її цвітіння жуки знищують приймочки маточок, внаслідок чого рослини втрачають здатність до запилення. Згодом на пошкоджених рослинах утворюються деформовані, недорозвинені зерна, що значно погіршує врожайності культури.

• Опис жука японського

Дорослі особини виростають завдовжки від 7 до 12 мм, а їх ширина становить 6 мм. Самки зазвичай трохи більші за самців. Тіло в імаго овальне, опукле, забарвлене в зелений, з мідним відблиском колір. Надкрила коричнево-мідні, а черевце прикрашене пучками білих волосків (по 5 шт. з обох боків і 2 пучки на останньому сегменті черевця). Вусики в жука японського мають булавоподібну форму і складаються з 9 члеників. Лапки – темно-зелені.

Еліпсоїдної форми яйце досягає 1,5 мм у діаметрі. Воно забарвлене у світлий колір з характерним олов’яним блиском. За тиждень розмір яйця збільшується вдвічі.

Личинка м’ясиста, кремово-білого кольору, зі зморшкуватим тілом і червонувато-коричневою головою. Має три пари грудних ніг. За формою схожа на літеру С. Впродовж свого розвитку проходить три вікові стадії. Наприкінці останньої довжина личинки становить 25 мм, а її забарвлення стає брудно-білим.

З початком другого віку на черевній стороні анального сегмента личинки з’являється малюнок у вигляді римської цифри V. Перед заляльковуванням личинки заховуються поблизу мочкуватого коріння рослин.

Лялечка вільна. Зовні виглядає як імаго, приблизно такого ж розміру та кольору, але її шість ніг та вусики складені навколо тіла. На цій стадії лялечка все ще знаходиться під землею. Вона забарвлена у світло-коричневий колір і сягає завдовжки 14 мм.

Повний цикл розвитку японського жука відбувається протягом року, а північній частині ареалу може збільшуватися до двох років.

• Спосіб існування

Зимує японський жук у личинковій стадії ІІ або ІІІ віку, знаходячись у ґрунті, на глибині 20–40 см.

Навесні, коли земля прогріється до +10ºС, личинки виходять із зимовиз сховків і починають живитися коренями кормових рослин, поступово перебираючись ближче до поверхні (на глибину приблизно 5 см).

У червні – на початку липня завершується цикл розвитку личинок, і вони заляльковуються у самостійно сформованих камерах – колисочках. Розвиток лялечки триває від 10 до 20 днів.

Наприкінці липня можна спостерігати вихід на поверхню та літ дорослих жуків, який триває до середини вересня.

Середня тривалість життя імаго становить 30–45 днів.

Запліднені самки відкладають яйця у ґрунт, на глибину до 10 см. В одній яйцекладці їх міститься від 1 до 4 штук, а загальна плодючість однієї жіночої особини сягає близько 60 яєць.

Ембріональний розвиток продовжується від одного до двох тижнів. Відроджені личинки живляться у кореневмісному шарі ґрунту.

Найсприятливішими для розвитку японського жука є температура довкілля +20…22ºС та кількість опадів впродовж літа приблизно 250 мм. У разі значної посухи яйця і відроджені личинки японського жука гинуть.

• Заходи протидії шкіднику

Небезпека від діяльності японського жука і масштаби економічної шкоди, завданої цією комахою, змусили вчених шукати ефективні методи протидії. Щоб запобігти поширенню шкідника, у багатьох країнах впроваджуються карантинні заходи. Насамперед це заборона на ввезення ґрунту, саджанців та підземних частин рослин (бульб, цибулин і кореневищ) із зон поширення жука.

На кордонах проводиться обов’язковий і ретельний огляд транспортних засобів разом з вантажем. За необхідності всю імпортовану рослинну продукцію обробляють знезаражувальними засобами та інсектицидами.

У США найбільш дієвими заходами протидії японському жуку вважаються фосфорорганічні інсектициди на основі хлорпірифосу та ізофенфосу.

Хороший результат забезпечують і біологічні методи захисту рослин, а саме використання паразитичних нематод Neoaplectana carpocapsae та Heterorhabditis heliothisis. Вони здатні знищити понад 90% личинок III віку, тоді як хлорпірифос ліквідує лише близько 85%, а ізофенфос – лише 71%.

Біологічні засоби протидії шкіднику є кращою альтернативою хімічним інсектицидам,  оскільки вони цілком безпечні для людей і довкілля.

У світовій практиці поширений певний алгоритм дій для кожної вікової стадії шкідника. 

Заходи щодо контролю і знищення імаго японського жука

• Дорослих особин японського хрущика збирають вручну або спеціальним пилососом рано вранці, коли роса перешкоджає їхньому активному льоту.

• Відлякують імаго від рослин шляхом обробки дерев олією німа (Azadirachta indica), яку необхідно повторювати щоразу після опадів. Також паралізовані дорослі жуки помічені на листі пеларгонії зональної (Pelagornium zonal), до складу якої входить сполука (квісквалова кислота), що впливає на нервову систему комах.

• Біля уражених шкідником дерев встановлюють пастки з обома типами приманки (феромонною та харчовою). Для досягнення ефективного результату пастки необхідно щодня опорожняти, щоб запах загиблих жуів не відлякував нових шкідників.

• Інсектициди для знищення японського жука найкраще використовувати у другій половині липня.

• У Швейцарії для протидії японському жуку використовують штам ентомопатогенних грибів.

Заходи щодо контролю і знищення личинок японського жука

• Залучення на поля і в сади комахоїдних хижаків (птахів, борсуків тощо).

• Обробка ґрунту інсектицидними засобами та уникнення його перезволоження.

• Ретельне видалення бур’янів, особливо навесні та восени, коли личинки шкідника знаходяться близько до поверхні.

• Використання нематод-ентомофагів, зокрема Steinernema kushidai.