Екстенсивне тваринництво

У наш час простежується стійка тенденція інтенсифікації всіх видів виробництва, в тому числі – тваринництва. Але екстенсивне тваринництво теж продовжує існувати і залишатися затребуваним.

Головною перевагою інтенсивного методу господарювання є те, що за такого підходу результат від діяльності можна отримати раніше або у більшому обсязі. Екстенсивне тваринництво, навпаки, не дає надшвидких та дуже високих результатів. Воно є принципово іншим шляхом господарювання – менш витратним, але за рахунок цього теж вигідним.

Сам термін «екстенсивне» складається із двох латинських слів: «eх» означає  «від, зовні, поза межами», а «tens» – напружений. Тобто все слово можна перекласти приблизно як «без напруги». Буквальне значення терміну в цілому розкриває суть поняття.

Екстенсивне тваринництво відрізняється тим, що власник утримує тварин так, як дозволяють обставини, і годує тими кормами, які йому доступні, не прагнучи робити великих вкладень у якісніші корми чи поліпшення умов утримання. Збільшення кількості продукції досягають за рахунок нарощування поголів’я, а не за рахунок підвищення його продуктивності.

Такий метод передбачає широке використання дешевих підніжних або заготовлених кормів, які часто мають низьку цінність (наприклад, соломи, гілкового корму, опалого листя дерев і т.ін.), а виживання поголів’я, плодючість і продуктивність стада забезпечується за рахунок невибагливості і витривалості самих тварин. В екстенсивному тваринництві такі риси, як витривалість, невибагливість, міцне здоров’я, здатність витримувати несприятливі умови довкілля та бідний раціон, є ще одним видом цільової продукції та обов’язковою характеристикою.

Екстенсивне тваринництво – одна з найдавніших форм ведення сільського господарства. Вона заснована на використанні природних можливостей тварин, природних ресурсів місцевості та мінімальному втручанні людини в процес утримання поголів’я. На противагу інтенсивним методам, які потребують постійного вкладення значних коштів та застосування різного обладнання для дотримання високих технологій, екстенсивне тваринництво звертається до природи та її ресурсів.

У період переходу від полювання до тваринництва, останнє повністю було екстенсивним і зводилося до того, що люди лише наглядали за прирученими ними тваринами, які жили на їх території.

У степах і пустелях, горах і лісах пастухи століттями прямували за стадами своїх овець, кіз, корів, коней, знаходячи їм підніжний корм і воду. Це була не просто робота, а спосіб життя, пов’язаний із ритмами природи, сезонними міграціями й традиціями.

Незважаючи на бурхливий розвиток науки та технологій, екстенсивне тваринництво зберегло своє значення й у наші дні. Найбільш придатним воно є для бідних господарств, які не мають можливості ідеально відрегулювати виробничий процес та забезпечити належне ветеринарне обслуговування. А також воно затребуване там, де природні умови не дозволяють використовувати високопродуктивних тварин та забезпечувати їм якісну годівлю та оптимальні умови життя. Користуючись екстенсивними методами господарювання, навіть невелике господарство, що не має значних ресурсів, може успішно працювати й отримувати достатній прибуток.

Для екстенсивної технології потрібні спеціальні породи з відповідними властивостями. Не всі породи сільськогосподарських тварин можуть бути використані в класичному екстенсивному тваринництві. Високопродуктивним породистим тваринам така технологія, скоріше за все, не підійде. При утриманні в умовах екстенсивної технології вибагливі високопродуктивні тварини не зможуть розкрити свої генетичні задатки повною мірою.

Тварини повинні мати високу стійкість до захворювань, бути здатними виживати та процвітати там, де інші породи не зможуть, приносячи своїм господарям стабільний дохід та цінні продукти.

Екстенсивно можна вирощувати багато видів сільськогосподарських тварин, але найбільш поширений цей метод у конярстві, скотарстві, свинарстві, вівчарстві, козівництві.

У скотарстві найкращими для екстенсивної технології є такі породи:

• Калмицька порода. Походячи зі степів Монголії, порода остаточно сформувалася в Калмикії, від якої й одержала свою назву. Історія її розвитку налічує кілька століть. Вона відома своєю витривалістю та здатністю виживати в посушливих степових умовах, з перепадами температур від +35^оС влітку до -25^оС взимку. Калмицька худоба відрізняється міцною конституцією, хорошим здоров’ям і відмінною адаптацією до мізерної кормової бази. Ця порода не має проблем у репродуктивній сфері, корови добре запліднюються, а більшість отелень проходить без ускладнень. Корови мають яскраво виражений материнський інстинкт, піклуються про своїх телят і активно захищають їх як від диких хижаків, так і від людини.
• Українська сіра порода. Стародавній тип худоби, який у минулому був особливо поширений у південних регіонах України. Порода славилася своєю універсальністю використання, невибагливістю до кормів та стійкістю до несприятливих погодних умов. Нині вона стала нечисленною і перебуває на межі зникнення. Українська сіра порода характеризується високоякісним м’ясом та молоком.
• Якутська порода. Походячи з холодних регіонів Сибіру, якутська худоба відрізняється винятковою витривалістю до низьких температур. Невисока молочна продуктивність та пізньспілість молодняку компенсується тим, що тварини можуть пастися навіть у суворих зимових умовах, знаходячи собі корм під снігом.
• Угорська порода. Стародавня універсальна порода, яка довгий час була дуже поширена на території Середньодунайської низовини. Використовували її для отримання молока, м’яса та як тяглову силу. Пізніше, не витримавши конкуренції з іншими породами через свою низьку продуктивність, стала нечисленною. Основне поголів’я зараз зосереджене у західній частині Угорщини. Перевагами породи є дуже міцне здоров’я, стійкість до багатьох хвороб, висока якість молока, невибагливість до умов утримання та якості годівлі.

Для ведення екстенсивного свинарства підійдуть такі породи:

• Угорська мангалиця. Угорська порода свиней, відома своїм густим кучерявим шерстним покривом. Мангалиці добре пристосовані до випасання і мають відмінні м’ясні якості.
• Іберійська свиня. Порода, яка походить з Іспанії, відома високою якістю м’яса, яке використовують для приготування традиційних страв та хамону. Іберійські свині здатні ефективно використовувати підніжний корм, випасатися в дібровах, харчуючись жолудями, корінням, травою, насінням, дрібними тваринами.
• Велика чорна. Англійська порода, добре адаптована до екстенсивних умов. Свині відомі своєю витривалістю та відмінними м’ясними характеристиками.
• Беркширська свиня. Стародавня англійська порода, яка добре пристосовується до різних умов і має відмінну якість м’яса. Завдяки цим рисам порода добре підходить для екстенсивної технології.
• Азіатські свині. Походять ці свині від диких кабанів, що мешкають на території Китаю та інших азіатських країн, які були одомашнені кілька століть тому. Розмір дорослих азіатських свиней великою мірою залежить від складу раціону (трава чи звичайний зерновий корм) і їх походження. Серед «азіатів» розрізняють тварин корейського типу, до якого входять групи свиней більшого розміру, та групи дрібніших свиней – в’єтнамського та китайського типу. Азіатські свині набагато краще засвоюють поживні речовини з соковитих і грубих кормів, ніж тварини європейських порід, тому результат від випасання чи годівлі їх коренеплодами, травою, сіном та ін. набагато більший.

Для екстенсивного конярства характерне утримання коней на великих площах з мінімальним втручанням людини. Воно вимагає порід, здатних адаптуватися до суворих умов середовища та ефективно використовувати природні ресурси.

Породи коней для екстенсивного конярства:

1. Якутський кінь. Порода склалася у Якутії. Вона відома своєю винятковою витривалістю та здатністю виживати в екстремально холодних умовах. Якутські коні можуть добувати корм з-під снігу та стійкі до хвороб і низьких температур.
2. Монгольський кінь. Монголи століттями використовували цих коней для життя у степах. Монгольські коні витривалі, здатні долати великі відстані та знаходити їжу у посушливих умовах.
3. Казахський кінь (казахський джабе). Порода добре адаптована до степових та напівпустельних умов. Казахські коні стійкі до суворих кліматичних умов і можуть пастися на бідних пасовищах.
4. Башкирський кінь. Башкирський кінь має гарну адаптацію до холодних кліматичних умов і здатний добувати корм під снігом. Порода відома своєю робочою витривалістю та міцним здоров’ям.
5. Алтайський кінь. Алтайські коні добре пристосовані до гірських умов і здатні виживати у суворому кліматі. Вони відомі своєю міцною конституцією та робочою витривалістю.
6. Ісландський кінь. Ісландські коні добре адаптовані до холодного клімату та суворих умов. Вони відрізняються своїм товстим шерстним покривом та стійкістю до сильних вітрів.

Екстенсивне конярство потребує великих площ пасовищ та може дуже залежати від кліматичних умов. Однак, з урахуванням зростаючого інтересу до екологічно чистих продуктів та сталого сільського господарства, екстенсивне утримання коней може стати важливим елементом у майбутньому сільського господарства.

Для екстенсивного вівчарства можна використовувати майже будь-які аборигенні породи овець. У цій технології зможуть добре себе показати гірсько-карпатська, романівська, гісарська, едильбаївська, сараджинська та інші породи.

Для екстенсивного козівництва можна порекомендувати більшість аборигенних порід, їх помісі або безпородних місцевих тварин, таких як алгарвіа, анатолійська чорна, біла іспанська, біла андалузька, бельгійська, болгарська, валлійська чорношия, дагестанська грубошерська, російська біла та багато інших.

Вибір на користь екстенсивного способу господарювання може бути обумовлений економічними причинами, екологічними чи культурними.

Економічні причини – це бідність господарства чи відсталість галузі загалом у конкретній державі. Наприклад, у СРСР більшість господарств тривалий час вели екстенсивне тваринництво.

Екологічні причини обумовлені особливостями клімату та мізерністю кормової бази або складним рельєфом. Прикладом може бути кочове тваринництво в народів Крайньої Півночі, вівчарство в напівпустелях, високогірне тваринництво тощо.

Прикладом культурних причин ведення екстенсивного тваринництва можуть бути господарства амішів у США. Їхня спільнота через свої переконання не приймає багатьох сучасних технологій і веде тваринництво методами XIX століття.

До культурних причин також можна віднести й бажання отримувати органічні продукти харчування від поголів’я, яке утримують в умовах, наближених до природних, без використання сучасних кормів та різних стимулюючих кормових добавок. Такі продукти споживачі цінують значно вище за аналогічні промислові, тому вони можуть стати джерелом комерційної вигоди для господарства.

У Росії Герман Стєрлігов з групою однодумців заснував селянську слободу, де практикують екстенсивне тваринництво і виробляють екологічно чисті продукти харчування.

Екстенсивне тваринництво має низку незаперечних переваг.

Переваги екстенсивного тваринництва:

• Екологічна безпечність. На відміну від інтенсивного тваринництва, екстенсивні методи менш шкідливі для довкілля. Вони не вимагають великих обсягів води та кормів, знижують викиди парникових газів та зменшують руйнування ґрунтів.
• Господарська доцільність. Екстенсивне тваринництво дозволяє ефективно використовувати земельні угіддя, непридатні для ведення землеробства. Даний метод дозволяє використовувати пожнивні відходи та залишки рослинництва, безпечно утилізуючи їх та перетворюючи на цінну тваринницьку продукцію.
• Якість продукції. За рахунок того, що тварини харчуються природними кормами, вони мають міцніше здоров’я та кращу якість продукції. М’ясо, молоко та інші продукти, отримані від тварин, вирощених на природних пасовищах, часто відрізняються кращим смаком та більшим вмістом корисних речовин. Найчастіше така продукція має великий попит у покупців і вищу ціну.
• Підтримка біорізноманіття. Випасання тварин на природних пасовищах сприяє збереженню біорізноманіття. Тварини вбудовуються в біогеоценоз та допомагають підтримувати баланс екосистем, регулюючи зростання трав та удобрюючи ґрунт своїми екскрементами.
• Велике продуктивне довголіття. Життя в умовах, наближених до природних, та ощадна продуктивна експлуатація призводять до того, що тварини менше зношуються і можуть давати цільову продукцію більш тривалий час. Наприклад, корова молочної породи в умовах високотехнологічного інтенсивного виробництва живе на фермі не більше 4 лактацій. Тоді як при екстенсивному виробництві більшість корів доживають до 9–12 лактації, а окремі тварини дають молоко навіть довше. З огляду на те, що найбільші витрати господарство несе саме на вирощування корови, можна зробити висновок, що екстенсивний стиль може бути цілком вигідним.

Але, незважаючи на свої переваги, екстенсивне тваринництво стикається з низкою проблем:

• Залежність від природних умов. Посухи, суворі зими та інші природні катаклізми можуть дуже негативно вплинути на поголів’я тварин та доступність пасовищ.
• Низька продуктивність. У порівнянні з інтенсивними методами екстенсивне тваринництво менш продуктивне. Щоб отримати таку ж кількість продукції, потрібні більші площі землі.
• Екологічна шкода. Кочове тваринництво може спричинити витіснення диких видів тварин з їх природних ареалів через те, що вони не витримують конкуренції зі свійською худобою.

В епоху постійного прискорення життя і прагнення до максимально можливої економічної вигоди екстенсивне тваринництво має вигляд чогось відсталого або вимушеного. Але варто нагадати, що майже всі «домашні продукти» харчування (яйця, молоко, сметана, сир, сало тощо), які так цінують міські споживачі, вироблені саме в умовах екстенсивної технології.

Екстенсивне тваринництво, як відлуння стародавніх часів, несе в собі мудрість і гармонію з природою. Це не просто спосіб ведення сільського господарства, а й філософія життя, звернена до збереження землі та її багатств для майбутніх поколінь.

Успішного вам тваринництва!

Віталій Чугуєвець.