Протягом усієї історії розвитку українського тваринництва наші вчені-селекціонери регулярно робили свій внесок у світове створення нових порід. Один з прикладів їхньої плідної діяльності – кролики породи Полтавське Срібло.
Історія породи
Сріблясті кролики були добре відомими у світі впродовж кількох століть. Є свідчення, що їх привезли до Європи з Індії іспанські купці-мореплавці. Гарненькі звірятка незвичного сріблястого кольору дуже сподобались європейцям і широко розповсюдились у Франції, зокрема в історичній області Шампань, що й відобразилось у назві породи, яка сформувалася з представників цієї популяції.
У 1928 році для створення власної кролівницької галузі на територію України з європейських країн завезли кролів різних порід. Серед них були й домашні кролики французької селекції шампань сріблястий, вдосконалені кролівниками Німеччини. Ці тваринки потрапили у звірівницьке господарство «Петрівське» Полтавської області, де їх використали як вихідну породу у створенні полтавського сріблястого кролика.
Кролики шампань на той час не вирізнялися ні значною вагою, ні вираженою сріблястістю хутра. До того ж, вони не були пристосовані до нового для себе клімату та особливостей кормової бази, через що не могли досягти такого рівня продуктивності, як у себе на батьківщині.
Створенням полтавського сріблястого кролика займалися головний зоотехнік звірівницького господарства «Петрівське» Каплевський Олександр Йосипович та його брат, відомий селекціонер і кролівник Каплевський Йосип Йосипович. Вони також є авторами кролячої породи сірий велетень.
Вчені-практики провели значну роботу з акліматизації кролів французької породи та покращення їх господарсько цінних характеристик. Внаслідок цілеспрямованої селекційної діяльності порода шампань не просто адаптувалася до нових умов і покращила свої продуктивні показники, а й трансформувалась у нову повноцінну породу.
Для виведення полтавської сріблястої породи українські зоотехніки парували привезених з Німеччини французьких сріблястих кролів з місцевими сірими і тривалий час розводили отримане потомство «в собі». Впродовж багатьох поколінь з отриманого поголів’я для подальшого розведення відбирали лише тих тваринок, які найбільше відповідали наміченим цілям.
Врешті, до 1952 року сформувалась нова порода, котра була зареєстрована офіційно як Срібляста. Окрім цієї назви, тваринки також добре відомі серед кролівників як полтавське срібло або полтавський сріблястий кролик.
Порівняно з вихідною французькою породою, сріблясті кролики, виведені в Полтавській області, мають темніше хутро і значно яскравіше виражену його сріблястість, більшу масу тіла, кращі м’ясні якості, а також вони дуже добре пристосовані до місцевого клімату, невибагливі до умов утримання та кормів.
Характеристика породи
За напрямом продуктивності полтавські сріблясті кролики належать до м’ясо-шкуркових пород. Тіло цих тварин гармонійно складене, округле, мускулисте. Кістяк легкий, тонкий. Більшість поголів’я характеризується міцною конституцією. Голова середнього розміру, з прямим профілем. Очі великі, чорні або темно-коричневі. Вуха середнього розміру, товсті, стоячі, рухливі, завдовжки близько 11–11,5 см.
Шия коротка, мускулиста. Груди широкі та глибокі. Загривок широкий, роздвоєний. Спина рівна, широка, з добре розвиненими м’язами. Круп широкий, м’язистий. Живіт підтягнутий. Хвіст короткий, вертикально поставлений. Кінцівки пропорційної довжини, міцні, рівні, широко поставлені. Пазурі коричневі, блискучі.
Статевий диморфізм виражений яскраво: самці масивніші за самок, мають більш важку голову з широким чолом і товстіші кінцівки.
Жива маса дорослих кролів становить близько 4,5–5 кг, кролиць – від 4 до 4,5 кг. Деякі особини досягають ваги до 6,6 кг. Довжина тулуба – близько 52–56 см, обхват грудей за лопатками – від 34 до 36 см.
Розведення
Молодняк досягає статевої зрілості у 3–3,5 місяці, але парувати кролиць раніше 5,5–6-місячного віку не слід. Варто почекати, поки їхня вага складатиме не менше 90% маси дорослої тварини, саме з того часу організм самок вже буде готовий до виношування ембріонів без шкоди власному розвитку.
Полтавські сріблясті кролики мають високі репродуктивні здібності. Кролики-самці демонструють високу статеву активність. Кролиці здатні давати кілька окролів на рік. За один окрол у кожної самки народжується по 7–8 кроленят. Часина кролиць здатна давати по 10–12 кроленят за один окрол.
Малята народжуються вагою близько 75 г. Кролематкам властива висока молочність і добре розвинений батьківський інстинкт. Завдяки цьому майже всі новонароджені кроленята виживають і швидко ростуть. Найбільш інтенсивно молодняк зростає до тримісячного віку. За перший місяць він додає у вазі в середньому по 1 кг, і до п’ятимісячного віку звірятка досягають живої маси 4–4,5 кг.
Хутро в кроленят у перші місяці їхнього життя має чорний колір. І тільки після линяння в 3–4-місячному віці молодняк набуває характерного сріблястого забарвлення. Зміна кольору хутра в кроликів саме в 3–4 місяці – одна з ознак приналежності молодняка до цієї породи.
Забарвлення дорослих тварин виглядає як густий іней на чорному тлі, він віддалено нагадує хутро чорно-бурої лисиці. У світовій хутряній індустрії таке забарвлення відоме як «старе срібло». Хутряні вироби зі шкурок полтавських сріблястих кроликів виглядають дуже ефектно.
Подібне забарвлення створюється внаслідок комбінації волосків різної довжини та різного кольору. Значна частина остьових шерстинок у полтавських сріблястих кроликів є переважно білими, а підшерстя – сіро-блакитного кольору. Саме хутро середнє завдовжки, густе, блискуче та м’яке.
Забивати молодняк рекомендується не раніше ніж у 4,5–5 місяців. Це пов’язано з тим, що до зазначеного віку хутро в молодняка повністю набуває характерного для породи кольору, а м’ясні якості встигають розвинутися достатньою мірою.
М’ясна спрямованість цієї породи виражена досить добре. М’язи щільні, наповнені. М’ясо після приготування має ніжну консистенцію і приємний смак. Жирова тканина розподілена рівномірно по всій тушці, що робить крільчатину полтавської сріблястої надзвичайно соковитою після приготування. Забійний вихід тушок від молодняка становить близько 57%, а тушок, отриманих від дорослих тварин – 60–61%.
Полтавські сріблясті кролики добре пристосовані до шедового способу утримання. Вони придатні для розведення як у присадибних господарствах, так і на великих кролівницьких фермах. Годування, ветеринарне обслуговування та утримання цієї породи нічим не відрізняються від догляду за іншими кролячими породами.
Більш детально дізнатись про те, як утримувати й розводити кроликів, а також профілактувати їхні захворювання можна у цій статті.
Вдалого вам кролівництва!
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
