Розведення єнотів та єнотоподібних собак

Перегляди:  52 05.11.2019  

Продовжуючи тему хутрового звірівництва, хочу сьогодні детально зупинитися на особливостях утримання та розведення єнотів. Хутро єнота одночасно поєднує в собі три взаємодоповнюючих тони: чорний, рудий і бурий. Ця його особливість створює гру кольорів у разі споглядання хутра під різними кутами. Залежно від інтенсивності освітлення хутро змінює свій відтінок і надзвичайно привабливо виглядає у різних виробах. Шапки, шуби, пелерини, горжетки, коміри з нього виглядають дуже об’ємними, пухнастими, теплими та добротними. 


Хутро єнота і справді надзвичайно тепле й легке. Здатність зберігати тепло і підкреслену об’ємність пов’язана з тим, що ость у єнотового хутра довга, блискуча та жорстка, а підшерсток – м’який і вельми густий. Окрім своєї зовнішньої привабливості це хутро має кілька досить вигідних практичних особливостей. Вироби з нього набагато довговічніші, ніж, наприклад, з лисячого хутра. Носити його можна багато сезонів (10–15), і при належному догляді такий одяг зберігає ошатний вигляд, шерсть не випадає, не звалюється, не ламається. Ще хутро єнота не боїться намокання, як кроляче чи хутро тхора. У разі потрапляння на такий одяг атмосферних опадів, достатньо його просто струснути.

 

Ракун звичайний (єнот-полоскун)

Відомі два «постачальники» єнотового хутра. Це сам єнот (ракун звичайний) та єнотоподібний собака (єнот уссурійський). Зовні вони подібні, і хутро їх теж схоже, але подібність ця лише зовнішня. Ракун і єнотовидний собака не є родичами, вони належать до різних видів і до різних родин. Ракун – до родини ракунових, а єнотоподібний собака до родини псових. Є значні відмінності у будові їх тіла, поведінці та фізіології. Батьківщина ракуна – Північна Америка, а єнотоподібного собаки – Далекий Схід, Японія, Монголія, Корея, Китай, Індокитай. 

 

Єнот уссурійський (єнотоподібний собака)

На територію Євразії обидва види були завезені досить давно і чудово тут акліматизувались. У деяких країнах Західної Європи ці звірі розповсюдились настільки активно, що почали витісняти представників місцевої фауни і створили екологічну проблему. Нині чисельність їх популяцій зросла до такої межі,  що мисливцям дозволено здійснювати промисловий відстріл диких тварин заради їхнього хутра. 

 

Ракун та єнотоподібний собака

У нашій країні цих тварин з метою отримання цінного хутра розводять на небагатьох звірівницьких фермах, у спеціально створених умовах. Якість такого хутра є значно кращою за якість отриманого внаслідок промислового полювання. Пояснюється це тим, що на фермі тварин забезпечують правильно збалансованим та достатнім живленням. До того ж, здійснюється постійна цілеспрямована племінна робота щодо поліпшення хутрових якостей і збільшення розміру єнотів (єнотовидних собак): підбираються вдалі комбінації при формуванні батьківських пар; відбраковуються тварини з низькою якістю хутра.

 

Хутро єнотів

На звірівницьких фермах утримують переважно уссурійських єнотів (єнотовидних собак). Порівняно з ракунами (єнотами-полоскунами) ці тварини більш практичні за господарськими показниками. Єнотовидний собака в холці досягає 40 см, має дуже пишну шерсть завдовжки до 12 см. Особливо гарне хутро цих звірят в осінньо-зимовий період. Хвіст у тваринок опущений вниз, середньої довжини – від 15 до 26 см, пухнастий. Голова невелика, вуха маленькі, прямостоячі. Очі мигдалеподібні, невеликі. Морда коротка, загострена. 

 

Єнотоподібний собака

Розрізняють два різновиди масті єнотоподібного собаки: сріблястий та сріблясто-рудий, але здерідка зустрічається ще й білий. Забарвлення різних частин тіла відповідає забарвленню шерсті ракуна: маска на морді, світлі бакенбарди, чорне оздоблення вух, завдяки яким ця тварина й отримала свою назву.

 

Єнотоподібний собака

Жива маса дорослого самця становить близько 9,5 кг, але деякі особини виростають до 10–11 кг. Самки трохи менші, їх вага знаходиться у межах від 7,5 кг до 8 кг. Довжина тіла тварин зазвичай сягає 64–67 см, а в окремих самців вона може становити 70–75 см. Такі тварини мають особливу цінність для племінної роботи, тому найчастіше їх відбирають для подальшого розведення.

 

Єнотоподібний собака

Тривалість життя єнотоподібного собаки складає в середньому близько 14–16 років, але на фермі їх варто використовувати до п’яти – шести років. У тварин більш старшого віку часто спостерігається зниження репродуктивних якостей: самки гірше запліднюються, а самці старше чотирьох років стають малоактивними.

 

Шеди

Єнотоподібні собаки менш охайні, ніж єноти і мають специфічний запах. Вони добре плавають. За потреби дикі тварини здатні перепливати досить великі водні перешкоди. Вони спритні та дуже сильні, але миролюбні тварини, конфліктів з представниками інших видів не створюють. Агресивними можуть ставати самці в період гону, а також батьки під час вирощування потомства. До чужих людей на фермі ставляться сторожко, деколи намагаються захищати свою територію. Відчувають себе краще в прохолодну погоду, спеку єнотоподібні собаки переносять гірше. Цю особливість слід враховувати під час планування розміщення шедів з метою передбачити їх природне затінення.

 

Шед

Утримувати єнотоподібних собак найзручніше в клітках, розміщених у шедах, щоб забезпечити тваринам затінення і захисту від вітру та атмосферних опадів. Розмір індивідуальної клітки може бути таким: довжина – 2 м, ширина – 1,2 м, висота – 0,8 м. Взимку підлогу в клітках потрібно обов’язково утеплювати дерев’яним щитом, інакше в сильні холоди тварини обморожують подушечки лап. Ще однією обов’язковою умовою є постійна наявність гніздового будиночка і в самок, і в самців протягом усього року. У дикій природі єнотоподібні собаки живуть у норах, тому утримання тварин у клітці з будиночком є більш природним, таким, що відповідає їх фізіологічним потребам. 

 

Єнотоподібний собака

Є в єнотоподібних собак цікава фізіологічна особливість: взимку вони впадають у сплячку, подібно до того, як це відбувається у ведмедів і деяких інших тварин. Єнотоподібні собаки, що живуть у дикій природі, з листопада по січень знижують свою активність і швидкість обміну речовин, багато сплять, не виходять зі своїх нір, обходяться без їжі і води.

 

Унти

В умовах ферми зимова сплячка єнотовидних собак залежить від умов їх утримання та обраної господарством технології. Зазвичай вона виражена не так яскраво, як у природі, але теж простежується. У цей період тварин не варто турбувати годуванням або різними ветеринарними процедурами. На фермі в цей час слід уникати яскравого освітлення та гучних звуків, не допускати сторонніх людей і бродячих тварин. 

 

Хутряний комір

Годування дорослих єнотоподібних собак в активний період їхнього життя здійснюють двічі на добу рівними порціями. Молодняк і самок з дитинчатами рекомендується годувати тричі на день досхочу. Єнотоподібний собака в природних умовах харчується дрібними гризунами, рибою, жабами, ящірками, комахами, яйцями птахів, самими птахами, падаллю, соковитими плодами рослин, іноді насінням. У штучних умовах він також дуже невибагливий у кормах, але не варто забувати, що це хижак, тому корми тваринного походження повинні переважати в його щоденному раціоні. 


Добовий раціон дорослої тварини може складатись із таких компонентів: м’ясо та субпродукти – 300 г, риба – 50 г, відходи інкубатора або 2–3 яйця, каша зі злакових круп на м’ясному бульйоні – 350 г, овочі – 200 г, тваринні жири – 20 г, соль – 10 г, рибне борошно – 5 г, м’ясо-кісткове борошно – 5 г. 


Корм можна давати як у вигляді однорідної маси, так і кожен його вид окремо. М’ясо-кісткове, рибне борошно, жири та сіль краще змішувати з готовою кашею. Окремо можна давати невелику кількість солодких фруктів: груші, сливи, виноград, вишні. Раціон, зрозуміло, змінюється в залежності від пори року і наявності сезонних кормів. 


Питна вода для єнотоподібного собаки має постійно бути у вільному доступі. Відповідно до своєї фізіології тварини за літо повинні набрати вагу, тому не варто турбуватися, помітивши, що ваші підопічні у літньо-осінній період трохи жиріють. Під час зимового зниження активності і впадання у сплячку єнотоподібних собак не годують зовсім. Тривалість сплячки тварин на звірівницьких фермах залежить від багатьох умов і варіює від декількох днів до півтора місяців. 


Розмноження у єнотоподібних собак носить сезонний характер. Гон (сезон парування) відбувається у них один раз на рік, наприкінці зими. Зазвичай це період з кінця січня до кінця березня. Статева зрілість у тварин настає з 10 – 11 місяців. Парувати їх можна в першу ж охоту, до цього часу вони вже досить розвинені для виношування потомства. Для розмноження можна утримувати одного самця на кілька самок, або ж тримати батьківське поголів’я самок і самців парами. 


За умови парного утримання витрати на годування і потреба в площі для батьківського стада є значно вищими, ніж у першому варіанті, але заплідненість і плодючість самок теж набагато вище. Участь людини у проведенні злучної кампанії на звірофермі не потрібна. Якщо використовується один самець для покриття кількох самок, то самку в охоті людина виявляє за допомогою спостереження і пробних підсаджувань самок до самця.

 

Тічка триває близько двох тижнів, але сприятливий для запліднення час складає всього 3–5 діб. У ці дні самка має бути покрита кілька разів (для запліднення максимально можливої кількості яйцеклітин), що є досить трудомісткою процедурою, якщо тварин багато. Сприятливий час для спаровування також визначити непросто. За день самець може покрити дві самки.  

 

Цуценята єнотоподібної собаки

Пара єнотів, що постійно живуть разом, самостійно визначає оптимальні терміни та оптимальну кількість злучень. Плодючість таких самок становить 7–9 цуценят. У тих же, що живуть окремо – не більше 5-ти, 6-ти цуценят. Вагітність продовжується від 58 днів до 63, у більшості вона складає 61 день. З початком вагітності самця краще відсадити від самки до сусідньої клітки, але так, щоб вони залишалися поруч і бачили одне одного.


Поведінка вагітної самки з третього тижня щенності (так називається вагітність у псових) змінюється. Вона стає менш рухливою, більше спить у гніздовому будиночку, рухається обережно, її апетит зростає. За кілька днів до пологів (народження дитинчат) самка будує гніздо в будиночку. У цей час її потрібно забезпечити соломою, яку вона сама перетягне до будиночка. За добу до появи потомства самка перестає їсти, вискубує пух у себе на животі, турбується.


Пологи, як правило, відбуваються перед світанком, проходять вони без ускладнень і ніякої участі з боку людини не вимагають. Маса цуценят при народженні: від 80 г до 120 г. Вона залежить від розміру самки, її віку та кількості цуценят у приплоді. У молодих самок щенята зазвичай дрібніші. Чим більшим є новонароджене щеня, тим воно сильніше, активніше, краще росте, і з нього розвивається більш цінна тварина. Самці часто народжуються більші за самок. Усі цуценята народжуються без зубів, сліпими і з закритими вушними проходами. Шерсть на них коротка, рівна, чорного кольору.


Єнотоподібні собаки переважно є хорошими батьками. Матері мають високу молочність, що дозволяє їм вигодовувати до 10 цуценят. Але якщо з появою приплоду із гніздового будиночка лунає безперервний неспокійний писк, то його необхідно відкрити й оглянути цуценят. Робити це потрібно обережно, оскільки після пологів самки часто бувають агресивними і можуть відчутно вкусити. У нормі дитинчата повинні лежати щільно у купці та спати.


Якщо ж цуценята повзають по будиночку, пищать, а також відчутно охолоджені, то швидше за все у самки немає молока, або вона не годує своїх дитинчат. У цьому випадку малечу потрібно зібрати, зігріти, а самці підшкірно ввести препарат «Окситоцин» у дозі 5 ОД, після чого, хвилин через 10–15, прикласти цуценят до її сосків.

 

Препарат «Окситоцин» – це гормональний засіб. У цьому разі він діятиме в двох напрямках: по-перше, посилить молоковіддачу, і цуценята будуть отримувати молозиво, без якого вижити, швидше за все, не зможуть; по-друге, він підвищує бажання матері піклуватися про потомство, робить самку більш лояльною до своїх дитинчат, знижує агресію.  

 

Окситоцин

У більшості випадків таке втручання людини має позитивний результат. Слабких та замалих цуценят потрібно кілька днів випоювати 10% -вим розчином глюкози з аскорбіновою кислотою. Якщо приплід дуже великий (12–19 цуценят), то їм просто не вистачатиме сосків. Такий приплід потрібно або вручну вигодовувати з соски, або розділити між кількома іншими самками, які ощенилися у цей же період. Робиться це ідентично тому, як і в раніше описаному випадку з лисенятами.


Очі в цуценят єнотоподібних собак починають відкриватися наприкінці першого тижня життя, зуби з’являються наприкінці другого тижня. З кінця третього тижня цуценят, у разі необхідності, можна починати підгодовувати м’ясним фаршем. За нормальної молочності самки кожне цуценя місячного віку важить близько 850–900 г. 


У 45-денному віці цуценят можна вже відсадити від матері. Відсаджувати підрослий молодняк краще не весь відразу, а залишаючи кілька штук під матір’ю ще на кілька днів. Але, якщо дозволяє площа клітки, і самка не дуже виснажена, то поспішати з цим не слід.

 

Водночас слід зважати, що занадто пізнє відсаджування молодняка може негативно позначитися на вгодованості матері і спричинити пов’язане з цим порушення її фізіологічного річного циклу. Виснажені самки не впадають у сплячку, пізніше приходять в чергову охоту, і їх плодючість у наступному сезоні істотно знижується.


Відсаджений молодняк за умови достатнього годування (досхочу) дуже швидко зростає: двомісячні цуценята важать по 2,5 кг, у три місяці вони виростають до 4,5–5 кг, у чотири набирають вагу в 6,5–7 кг, а в пять місяців вони вже досягають розмірів і маси дорослих особин. Краще ростуть і розвиваються цуценята з ранніх приплодів, ніж ті, що були народжені пізніше. Різниця у вазі між такими тваринами, з однаковими рештою умов, становить до 20%. 


Незалежно від віку, сезонна линька в усіх здорових єнотоподібних собак починається у вересні і триває до кінця жовтня. Спина й огузок линяють в останню чергу, тому саме за станом цієї зони визначають її завершення. У листопаді зазвичай проводиться відбір племінного молодняку, а хутряний молодняк забивають.  

 

Нобівак

У єнотоподібних собак гарне здоров’я, і при ретельному дотриманні найпростіших норм зоогігієни на фермі вони нічим не хворіють. Але профілактичні щеплення не варто ігнорувати. Це позбавить вас від непотрібних проблем і суттєвих збитків.

 

Обов’язковою є вакцинація тварин від чуми м’ясоїдних, лептоспірозу та парвовірусного ентериту, а також проти дерматомікозів. Не можна забувати, що єноти та єнотоподібні собаки частіше за усіх інших тварин хворіють на сказ. Для профілактичних обробок від зазначених хвороб підійдуть звичайні вакцини, призначені для щеплення собак («Вакдерм», «Мультикан», «Антирабічна вакцина», «Нобівак» та ін.).  

 

Еноты

Серед трьох існуючих у природі видів єнотів (ракун звичайний або північний єнот чи єнот-полоскун; ракун ракоїд; пігмейський ракун), найбільш поширеним є ракун звичайний, який включає в себе 22 різних підвиди (барбадоський, багамський, тресмаріаський та інші).

 

Єнот – це нічна тварина кремезної статури, середніх розмірів. Його вага може бути від 5 до 10 кг, самки значно менші за самців. Зріст тварини у холці становить до 35 см, довжина тіла без урахування хвоста приблизно 45–60 см, довжина хвоста – до 25 см. Хвіст пухнастий, має кілька добре помітних поперечних смужок. Голова невелика, але широка, морда загострена, середньої довжини.  

 

Ракун звичайний

На морді ракуна завжди є характерна темна «маска» і «бакенбарди», від носа до чола тягнеться темна смуга. Лапи ракуна звичайного (і задні, і передні) схожі на людську або мавпячу руку. Пальці довгі та дуже рухливі, з гострими кігтями, що дозволяє тваринам легко пересуватися по деревах, чіплятися за гілки і виконувати різні точні дії під час пошуку їжі.

 

Ракуни дуже охайні, вони багато часу проводять за чищенням і розчісуванням свого розкішного хутра, а знайдену їжу, перш ніж з’їсти, прагнуть прополоснути у воді ставка чи річки, біля яких люблять селитися. 

 

Ракуни

У природі ракуни заселяють ділянки лісу, прилеглі до водойм, де вони й годуються, не відходячи від свого житла далі, ніж на 1–1,5 км. Плавають ракуни дуже добре, але глибочінь уникають. Ці тваринки дуже цікаві та сміливі, вони легко пристосовуються до будь-яких умов проживання. Тварини, що оселилися недалеко від житла людей, можуть заподіювати деякі незручності та навіть іноді завдавати значної шкоди, хазяйнуючи в садках, на городах, у пташниках, розкидаючи вміст сміттєвих баків тощо. 

 

Ракун у водоймищі

У природному середовищі свого існування ракуни живуть у великих дуплах дерев, іноді в розколинах скель або у норах, виритих іншими тваринами (самі вони нір не риють). Харчуються як рослинною, так і тваринною їжею. До раціону дикого ракуна входять яйця птахів, пташенята, комахи, жаби, риба, ракоподібні, личинки, ящірки, миші, горіхи, насіння рослин, жолуді, соковиті плоди, соковиті молоді пагони і коріння рослин. Взимку тварини збираються в дуплах по кілька особин і на кілька місяців впадають у сплячку. Ракуни, що живуть у теплому кліматі з м’якою зимою, у сплячку не впадають.  

 

Ракун звичайний

Харчування єнотів не обмежується чіткими нормами. На фермі в якості корму для них можна використовувати сезонні фрукти, овочі, дрібну рибу, лялечки тутового шовкопряда (відходи шовкопрядильного виробництва, яких є вдосталь там, де ця галузь розвинена), каші з різних круп, хліб, м’ясо, субпродукти. Найчастіше раціон складають відповідно до можливостей конкретного звірівницького господарства та особливостей регіону.

 

Ракун - хижак

Орієнтовний склад раціону може бути таким: корми тваринного походження (30–35%), хліб та зернові каші (40–45%), зелень, овочі, фрукти (20–30%). Але всі корми слід давати окремо, не змішуючи, оскільки однорідну напіврідку суміш ракуни їсти не будуть.


В умовах звірівницького господарства ракунів доцільно утримувати в індивідуальних клітках площею близько трьох квадратних метрів і висотою до метра. Цілий рік до клітки повинен бути приставлений гніздовий будиночок, а підлогу бажано зробити з дерева, а не з металу або сітки. На металевій підлозі в зимові холоди тварини обморожують пальці. У теплий період року в клітці постійно має бути присутня невелика посудина з водою.

 

Статевої зрілості молодняк досягає в 11–12-місячному віці. Парування ракунів відбувається зазвичай наприкінці зими або ранньою весною. Самці полігамні і в шлюбний період прагнуть покрити максимальну кількість самок. У природних умовах через конкуренцію молоді самці беруть участь у розмноженні не раніше, ніж коли досягнуть дворічного віку.


Самки зазвичай спаровуються лише з одним самцем і після запліднення втрачають будь-який інтерес до самців. У вихованні та вигодовуванні дитинчат самці не беруть ніякої участі. На фермі утримують одного самця для декількох самок (до п’яти, залежно від активності конкретного самця). Під час виникнення в самки статевої охоти, її щодня підсаджують у клітку до самця до тих пір, поки не відбудеться спарювання. Якщо самка підпускає самця і не реагує на нього агресивно, то її залишають в його клітці на добу. Переконавшись, що спаровування відбулося, самку потрібно повернути в її клітку і залишити у спокої.


Годування у першу декаду вагітності не відрізняється від того, яке було до запліднення. З 11-го, 12-го дня у запліднених самок ракуна зростає апетит і знижується активність, тварина стає більш спокійною та ледачою. У цей період в їх раціоні слід збільшити частку кормів тваринного походження. Якщо немає можливості давати свіжу рибу і нежирне м’ясо, то в кашу потрібно постійно підмішувати рибне і м’ясо-кісткове борошно, додавати в корм сир, молоко, яйця.


Вагітність у ракунів триває 63 дні. У другій половині цього періоду тіло самки помітно округляється. За день – два до пологів самка будує гніздо з підстилкового матеріалу (тирса, солома, листя) та вистилає його пухом, вищипаним зі свого живота й боків. Внаслідок впливу гормонів їхнє хутро легко вищипується на цих ділянках тіла. 

 

Дитинчата ракуна

Пологи у ракунів, як правило, проходять без ускладнень, і врешті з’являються від трьох до шести цуценят. Дитинчата народжуються сліпими та глухими. Очі відкриваються тільки на 18-й – 19-й день. Перший місяць малюки живляться виключно молоком матері. Прикорм можна вводити, коли вони почнуть виходити з гніздового будиночка і пробувати корми, призначені для самки.

 

Малюки єнота

Молодняк швидко зростає і вже до осені за своїми розмірами наздоганяє дорослих тварин. Зимова линька в молодняка завершується до настання перших похолодань (жовтень). І наприкінці осені, після відбору племінних тварин для подальшого розмноження, решту поголів’я хутряного призначення забивають або реалізують. Але в більшості випадків єнотів утримують не для отримання хутра, а в якості домашніх улюбленців.  

 

Єнот на дереві

Усі питання, що виникли у вас під час ознайомлення з цією статтею, можна поставити на нашому форумі.  


Віталій Чугуєвець



Поділитись в соцмережах:


Текст сообщения:

*

*