Лівенська ситцева порода курей – одна з найстаріших російських порід, виведена в Лівенському повіті Орловської губернії, від якого вона й отримала свою назву. Породу і в наші дні цінують за високу продуктивність, невибагливість та яскравий зовнішній вигляд.
Історія породи
Історія лівенських ситцевих курей налічує вже понад сто років. Вона почала формуватися ще на початку ХІХ століття. У той час дуже поширеною і популярною у селян була юрлівська порода курей, яка, ймовірно, і стала однією з вихідних при формуванні нової породи.
Спеціально лівенську породу не виводили. Вона стала результатом безлічі хаотичних схрещувань різних порід, помісей та безпородних особин між собою, постійної, дуже тривалої народної селекції та жорсткого господарського відбору з наявного помісного та безпородного поголів’я найкращих представників для подальшого розведення.
Місцеві селяни і поміщики, одночасно із юрлівскою та інші породами, розводили і безпорідних курей та їх помісі у різних поєднаннях. Переслідуючи господарську вигоду, власники постійно, з покоління в покоління, відбирали з наявного в них поголів’я найбільш невибагливих, великих і продуктивних особин. При цьому селяни та поміщики періодично купували один у одного курей з кращими характеристиками для їхнього подальшого розведення у своїх господарствах та поліпшення якості поголів’я своїх пташників. Згодом утворилася велика місцева популяція, що відрізнялася гарною м’ясною та яєчною продуктивністю. Так склався відносно однорідний тип курей Лівенського повіту.
Завдяки своїм вигідним господарським характеристикам лівенські кури незабаром стали популярними по всій губернії. Але з географічним віддаленням від Лівенського повіту якість поголів’я погіршувалося. Це спостерігалося через те, що придбаних лівенських курей птахівники не завжди розводили в чистоті, а хаотично схрещували з місцевими курьми.
Наприкінці ХIХ століття лівенських курей почали схрещувати із завезеними тоді до Росії різними імпортними породами. Припускають, що найбільшого впливу ливенські кури зазнали від таких порід як брама та кохінхін. Пізніше, 1914 року, заводчики представили лівенських курей «Російському імператорському товариству птахівників». Після цієї події лівенських курей стали вважати повноцінною породою. Про них дізналося багато птахівників, які почали активно розводити їх по всій Російській імперії.
В міру поширення по землях імперії, лівенська порода змінювалася, ставала все більш різноманітною за забарвленням оперення та іншими зовнішніми ознаками, але зберігала високу комбіновану продуктивність. Птахівники того часу вирішили не дотримуватися суворих зовнішніх стандартів, а зосередити увагу при проведенні племінної роботи на продуктивних показниках, життєздатності молодняку та невибагливості до кормів та умов утримання. Саме висока продуктивність у поєднанні з витривалістю були головною цінністю лівенської породи у той непростий час (Перша світова війна, жовтнева революція, радикальні аграрні реформи нової влади і т. ін.).
У радянський період лівенські кури отримали офіційне визнання і їх активно розводили в багатьох господарствах. У повоєнні роки у країні відчувалася нестача продуктів харчування. Тому ливенських ситцевих курей, як найбільш продуктивних і невибагливих, розводили і в присадибних господарствах, і на великих птахофабриках по всьому Радянському Союзу. Завдяки своїй невибагливості та високій продуктивності лівенські кури стали однією з найпопулярніших порід у СРСР у першій половині ХХ століття. Особливо численною вона була на території УРСР.
Наприкінці 1960-х років проблема нестачі кормів зникла і у тваринництві стали приділяти велику увагу породній спеціалізації у продуктивності. У зв’язку з цим багато комбінованих пород курей втратили свою колишню актуальність і поступилися місцем більш продуктивним спеціалізованим кросам і породам. Птахофабрики та колгоспи, що виробляли яйця, поступово перейшли на більш продуктивного білого леггорна та деякі інші спеціалізовані яєчні породи і перестали розводити ливенську ситцеву породу. Через це вона відносно швидко стала малочисельною, а до кінця 1980-х майже зникла. Невелика кількість породистого поголів’я залишалася лише у приватних присадибних господарствах та в любителів породи.
Відновити майже втрачену породу птахівники змогли лише на початку ХХІ століття. Завдяки зусиллям ентузіастів вдалося зібрати невелику батьківську популяцію чистопорідних ливенських ситцевих курей, які збереглися переважно в Україні, та повернути породу до життя. Зараз лівенська ситцева порода широко розповсюджена в Україні, у південних областях Білорусі та в Росії. Представників породи можна легко знайти за оголошеннями на сайтах, вільно купити на птахівницьких виставках та у заводчиків.
Зовнішній вигляд
Представники лівенської породи мають великі розміри і гармонійно складене, але дещо грубувате тіло. Дорослі півні важать близько 4,5 кг, а кури – 3–3,5 кг.
Для більшості поголів’я характерна міцна, груба чи щільна конституція і комбінації цих основних типів тілобудови. Статевий диморфізм виражений досить яскраво. Півні виглядають більш масивно і приблизно на 20–25% більші за курей, вони мають більш яскраве і пишне оперення, сильніше розвинені гребінь і сережки. У дорослих півнів на ногах є шпори, які ростуть все життя. У курок шпор немає. Півні більш активні і агресивні, ніж кури, хоча вираженої схильності влаштовувати між собою бійки не мають.
Голова середнього розміру, клиноподібна. Дзьоб рівний зі злегка загнутим кінцем. Колір дзьоба залежить від загального тону оперення, він може бути жовтим або сірувато-жовтим. При будь-якому кольорі дзьоба верхня його частина від основи до середини (або більше) – коричнева. Очі круглі, середнього розміру. Колір очей найчастіше коричневий чи оранжевий, рідше сірий. Гребінь яскраво червоний, великий. Форма гребеня може бути будь-якою (листкоподібна, трояндоподібна, горохоподібна (інша назва – стручкоподібна) та горіхоподібна). Але найбільш поширена листоподібна та трояндоподібна форма. У регіонах із суворою, морозною зимою не рекомендується залишати для розмноження півнів із листоподібним гребенем, оскільки така форма легко піддається обмороженню. Сережки червоні, овальної форми. Мочки червоні, слабо розвинені.
Шия трохи менше середньої довжини, товста, мускулиста, високо поставлена. Груди широкі і глибокі, округлі, роздвоєні, у дорослих відгодованих особин дуже мускулисті. Живіт компактний, підтягнутий. У курок живіт об’ємніший, а лонні кістки поставлені широко, що дозволяє їм нести дуже великі яйця. Спина рівна, широка, середньої довжини, поставлена трохи похило. Поперек короткий і широкий. Крила щільно притиснуті до корпусу, середнього розміру, м’язисті. Махове пір’я широке і відносно коротке. Ноги прямі, довгі, м’язисті, широко поставлені. У більшості представників породи цівка і пальці не оперені, але зустрічаються особини з опереними ногами до самих пальців. Обидва варіанти допустимі стандартом породи і недоліком не вважаються. Цівка може бути будь-якого кольору: жовта, біла, сіра. Пазурі на ногах трохи вигнуті, середнього розміру, їх колір відповідає кольору цівки та загальному тону оперення.
Шкіра товста, щільна, біла з жовтуватим відтінком. Відтінок кольору шкіри залежить від вгодованості конкретної особини та якісного складу раціону.
Хвіст високо поставлений, короткий, без пишності. У курей він віялоподібний, у півнів – складається з серповидного блискучого пір’я середньої довжини.
Оперення щільне, пружне, блискуче. У півнів на шиї, попереку та в хвості оперення містить косиці.
Головною зовнішньою відмінністю лівенської ситцевої породи є її строкате, «ситцеве» забарвлення – поєднання білого, чорного і золотисто-коричневого пір’я, що утворюють численні дрібні плями по всьому корпусу, ногах і шиї птиці. Пір’їни різного кольору створюють складний несиметричний візерунок, що робить птицю особливо яскравою. Суворого стандарту за кольором оперення немає, «ситцевість» може бути виражена різною мірою або майже відсутня. Відсутність ситцевості є недоліком і знижує племінну цінність птиці.
Продуктивні якості
Лівенська ситцева порода характеризується високою комбінованою продуктивністю. Вона поєднує в собі хороші м’ясні та яєчні показники.
Молоді, нормально розвинені курки починають нестись у віці 6,5–7,5 місяців. Яєчна продуктивність молодих курей у перший рік становить від 180 до 220 яєць. З віком кількість яєць зменшується, але збільшується їхній розмір. Ця порода від початку своєї історії славилася великими смачними яйцями. Вага одного яйця від дорослої курки становить в середньому близько 60–80 грамів. Нерідко кури старше 1,5 року несуть яйця вагою понад 80 грамів. Близько 20–25% знесених ними яєць містять два жовтки, що дуже цінують споживачі, і робить ливенську ситцеву породу цікавою в комерційному сенсі. Шкаралупа яєць міцна, вона може бути білою, кремовою або світло-коричневою.
М’ясна продуктивність лівенських курей також досить висока. Молодняк можна відправляти на забій вже у віці 7,5–9,5 місяців. Але найкращі тушки отримують від вгодованої однорічної птиці. У цьому віці тушка поєднує високу якість м’яса та його велику кількість. М’ясо, одержане від молодняка, ніжніше, але його частка в тушці менша, а у дорослішої птиці тушка містить більше м’яса, проте воно жорсткіше й жирніше.
Доросла лівенська птиця чутлива до посиленої годівлі, вона легко відгодовується і швидко набирає вагу. Забійний вихід тушок, отриманих від дорослих вгодованих курей, становить близько 72%. Від однорічного півня можна отримати тушку масою близько 2,8–3 кг. М’ясо волокнисте, соковите, із середньою кількістю жиру. М’ясо, отримане від молодняка, світліше, ніжніше і містить менше жирових відкладень. М’ясо ливенських ситцевих курей придатне для приготування будь-яких м’ясних страв.
Особливості утримання
Завдяки своєму походженню лівенські кури дуже невибагливі, вони легко адаптуються до різних кліматичних умов і дуже добре підходять для розведення у приватних присадибних господарствах. Навіть у не найкомфортніших умовах вони здатні давати цільову продуктивність і розмножуватися. У той же час, створення сприятливих умов утримання дозволяє птиці максимально розкрити свої продуктивні та репродуктивні можливості. Кліткове утримання для представників цієї породи допустиме, але не бажане.
Для утримання лівенських курей потрібен світлий сухий курник із просторим вигулом або рівним майданчиком, де кури могли б проводити світлий час доби. Такою територією може бути сад, сільське подвір’я, природні луки тощо.
Розмір курника повинен відповідати кількості курей, які в ньому живуть. На одну дорослу особину має припадати не менше чверті квадратного метра вільної площі підлоги курника (вільна площа – та площа підлоги, яка не зайнята годівницями, напувалками, сідалами, гніздовими ящиками і т.ін.).
У курнику має бути достатня кількість дерев’яних сідал для нічного перебування та відпочинку курей. На одну дорослу особину потрібно близько 0,3 погонного метра горизонтальної поверхні сідала. Їх споруджують з дерев’яних брусків діаметром близько 5 см і розташовують на висоті від 0,8 метра від поверхні підлоги. Низькі сідала кури або не займають, прагнучи знайти інше, вище місце (вхідні двері, гніздові ящики і т.п.), або займають неохоче.
У курнику, де утримують доросле поголів’я, обов’язково має бути достатня кількість гнізд для несучок. Гніздовим ящиком може бути будь-який придатний для цього предмет (перевернуте на бік відро, автомобільний скат, ящик тощо). Але краще змайструвати спеціальні дерев’яні ящики розміром приблизно 40Х40 см і висотою бортика близько 15–20 см. Гніздові ящики слід наповнити сіном, чи м’якою соломою на 2/3 їх об’єму і встановити у різних затишних місцях курника або вигулу.
Лівенські кури дуже активні і потребують багато місця для руху. Розміри вигулу можуть бути будь-якими, але не менше ніж 2 м2 на одну дорослу особину. На території вигулу мають бути ванни з попелом для «купання» курей та профілактики появи зовнішніх паразитів (воші, пухопероїди та інше). Для більшого профілактичного або лікувального ефекту в попіл можна додавати порошкові ветеринарні препарати (наприклад, «Пудра від ектопаразитів»). Вигул повинен мати затінені та відкриті сонячні місця.
Кури лівенської породи досить важкі і погано літають, тому дуже високої огорожі для вигулу не потрібно.
Годівля
Найбільш простим способом годівлі є використання якісного комбікорму для комбінованих порід курей. На одну дорослу особину потрібно близько 200–220 г комбікорму на добу. Комбікорм можна згодовувати як у сухому, так і у замоченому вигляді. Волога мішанка більш бажана для збереження здоров’я птиці. Але сухий комбікорм зручніший у використанні, він не псується і не приваблює комах.
Годівля комбікормом – спосіб не дешевий, і якщо такої можливості немає, поголів’я можна годувати і звичайними кормами. Основою раціону в цьому випадку буде зерно. Для повнішого забезпечення потреб організму у всіх необхідних вітамінах і мікроелементах у подрібнене зерно можна додати спеціальний премікс або білково-вітамінно-мінеральну добавку (БВМД) відповідно до інструкції виробника.
Зерно можна згодовувати цілим або подрібненим. Якщо зерно згодовують у цілому вигляді, то годувати краще не якимось одним видом зернових, а сумішшю різних. Приблизне співвідношення різних видів цілих зернових може бути таким: ячмінь – близько 40–50%, пшениця – 30–40%, кукурудза – 15–20%, овес – 10%. У період линьки частку пшениці можна зменшити на 7–10% і замість неї ввести 7–10% проса.
Подрібнене зерно можна згодовувати сухим або у вигляді вологих мішанок. Приблизний добовий раціон для однієї дорослої особини може бути таким.
Подрібнена пшениця – 35–40 г, подрібнена кукурудза – 30 г, мелений ячмінь – 40–45 г, шрот соняшниковий – 15 г, висівки – 7 г, подрібнені коренеплоди або інші овочі – 20–25 г, подрібнена зелена трава – 25 г, ракушка – 2,5 г, крейда – 2 г, кров’яне борошно – 5 г, рибне борошно – 10 г, м’ясо-кісткове борошно – 5–7 г (у період линьки 10–12 г). У період линьки в корм корисно додавати кормову сірку. В останній місяць перед забоєм поголів’ю краще не згодовувати рибне борошно, оскільки м’ясо може набувати неприємного запаху та присмаку.
Корми для дорослого поголів’я можна періодично дріжджувати та згодовувати у такому вигляді. Докладніше про дріжджування кормів можна прочитати в цьому матеріалі. Дуже корисно додавати до курячого раціону личинок чорної левинки в живому чи переробленому вигляді. Личинки багаті на повноцінний, легко засвоюваний білок і є природним стимулятором росту та розвитку молодняку. Їх згодовування зміцнює імунітет і підвищує репродуктивну активність батьківського стада.
Хорошим доповненням до основного раціону стануть корми, які птиця може добути самостійно, маючи можливість вільно гуляти і ритися в землі, ловити різних комах, дрібних безхребетних, збирати насіння дикорослих рослин та ін.
Розведення
Розведення лівенської породи не становить великої складності. Якщо для поголів’я забезпечити раніше перелічені умови утримання та повноцінну годівлю, то з настанням в теплої пори року кури почнуть нестись і частина з них заквокче.
Для отримання якісного молодняку потрібно сформувати батьківське стадо, до складу якого увійдуть кури та півні не молодші 8 місяців і не старші 1,5 року. Саме в цьому віці представники лівенської породи мають найкращі репродуктивні якості. Дуже важливим є співвідношення курей і півнів у батьківському стаді. Оптимально, якщо на кожні 10–15 курей припадатиме один активний півень. При такому співвідношенні спостерігається найкраща заплідненість та виводимість інкубаційних яєць.
Батьківське стадо ливенських ситцевих курей може бути майже будь-якого розміру. Дорослі півні (навіть не знайомі між собою раніше) дуже швидко встановлюють внутрішньогрупову ієрархію і при правильному співвідношенні статей не влаштовують бійки і не заважають один одному запліднювати курок. Ця особливість дає можливість успішно розводити лівенську породу не лише у невеликих присадибних господарствах, а й на великих птахофермах. Іноді лівенські півні можуть виявляти агресію, спрямовану на людину, особливо на незнайомих людей.
Лівенські кури, на відміну від птиці багатьох сучасних спеціалізованих яєчних порід, завжди несуться у гніздо, облаштоване у якомусь затишному укритті. Якщо такого гнізда не надав господар, то несучка і сама знайде собі місце. Кури мають сильно розвинений батьківський інстинкт і успішно насиджують свої яйця, а згодом стають дбайливими матерями для курчат, що вилупилися. Деякі квочки за теплий сезон встигають виростити два виводки. Півні жодної участі у вирощуванні потомства не беруть.
Інкубація яєць в інкубаторі триває 21 день. Квочка зазвичай насиджує трохи довше, оскільки не всі курчата виводяться в один день. Молодняк, що вийшов з яєць, потребує спокою і тепла в першу добу. Якщо є квочка, то участь людини в першу добу не потрібна. Курчата просто сидять під квочкою і набираються сил. Якщо ж квочки немає чи її батьківський інстинкт розвинений недостатньо, то курчат у перші 10–15 днів необхідно утримувати у приміщенні за температури близько +24…30оС. Крім того, знадобиться лампа, під якою курчата зможуть при необхідності зігрітися додатково. Температура під обігрівальною лампою має бути +35оС.
Курчата лівенської породи мають високу життєздатність. Для більшої гарантії виживання молодняку бажано провести ряд профілактичних ветеринарних заходів, які полягають у випоюванні спеціальних ветеринарних препаратів у різні вікові періоди. Детально про такі заходи та про вирощування курчат (температурний режим, годівля, щеплення та інші деталі) можна прочитати в цьому матеріалі.
Що стосується годівлі пташенят, то найкращим варіантом буде використання спеціального комбікорму для курчат комбінованих порід. Але якщо такої можливості немає, то молодняк можна годувати і звичайними кормами. Але це складніше і результат буде дещо гіршим.
При правильному дбайливому догляді та повноцінній годівлі молодняк має високу збереженість, швидко росте та розвивається.
Лівенська ситцева порода курей – це справжнє надбання успішної селекції. Вона ідеально підходить для тих, хто шукає продуктивну, витривалу та красиву птицю. Розведення цих курей у присадибному господарстві не тільки економічно вигідне, а й приносить естетичне задоволення завдяки їхньому незвичайному забарвленню. Для фермерів та любителів птахівництва ливенські ситцеві кури стануть чудовим вибором.
Успішного вам птахівництва!
Віталій Чугуєвець.
Поділитись в соцмережах:
