Серед безлічі сучасних порід курей особливе місце займають голошиї (голошійні). Вони привертають увагу птахівників не лише продуктивністю, але й своїм незвичайним зовнішнім виглядом. Їхня особливість полягає у повній відсутності пір’я на шиї, що відображено у назві і робить таких курей легко впізнаваними.
Походження породи
Голошійні кури стали відомі птахівникам України, Росії, Білорусі відносно недавно. Батьківщиною голошиїх курей більшість вчених вважає Східну Європу, зокрема Північно-Західну частину Румунії – Семиграддя, Трансільванію. Через це породу спочатку називали трансільванською чи семиградською. Вперше незвичайних голошиїх курей показали суспільству на виставці сільськогосподарської птиці в Сігішоарі (Румунія) у 1975 році. Реакція на нову незвичайну породу з боку відвідувачів виставки та птахівників була неоднозначною. Багатьом вона дуже сподобалася, але також багато хто вважав курей без оперення на шиї потворними або навіть страшними.
Біологічні підстави відсутності оперення на шиї цих курей достеменно не відомі. На даний час існує дві версії можливої біологічної причини появи цієї ознаки. Припускають, що голошиїсть могла з’явитися або внаслідок хаотичного схрещування місцевої птиці з індійськими і азіатськими бійцевими півнями, які мали таку ж особливість, або в результаті випадкової мутації ділянки генів, що відповідають за закладку, розвиток і активність пір’яних фолікулів у шкірі (не тільки на шиї, але і по всьому тілу пір’я у цих курей менше, ніж у звичайних, приблизно на 30–40%). А оскільки голошиїсть є ознакою домінантною, то навіть однієї особини з випадковою мутацією було достатньо, щоб розтиражувати нову особливість у всього потомства цієї особини і, передаючи її наступним поколінням, утворити цілу голошию популяцію.
Крім того, деякі птахівники вважають, що вперше голошиї кури з’явилися в Іспанії, а вже звідти потрапили до Румунії. Утім, достовірного підтвердження цієї історичної версії немає.
Після виставки в Сігішоарі голошиєю породою зацікавилося багато місцевих і зарубіжних птахівників, через що вона досить швидко поширилася не лише по території Румунії, але й потрапила до деяких інших країн, включаючи Німеччину, Іспанію, Францію. У цих країнах з голошиїми курьми була проведена копітка селекційна робота, і поступово первісна материнська порода розділилася на кілька варіантів, що відрізняються один від одного.
Зараз голошиї (голошійні) кури – це узагальнююча назва кількох порід та їх помісей між собою, а також їх помісей з іншими породами курей. Основними та найчисленнішими з цієї різноманітності є французька, іспанська та трансільванська голошия.
Всі голошиї породи вважаються породами комбінованого напряму продуктивності, але французька голошия значно крупніша за інші й має більш виражені м’ясні якості. Деякі вчені навіть стверджують, що французька голошия не походить від початкової трансільванської породи і не має з нею спільних предків. А відсутність оперення на шиї – лише випадковий збіг, ознака, яка генетично пов’язана з гіпертрофією м’язів киля, тобто, з господарсько вигідною ознакою, розвитку якої вдалося досягти внаслідок цілеспрямованої племінної роботи. До того ж, у французьких голошиїх курей шия менш оголена, ніж у решти подібних порід. Французьких голошиїх курей ще називають кольоровими бройлерами. За участю французької голошийої породи вивели високопродуктивний м’ясо-яєчний крос Сассо Т-751, який зараз широко розповсюджений у Європі.
У наші дні голошиїх курей розводять у багатьох країнах. На пострадянський простір вони потрапили після 1990 року з Румунії та Угорщини, після чого були успішно акліматизовані у різних кліматичних зонах. Їх утримують як у південних спекотних і посушливих областях Причорномор’я, так і у суворіших північних регіонах, у Примор’ї та Сибіру.
В Україні голошиї кури досить численні. Їх утримують переважно у присадибних та невеликих фермерських господарствах. Голошиїх курей можна вільно купити на тваринницьких виставках, через сайти оголошень і у птахівників-аматорів.
Зовнішній вигляд
У голошиїх курей різного походження (французькі, іспанські, румунські) зовнішність дещо відрізняється, але основною відмінністю є повна відсутність пір’я на лицьовій частині голови, на шиї і на верхній частині області вола. У дорослого поголів’я шкіра в цих місцях з часом зазвичай грубішає від постійного впливу зовнішніх факторів (ультрафіолетові сонячні промені, низька і висока температура, вітер, вода, мікротравми і т.д.) і стає яскраво-червоною. У молодняка гола шкіра шиї рожева, тонка, ніжна. Курчата виводяться з яєць уже з голими шиями.
Статевий диморфізм яскраво виражений. Курки та півні в змішаній групі легко відрізняються один від одного візуально. Півні вищі, масивніші та активніші за курок. Самці мають більш розвинені гребені та сережки. Гола шкіра на шиї у півнів часто яскравіша, ніж у курок.
Голошиї кури мають дуже спокійний флегматичний темперамент, вони легко приручаються, дуже рідко конфліктують між собою і добре вживаються з іншими видами птиці.
Далі опис французької голошийної породи буде наведено окремо від іспанської та трансільванської, через її суттєві відмінності у зовнішньому вигляді та у продуктивності.
Іспанські й трансільванські кури схожі за зовнішніми та за продуктивними показниками.
Голова у трансільванських та іспанських курей середніх розмірів, овальна. Пір’я на голові є тільки у верхній частині і на потилиці. Воно утворює щось схоже на шапочку. Гребінь великий, червоний, листоподібний із великими глибокими зубцями, рідше зустрічаються кури з іншою формою гребеня. Сережки та мочки середнього розміру, яскраво-червоні. Будь-який інший колір сережок і мочок вважається недоліком і неприпустимий для племінних особин. Очі круглі, оранжеві чи жовті. Темний колір очей вважається недоліком екстер’єру, тому для племінних особин неприпустимий. Дзьоб злегка загнутий донизу, середнього розміру, він може бути жовтого або коричневого кольору різних відтінків. Колір дзьоба часто відповідає загальному тону оперення: у птиці зі світлим забарвленням пір’я дзьоб світліший, а у темних особин – коричневий або чорний.
Шия середньої довжини, м’язиста. Шкіра на шиї дорослого поголів’я рівномірно червона, зморшкувата, товста. Світлі ділянки шкіри на шиї вважаються недоліком екстер’єру та не припустимі для племінної птиці. У півнів червоний колір шкіри шиї зазвичай яскравіший, ніж у курок. У курок шия блідіша, іноді рожева. Що старша особина, то яскравіша і темніша у неї шкіра шиї.
Груди широкі й глибокі, з добре розвиненою мускулатурою. Верхня частина грудей та область зоба також не мають пір’я. Спина широка, рівна. Поперек короткий, широкий. Живіт підтягнутий. Крила м’язисті, середнього розміру, щільно притиснуті до тіла. Махові пір’їни широкі, короткі. Іспанські та трансільванські голошиї кури здатні залітати на різні підвищення, але літати не люблять. Хвіст короткий, високо поставлений. Білячий постав хвоста (вертикально вгору) вважається недоліком екстер’єру і для племінної птиці неприпустимий. У півнів хвіст має серпоподібні косиці, але вираженою пишністю і густотою не відрізняється. Ноги середньої довжини, м’язисті. Цівка не оперена, колір луски на неопереній частині ніг відповідає тону оперення. У птиці з чорним оперенням цівка часто чорна, сіра або світло-сіра, у світлих курей – жовта або біла.
Оперення довге, але не густе. У іспанських голошиїх курей часто немає пір’я на боках під крилами і рідке оперення на животі. Колір пір’я може бути червоно-коричневим із різними відтінками, чорним, білим. Строкате оперення (безладні кольорові відмітини на білому тлі або навпаки) часто зустрічається у помісей першого покоління. Більшість представників іспанської голошийої породи курей має чорне, блакитно-сіре або сіре оперення. Представники трансільванської породи можуть бути коричневими, чорними чи білими. Біле забарвлення у чистопородних особин зустрічається рідше, ніж інші кольорові варіації, але не рідкість для помісей першого покоління.
Голошиї кури – птиця, більша за середній розмір. Жива маса півнів – 3–3,5 кг, курей – 2–2,5 кг.
Продуктивність
Іспанські та трансільванські голошиї кури починають яйцекладку у віці 5,5–6 місяців. За повноцінної годівлі та стимулюючих умов утримання (подовжений світловий день, оптимальна температура, тепла вода, використання спеціальних кормів і т. ін.) молоді курочки можуть почати нестись навіть раніше за вказаний вік.
Максимальний рівень яєчної продуктивності голошиї кури показують у перший рік яйцекладки, починаючи з п’ятимісячного віку й до початку першої сезонної линьки. Першого року кожна курка несе близько 160 яєць. На другому році життя яєчна продуктивність може становити 100–120 яєць. На третьому році життя яєчна продуктивність різко знижується і становить не більше 60 яєць. Тому довше двох років продуктивне поголів’я несучок утримувати недоцільно.
Голошиї кури несуть великі яйця, з міцною шкаралупою білого або світло-бежевого кольору. Їхня маса поступово збільшується з віком несучки. Яйця, отримані від однорічних несучок, мають масу близько 60 г. Дворічні кури дають яйця вагою 65–70 г. Приблизно 15–20% яєць, знесених несучками у віці старше 1,5 року, важать понад 70 г. Яйця голошиїх курей мають гарні смакові властивості.
М’ясна продуктивність іспанських та трансільванських голошиїх курей є другою цільовою. М’ясо отримують від вибракованого поголів’я та молодняку старше п’ятимісячного віку. Забійний вихід тушок дорослого поголів’я становить близько 70%. М’ясо соковите, ніжне, волокнисте, з невеликою кількістю жиру. М’ясо має високі смакові якості та при вмілому приготуванні добре смакує у будь-яких кулінарних стравах.
Французькі голошиї
У французьких голошиїх голова майже вся вкрита густим дрібним пір’ям. Очі круглі, середнього розміру, коричневого, оранжевого або світло-сірого кольору. Гребінь середнього розміру, прямостоячий, листоподібний. Але інша форма гребеня також допустима і не вважається недоліком. Дзьоб міцний, злегка загнутий. Колір дзьоба жовтий або світло-коричневий.
Шия середньої довжини, товста, з добре розвиненими м’язами. Оперення відсутнє лише на верхній третині або верхній половині шиї, решта шиї та область вола оперені нормально. Шкіра на неопереній частині шиї грубішає з віком.
Корпус овальний, широкий, «збитий». Груди широкі й глибокі. М’язи грудей щільні, гіпертрофовані, що надає грудному відділу округлої опуклої форми. Живіт підтягнутий. Спина широка, поставлена похило. Поперек короткий, широкий. Хвіст середньої довжини, у півнів більш пишний, із серповидними косицями. Крила м’язисті, середнього розміру, щільно притиснуті до боків. Ноги товсті, з добре розвиненими м’язами, широко поставлені. Цівка не оперена, жовтого чи світло-жовтого кольору. Пазурі білі, короткі, широкі. У півнів на ногах ростуть шпори. Півні виглядають масивнішими за курок, у них більше розвинені гребінь і сережки, а також подовжене пір’я на хвості.
Французька голошия – кури великого розміру. Жива маса півнів може сягати 5 кг, а дорослих курей – до 4 кг.
Продуктивні характеристики
Французькі голошиї кури вважаються м’ясо-яєчними. Вони мають високі показники продуктивності в обох напрямках. Висока подвійна продуктивність робить цю породу універсальною, такою, що дуже добре підходить для присадибного утримання.
Молоді курочки починають нестись у віці 5–5,5 місяців. Максимальна продуктивність у них спостерігається у перший рік яйцекладки. За перший рік кожна несушка дає близько 160–180 яєць. Починаючи з дворічного віку та наступні роки, їх яєчна продуктивність знижується. Тому продуктивне стадо слід міняти кожні 2–2,5 року. У старшому віці процес линьки у несучок стає більш тривалим, вони починають гірше нестись і стають схильними до різних захворювань.
Яйця французьких голошиїх курей досить великі, вони важать близько 60–65 г. Шкаралупа біла або світло-коричнева. Якість яєць та їх склад залежить від якості годівлі несучок та особливостей утримання (кліткове, вигульне, напіввільне).
М’ясна продуктивність французьких голошиїх курей теж висока. Забійний вихід тушок, отриманих від дорослих, добре вгодованих півнів, може досягати 72%, а від молодняку та курок – до 70,5%.
Мінімальний вік, у якому молодняк можна відправляти на забій, становить 3 місяці. У цьому віці, за умови щедрої годівлі, молодняк досягає живої маси близько 2,5 кг. Але найкращі тушки від молодняку можна отримати у віці 6–6,5 місяців. При цьому вміст кісток у тушці не перевищує 13%. На шкіру, жир та їстівні нутрощі припадає до 3,4%. Такий склад тушки та скоростиглість робить цю породу вигідною у комерційному сенсі.
М’ясо французьких голошиїх курей (особливо молодняку) відрізняється ніжністю, соковитістю та дієтичними властивостями, що робить його затребуваним серед гурманів. Його смак нагадує індичатину.
Особливості утримання голошиїх курей
Голошиї кури добре адаптуються до різних кліматичних умов, проте наявність відкритих ділянок шкіри робить їх більш вразливими до холоду. У зимовий період птиці слід надати тепле та сухе приміщення без протягів.
Щоб кури продовжували активно нестись у будь-яку пору року, їм потрібно забезпечити тривалість світлового дня не менше 14 годин, при інтенсивності освітлення близько 10–15 люкс, і температуру в приміщенні не нижче +16оС. Але для комфортного проживання, без розрахунку на високу яєчну продуктивність, у зимовий період досить природного освітлення та температури в приміщенні +5оС. Як стимулювати курей нестись у зимовий період, докладно описано у цій статті.
Для збереження здоров’я та високої продуктивності поголів’я важливими є й інші параметри мікроклімату. Оптимальний рівень вологості повітря в приміщенні має залишатися в межах 60–70%. Зниження вологості нижче 50% призводить до пересушування слизових оболонок очей та дихальних шляхів, а підвищення вище 75% сприяє погіршенню загального санітарного стану приміщення пташника. Як висока, так і низька вологість не бажані, оскільки збільшують ризик виникнення у поголів’я різних захворювань.
Дуже важливий склад повітря в курнику. Максимальний вміст аміаку (NH₃) у повітрі пташника має бути не більше 0,01 мг/л. Гранично допустима концентрація вуглекислого газу (CO₂) – не більше 0,25% (при нормальній вентиляції вона утримується в межах 0,07–0,1%), а концентрація сірководню (H₂S) – не більше 0,01 мг/л. Вміст у повітрі нетоксичного пилу (такого, що складається з мікрочастинок ґрунту, посліду, пера та шкірного епідермісу) не повинен перевищувати 10 мг/м3.
Прийнятну якість повітря можна забезпечити за допомогою керованої системи вентиляції. Своєчасний та достатній за інтенсивністю повітрообмін забезпечує видалення надмірної вологи, тепла та шкідливих газів з курника. Але слід уважно стежити за дотриманням балансу між припливом свіжого повітря та збереженням комфортної температури в курнику, особливо в зимовий час. У теплу пору року швидкість руху повітря в приміщенні повинна бути близько 0,2–0,6 м/с, а взимку – не більше ніж 0,2 м/с.
Регулярне прибирання курника та своєчасна зміна підстилки в міру її забруднення є однією з обов’язкових умов забезпечення прийнятних умов утримання для голошиїх курей. Поголів’я можна постійно утримувати і без прибирання екскрементів, використовуючи спеціальні культури мікробів, які перероблятимуть свіжий послід безпосередньо в курнику. Такий спосіб значно спрощує догляд за птицею та зменшує витрати праці. Про те, як організувати самоутилізацію посліду, можна прочитати у цій статті.
Крім механічного прибирання або інших способів утилізації екскрементів, для покращення санітарного стану приміщення та зниження ризику виникнення різних захворювань у поголів’я, рекомендується періодично проводити профілактичну дезінфекцію, дезінсекцію та дератизацію. Ці заходи вимагають деяких грошових витрат, але зрештою вони вбережуть господарство від значно більших витрат і втрат поголів’я.
Для комфортного проживання курей у курнику важливо дотримуватися норм посадки птиці. На кожен квадратний метр площі вільної підлоги має припадати не більше 3–4 дорослих особин. Крім того, у курнику має бути достатня кількість сідал для нічного сну поголів’я. На кожну дорослу особину потрібно щонайменше 30 см погонної довжини сідала. Сідала краще обладнати у вигляді горизонтально розташованих дерев’яних жердин на висоті не нижче 1 м над рівнем підлоги. Бажано, щоб сідала мали кілька рівнів по висоті, що дозволить птиці з різним ієрархічним рівнем комфортно співіснувати. При цьому різні рівні сідала не повинні розташовуватися один над одним, щоб екскременти особин, що сидять вище, не потрапляли на тих, які сидять нижче.
У курнику потрібно мати достатню кількість гнізд для відкладання яєць несучками. Число гнізд повинно бути не менше 40% від чисельності голошиїх несучок у стаді. Гніздовий ящик має бути такого розміру, щоб доросла курка вільно в ньому могла розміститися і не залишалося багато незайнятого місця. Приблизний розмір гніздового ящика для голошийої курки наступний: довжина і ширина – по 40 см. Висота бортика – близько 20–25 см. Гніздовий ящик приблизно на 2/3 треба заповнити сухою м’якою соломою або не грубим злаковим сіном. Гніздові ящики слід розташувати у доступних для несучок, але захищених місцях. Часто несучки обирають гнізда, розташовані на підвищенні, прикриті зверху.
Голошиї кури схильні нестись у гніздо. Утім, деякі з них можуть нестись у будь-якому місці курника або вигулу. Тому молодим куркам перед очікуваним початком яйцекладки (по досягненні віку 4–4,5 місяців) слід надати зручні гнізда з муляжем яйця. Якщо в курнику вже є птиця, яка несеться, то молоді кури привчаються нестись у гніздо, наслідуючи старших несучок.
Голошиї кури активні та рухливі, тому для їх утримання бажано організувати просторий вигул або можливість виходити на прилеглу відкриту територію (сад, луки, двір). Мінімальна площа вигулу повинна становити не менше 2 квадратних метрів на одну дорослу особину. Наявність такого простору забезпечить птиці можливість багато рухатись. Регулярний активний моціон та природна інсоляція покращать м’ясну продуктивність, підвищать якість яєць та значно знизять ризик конфліктів та канібалізму у поголів’я. Якщо вигул огороджений, то висота паркану має бути близько 1,8–2 метри. Більшість представників породи літати не любить через свою велику вагу, їм було б досить і менш високої огорожі. Але завжди знайдеться кілька надто активних курок, які постійно намагатимуться залишити відведену територію, тому краще перестрахуватися.
Голошиїх курей можна утримувати і в клітках, дотримуючись тих же норм щільності посадки, що і в курнику. Але найбільш комфортний для самих курей спосіб утримання – у курнику з вільним вигулом на прилеглій території. Перебуваючи на вільному випасі, кури піддаються природній інсоляції, вони можуть самі добувати собі частину необхідних біологічно активних речовин, поїдаючи зелень, комах, їх личинок, черв’яків, дрібних хребетних, насіння дикорослих рослин і т.ін., що зміцнює здоров’я та підвищує продуктивність поголів’я. Крім того, клітковий спосіб утримання вважається негуманним, і його не схвалює сучасне суспільство.
Годівля
Найкращим способом годівлі є використання спеціального комбікорму для курей комбінованих порід. У якісному комбікормі, розрахованому для забезпечення потреб організму курей з урахуванням їх подвійної продуктивності, є всі необхідні компоненти в науково обгрунтованих кількостях і співвідношені. Комбікорм можна згодовувати у вигляді вологих мішанок або в сухому вигляді. Але якщо можливості використовувати якісні комбікорми немає, то повноцінну годівлю можна забезпечити й набором традиційних кормів.
Основою раціону повинні бути зернові корми в цілому або подрібненому вигляді. Якщо зернові згодовують у подрібненому вигляді, то корисно додати в суміш білково-вітамінну добавку або премікс. Це збагатить кормову суміш критично важливими для організму курки сполуками і тим самим покращить її загальний стан та продуктивність.
Добовий раціон для однієї дорослої особини може бути приблизно таким: кукурудзяна дерть – 30 г, пшенична дерть – 8 г, ячмінна дерть – 12 г, вівсяна дерть – 15 г, просо – 8 г, макуха соняшникова – 12 г, висівки пшеничні – 5 г, варена картопля – 30 г, сирі коренеплоди або трава – 25 г, ракушка або крейда – 7 г, сіль – 0,3 г, дріжджі – 4 г, корми тваринного походження – 12 г.
У якості кормів тваринного походження можна використовувати м’ясо-кісткове борошно, кров’яне борошно, рибне борошно, сир, молочну сироватку, личинок чорної львинки у свіжому або переробленому вигляді.
Розведення
Розведення голошиїх курей не становить великої складності. Кури-несучки всіх голошиїх порід не мають інстинкту насиджування, тому для їх розведення буде потрібний інкубатор. А саме розведення зводиться до правильного утримання репродуктивного стада та отримання інкубаційних яєць. Частина несучок може виявляти інстинкт насиджування, але вже після 1,5–2 тижнів насиджування кладки він у них слабшає, і курка може залишити своє гніздо разом із яйцями. Деякі кури навіть можуть висидіти кладку, але про пташенят, що вилупилися, вони не дбають. З цих причин краще здійснювати штучну інкубацію в інкубаторі, а потім вирощувати молодняк в одновіковій групі без квочки або використовувати для цих цілей квочку іншої породи з сильним батьківським інстинктом (бентамка, кохінхін, українська чубата або інших).
Для створення батьківського стада потрібні кури віком від 6 місяців до одного року та півні віком від 7,5 місяців до 1,5 років. На кожні 9–10 курей повинен припадати один активний півень. Оскільки півні не схильні до бійок, то батьківське стадо може бути будь-яким за чисельністю і мати багато самців, що живуть одночасно на одній території.
На період яйцекладки батьківському стаду треба надати якомога якісніші корми. Якщо годівля здійснюється комбікормами, то за 3–5 тижнів до передбачуваного початку яйцекладки краще перейти на комбікорм, призначений для курей-несучок. Якщо курей годують традиційними кормами, то норму кормів тваринного походження бажано збільшити на 10–15% і ввести в раціон молоду зелень пророщеної пшениці. Це дозволить збільшити яєчну продуктивність батьківського стада та підвищить якість інкубаційних яєць.
Про те, як отримати якісні інкубаційні яйця, можна прочитати в цій статті. Як інкубувати яйця за допомогою інкубатора (режим, особливості, терміни), можна прочитати тут.
Перед інкубацією яйця мають зберігатися не більше 10 днів. Старі яйця мають меншу виводимість, а курчата з них вилуплюються слабші, ніж зі свіжих.
За дотримання всіх вимог, виводимість яєць голошиїх курей становить близько 95%. Виживання молодняка, що вилупився, залежить від дбайливості господарів та їх вміння забезпечити курчат всім необхідним.
Про те, що є критично важливим для виживання курчат у перші дні і як їх вирощувати надалі, можна докладно дізнатися з цієї статті. В ній же описаний оптимальний температурний режим у приміщенні та всі ветеринарні обробки, які значно підвищують виживання пташенят.
Годівлю молодняку найпростіше забезпечити, використовуючи спеціальні комбікорми відповідно до віку курчат та їх напряму продуктивності. Для іспанських і трансільванських голошиїх пташенят підійде комбікорм для курчат комбінованих порід. Для французьких голошиїх та кросу Сассо Т-751 слід використовувати комбікорми для бройлерів, дотримуючись вікової періодизації (передстартерний, стартовий, ростовий, відгодівельний). Бройлерний комбікорм забезпечить швидке зростання молодняку та високу м’ясну продуктивність.
Голошиї кури – це унікальна птиця, що поєднує в собі незвичайний зовнішній вигляд, високу комбіновану продуктивність і невибагливість до умов утримання. Вони підходять як для невеликих присадибних, так і для великих фермерських господарств. Якщо вас не бентежить їхня екзотична зовнішність, то ці кури можуть стати відмінним вибором і радувати вас смачним м’ясом і стабільною несучістю.
Успішного вам птахівництва!
Віталій Чугуєвець.
Поділитись в соцмережах:
