Останнім часом в українських фермерів все більшої популярності набувають східні породи кіз. Донедавна екзотичні для нашої місцевості тварини стають цілком звичними мешканцями присадибних господарств та невеликих приватних ферм. Каморі – одна з таких дивовижних порід. Незважаючи на порівняно високу ціну, каморі впевнено поширюються Україною і попит на них на ринку стає дедалі більше.
Каморі – дуже давня аборигенна порода, що склалася природним шляхом, внаслідок тривалої селекції місцевих кіз селянами Пакистану. Вважається, що перше поголів’я цієї породи було отримано в провінції Сінд, в долині річки Індас, на широкій ділянці територій між містами Хайдарабад, Навабшах і Ларкана.
Сприятливі природні умови зеленої смуги пасовищ між згаданими містами максимально сприяли розвитку господарсько цінних властивостей нової породи. Пізніше каморі розповсюдилися по всьому Пакистану, але найкращі стада, з найбільш високою продуктивністю, знаходяться вздовж річок Індас, Ченеб, Джелам, де природна кормова база краща, ніж на решті території країни.
Каморі є важливою частиною не лише сільського господарства Пакистану, а й культури цієї країни. Кращі молоді самці цієї породи традиційно стають об’єктами жертвоприношення на мусульманському святі Ід-аль-Адха (عيد الأضحى).
Каморі виводили як універсальну породу, від них століттями отримували молоко, м’ясо та шкури. Нині ці кози досить поширені не лише у Пакистані, а й у арабських країнах, де їх розводять, щоб одержувати смачне м’ясо. У нас і в інших європейських державах, через значну вартість цих тварин (від 1000 до 5000 доларів) та високі смакові якості молока, каморі більше використовують як молочних і вважають молочною породою. Хоча надої цих кіз не можна назвати дуже високими (близько 3 л на день), але завдяки хорошому смаку та багатому складу молока їх утримують як дійних тварин.
Кози каморі, в силу свого походження, дуже добре пристосовані до посушливого спекотного клімату, але, як засвідчила практика їхнього розведення в Європі та в Україні, вони можуть досить швидко пристосовуватись і до прохолодніших умов. Каморі не стають такими ж морозостійкими, як тварини європейських порід, але за наявності капітального приміщення, що не опалюється, вони цілком задовільно переживають наші зими, нормально розмножуючись і даючи цінну продукцію. Цих кіз успішно розводять майже на всій території України. Ферми з породистими тваринами, що добре акліматизувалися, вже є в Київській, Запорізькій, Івано-Франківській, Одеській, Дніпропетровській та інших областях.
Кози породи каморі – тварини середнього розміру. Жива маса дорослих цапів становить від 59 до 70 кг, кози важать менше – від 39 до 55 кг. Висота в холці цапів становить 75–90 см, кіз – 74–85 см. Іноді зустрічаються дуже великі особини, що мають висоту в холці більше 1 метра. У Пакистані таких самців вважають найкращими плідниками, не зважаючи на інші морфологічні особливості їхнього організму. Через такий підхід у породі часто зустрічаються тварини з провислою спиною або з дуже довгими ногами. Високий зріст, зазвичай, досягається за рахунок довжини ніг. Маючи ту ж саму вагу, каморі майже завжди вищі, ніж представники інших порід.
Як можна помітити із цифр, статевий диморфізм виражений досить добре. Цапи майже в півтора рази важчі за кіз. Крім помітної різниці у зрості та живій масі, самці мають більш підтягнутий живіт, краще розвинену м’язову систему та грубіші пропорції тіла.
У період парування самці видають особливий специфічний запах. Але у каморі цей, характерний для виду Capra hircus, запах дуже слабкий, ледь відчутний, на відміну від того стійкого інтенсивного неприємного запаху, який часто мають цапи європейських порід.
Що стосується відмінностей у поведінці, то самці дуже допитливі, вони значно активніші за кіз і часто схильні конкурувати між собою за становище в ієрархії в отарі. У бійках цапи можуть сильно травмувати суперника через особливу форму їх рогів. З цієї причини козенят часто знерожують у ранньому віці.
Для кіз каморі найбільш характерна міцна тілобудова, але зустрічаються тварини і з міцною-грубою або грубою конституцією. Тіло гармонійно складене, широке, м’язисте.
Голова велика, з дуже вигнутим профілем. Лоб опуклий, гладкий, у самців дещо ширший, ніж у самок. Між переніссям і лобом є рельєфний перехід у вигляді поперечної виямки. Очі світло-блакитні, світло-сірі або сірувато-білі, великі, мигдалеподібної форми, із щільно прилеглими повіками. Вуха листоподібні, витягнуто-овальної форми, довгі, широкі, висячі, малорухливі. У дорослих тварин довжина вух може досягати 40 см! У тварин, що пасуться, вуха лягатимуть на землю, оскільки вони значно довші, ніж морда.
Представники обох статей мають роги. Колір рогів відповідає масті тварини. Роги у кіз тонкі, короткі, плоскі, спрямовані назад. У цапів роги гострі, широкі, короткі, плоскі, закручені гвинтоподібно. Вони можуть бути спрямовані назад і в боки, або вгору і в боки.
Шия довга, товста, високо поставлена. У самців шия поставлена вертикальніше, вона більш масивна, плавно переходить у холку і підгрудок.
Груди широкі, але не дуже глибокі. Холка низька, не роздвоєна, у цапів мускуляста. Спина широка, середньої довжини, з добре розвиненими м’язами. У більшості тварин спина має значний прогин. Така провислість допускається стандартом породи та не вважається недоліком. Поперек короткий, широкий. Крижі звислі, м’язисті. Рівень крижів завжди вищий за рівень холки. Хвіст покритий густою шерстю, короткий. Жирових відкладень немає, поставлений низько. У здорових тварин у спокійному стані він розташований горизонтально або трохи піднятий під кутом 45о по відношенню до поверхні грунту. При збудженні тварини його тримають гачком, кінцем догори.
Живіт у цапів підтягнутий, пружний. У кіз живіт більший, округлий, але не відвислий. Вим’я велике, вкрите шерстю. Дійки шерсті не мають, вони великі, конічні, спрямовані убік і вниз.
Ноги прямі, широко поставлені, довгі, товсті, з добре розвиненими м’язами. Копита маленькі, широкі. Копитний ріг щільний, його колір відповідає основному кольору масті тварини. Шкіра не пігментована, товста або середньої товщини, із слабо розвиненою підшкірною клітковиною, не відвисає і складок на тілі не утворює.
Типові масті – однотонна біла, чорна, коричнева з різними відтінками, строката двоколірна. Досить часто зустрічаються плямисті тварини, які виглядають дуже ошатно. Шерсть каморі блискуча, груба, гладка, коротка. Господарського значення вона не має і не є одним із видів продукції.
Тварини дуже рухливі і весь рік потребують активного моціону. У Пакистані для цих кіз застосовують пасовищне утримання із широким використанням підніжного корму протягом усього року. В Україні каморі утримують так, як це зручно для конкретного господарства. Якщо є можливість випасати, то в літню пору їх краще утримувати на пасовищі. Якщо немає такої можливості, підійде і утримання у просторій загороді.
У зимовий час для каморі необхідне світле неопалювальне приміщення без протягів та просторий вигул. У період сильних морозів тваринам слід давати більше концентратів та забезпечити їх великою кількістю сухої солом’яної підстилки. Підстилка в холоди повинна бути саме солом’яною, оскільки тирса має гірші термоізолюючі властивості і не так добре зберігає тепло тварини під час лежання на ній.
Щодо годівлі, то до кормів каморі не вибагливі, вони можуть задовольнятися підніжним кормом або звичайним раціоном, так само як і інші породи цього виду тварин.
Чіткої, біологічно обумовленої сезонності розмноження немає. Незапліднені кози регулярно приходять в охоту в будь-яку пору року з періодичністю приблизно раз на місяць, поки не будуть продуктивно покриті. Для максимальної заплідненості рекомендують практикувати вільне спаровування, коли в стаді кіз постійно присутній закріплений за ними цап-плідник.
Такий спосіб найменш трудомісткий, оскільки він не вимагає жодного втручання з боку господарів. Його недоліком є складність обліку та прогнозування дати майбутніх окотів, тому що невідомо, яка коза коли була запліднена.
Одного цапа достатньо для запліднення стада, що складається з 50–55 кіз. Кілька цапів в одній невеликій отарі утримувати не бажано. Конкуруючи за право спарюватись, вони заважатимуть один одному робити садки і можуть досить сильно травмувати один одного своїми короткими гострими рогами.
Тривалість вагітності – 146–153 дні. Плодючість каморі середня. У більшості маток народжується по 1–2 козенят, але не рідкісні й трійні. Від 100 маток отримують 164–215 козенят за рік. Під час окоту в частині випадків маткам потрібна ветеринарна допомога.
Козенята народжуються відносно слабкими, вимагають уважного ставлення та дбайливого догляду у перші тижні. Маса новонародженого козеняти становить близько 2,7–3 кг. Цапики народжуються зазвичай більшими, ніж кізочки.
Матки мають розвинений материнський інстинкт і середню молочність. Лактація триває близько 140–180 днів. Середній добовий надій становить близько 3 літрів молока. За весь період лактації коза виділяє 420–470 літрів молока жирністю 4,5–4,7%, з вмістом лактози до 5%. Молоко добре засвоюється організмом людини за рахунок дуже дрібної дисперсності жирових кульок. Молоко, отримане від кіз каморі, не має неприємного козячого запаху та придатне для виготовлення сиру та інших молочних продуктів.
За межами Пакистану каморі утримують як молочну породу, тому кіз доять з першого дня після окоту. Козенят зазвичай вирощують окремо від батьківського стада, випоюючи молоком із соски. Молодняк за гарного догляду має збереженість понад 90%. Він швидко росте та розвивається, набираючи по 200–250 грамів живої ваги на день.
Статевої зрілості молодняк досягає у віці 6–7 місяців. Молодих самців, за умови гарного фізичного розвитку та набору живої маси не менше 75% від маси дорослої тварини, можна використовувати для відтворення стада вже у віці 8–9 місяців. Молодих кізок часто спарюють у тому ж віці, але краще це робити, починаючи з 10–12-місячного віку, коли виношування вагітності не затримуватиме розвитку їхнього власного організму.
До 11–12-місячного віку молодняк перестає активно рости, але продовжує повільно набирати вагу ще до 14–17 місяців. Тварини, яких не використовуватимуть з репродуктивною метою, можуть бути відправлені на забій у однорічному віці, оскільки далі конверсія корму значно знижується і утримувати їх стає економічно не доцільно. У цьому ж віці від каморі отримують найбільш якісне та смачне м’ясо.
Забійний вихід туш від дорослого поголів’я, в залежності від вгодованості, становить близько 47–53%, а від молодняку однорічного віку – 46–48%. М’ясо цих кіз має ніжний смак та аромат, тому страви з нього високо цінують у мусульманських країнах.
У 2006 році загальна чисельність поголів’я каморі в усьому світі становила понад п’ять мільйонів голів. Чисельність поголів’я протягом останніх 10 років постійно збільшується за рахунок популяризації породи поза межами мусульманського світу. Порода каморі набирає популярності серед фермерів та власників присадибних господарств Казахстану, Азербайджану, Росії та України. Зважаючи на популярність м’яса каморі в арабських країнах, деякі фермери розводять їх з метою експорту в ці держави. Розведення кіз на м’ясо та подальший експорт є дуже перспективним напрямом тваринництва.
Окрім того, що каморі мають цінні продуктивні якості, вони ще й просто гарні! Ці тварини не лише дадуть смачне та корисне молоко, знищать бур’яни в саду між деревами, а й прикрасять ваше подвір’я.
Успішного вам козівництва!
Чугуєвець Віталій.
Поділитись в соцмережах:
