Одяг, виготовлений з натурального хутра, не втрачає своєї популярністі протягом багатьох століть. Крім естетичних і декоруючих функцій він виконує захисну роль, особливо в країнах з холодною і тривалою зимою. За часів Київської Русі торгівля хутром займала одну з основних позицій в товарообігу з багатьма країнами Європи.
Минали століття, але попит на хутряні вироби з плином часу не зменшувався, що також визначало й високі ціни на дану категорію продукції. Зменшення поголів’я звірів у природньому середовищі їх існування спричинило створення, в якості альтернативи мисливському промислу, звірівницьких господарств, де у спеціально створених умовах займались вирощуванням хутрових звірів, зокрема й лисиць.
На жаль, за останні десятиріччя у цій галузі спостерігається занепад, хоча хутряні вироби продовжують користуватися попитом й лишаються на піку популярності в сезон холодів, тому кілька наступних моїх статей присвячені особливостям вирощування та розведення хутрових звірів.
Окрім вже згадуваних мною у попередніх статтях норок, кроликів і нутрій, яких вирощують задля отримання цінного й привабливого хутра, в умовах нашого клімату можна разводити лисиць, песців, єнотів, фреток. Правилам їх утримання, годування, догляду за ними буде присвячено декілька наступних статей, а сьогодні поговоримо про лисиць.
Відповідно до біологичної класифікації лисиця відноситься до типових хижаків (ряд Хижі, сімейство Псові, рід Лисиця). У дикій природі найбільш розповсюджена лисиця звичайна або руда (лис рудий). Окрім неї у звірівницьких господарствах вирощують також чорно-буру та сріблясто-чорну лисиць. Обидві темні варіації кольорів шерсті тварин з’явились у результаті мутаційних змін забарвлення хутра лисиці звичайної і лисиці південноамериканської.
Чорні лисиці не вважались рідкісними й раніше, про що свідчать деякі старовинні документи, в котрих збереглись записи про купівлю чорних лисиць й їхніх шкур. Зображення цих тварин нерідко зустрічаются у геральдиці: на гербі Острова Принца Едуарда (Канада), міст Салехарда, Сургута, Тотьми (Росія) й ін. Темний тон масті виник в результаті спонтанної мутації – остьове волокно набуло чорного кольору.
Унаслідок довготривалої селекціоної роботи з особинами, що мутували, сучасним звіроводам вдалось закріпити чорний колір й створити два різновиди темного хутра лисиць: чорно-бурий та сріблясто-чорний. Вони дуже схожі між собою і відрізняються лише відтінками.
У чорно-бурої масті спостерігається добре виражений рудувато-бурий відтінок шерсті голови, вух, загривка, боків, стегон. У сріблясто-чорної відтінок хутра сріблястий – це забезпечується наявністю білих проміжків на чорних остьових шерстинках. Через те, що при розгляданні хутра під різним кутом білі ділянки візуально зливаються, на загальному чорному фоні вони створюють сріблястий полиск. Сьогодні у світі розрізняють 11 варіантів масті чорних лисиць.
Усі лисиці – звичайна, або руда, сріблясто-чорна, чорно-бура – можуть схрещуватися між собою і давати помісне потомство, колір хутра в якого зазвичай проміжний між забарвленням обох батьків. Помісі чорних лисиць з рудими називаються по-різному: бастарди, сиводушки, хрестівки.
У помісних лисиць немає стандарту масті, але найчастіше їм властиві такі особливості забарвлення: хвіст завжди темніший ніж тулуб, на верхній губі є чорна мітка у вигляді вус, лапи чорні до локтьових та скакальних суглобів, а вузька чорна смуга тягнеться від краю стегна до самого тулуба. Зрідка в процесі разведення з’являються тварини плямисто-білого забарвлення.
Зовнішність у лисиці дуже характерна та легко впізнавана. Довжина тіла дорослої тварини, без урахування хвоста, досягає 80 см. Самки завжди трохи менші за самців, мають більш худорляву будову тіла. Вага лисиці складає близько 5–6 кг, деякі самці можуть іноді виростати до 9 кг! Конституція большості представників лисиці міцна. У цих тварин переважає рухливий, легко збуджувальний, врівноважений темперамент.
Хутро на всьому тулубі лисиці має приблизно одинакову довжину, густе, на спині воно темніше та більш жорстке (особливо у самців), тон шерсті на животі й грудях світліший. Остьова шерсть спини й боків рудих лисиць – від яскраво-рудого до червоного кольору; підшерсток – сірий, з блакитнуватим відтінком. Живіт і нижня частина грудей – сірі, з білою смужкою по центру. Передня частина шиї зазвичай чисто біла. Ноги довгі, шерсть на їх нижній частині забарвлена в чорний колір. Довжина хвоста – від 40 до 55 см, він вкритий густим й жорстким хутром, на самому кінці – білим.
Живуть лисиці до 16 років, але на фермі їх доречно утримувати лише до семирічного віку. У більш старших осіб погіршуються їх репродуктивні характеристики (кількість лисенят у гнізді, їх здатність до виживання, молочність лисиць-матерів, регулярність настання тічки, запліднюваність тощо), а якість приплоду знижується.
Плодючість лисиць на звірівницьких фермах становить в середньому 5,7 лисенят на кожну самку. Їх здатність до виживання в хороших умовах утримання, годівлі та догляду становить до 93,2%. Чорні лисиці краще розмножуються в умовах промислового розведення і вони турботливіші матері, ніж руді.
Утримувати лисиць можна в клітках, вольєрах, приміщеннях, але найбільш практичний і поширений спосіб – у шедах. Шед складається з двох паралельних рядів великих кліток, розташованих під одним спільним двосхилим дахом. Між рядами кліток залишають прохід для обслуговуючого персоналу та проїзду техніки.
Довжина шеда може бути довільною і залежить від потреби звірівницького господарства. Торці шеда зазвичай закриті глухими стінами і оснащені дверима або двостулковими воротами, а бічні сторони відкриті. У негоду бічні сторони можна закривати тимчасовими стінами з дерев’яних щитів, тканини, ПВХ або брезентовими шторами.
Підлогу краще зробити з твердим покриттям – у цьому разі вона не руйнуватиметься внаслідок тривалої експлуатації, вогкості, та й чистити її буде значно простіше.
Розміри шеда можуть бути такими: висота до гребеня даху 3,1 м, ширина (по краям даху) 4,1 м, ширина проходу 1,7 м. Несуча конструкція виробляється з труби діаметром 8 см, а опори-стелажі для разміщення кліток – з труби диаметром 2,5 см.
Розміри кліток для утримання лисиць: висота 0,7 м, ширина 1,2 м, довжина 3 м. У клітках меншого розміру тварини гірше ростуть, їх хутро забруднюється, а у батьківського поголів’я порушується репродуктивний цикл. У кожній клітці мають бути годівниця, поїлка та вихід-лаз до гніздового будиночка з дверцятами, що закриваються. Розмір лаза: 30 см × 30 см.
Важливою складовою успішного звірівництва є своєчасне, якісне годування та кормова база. У період з лютого до жовтня лисиць годують двічі на день: 40% добової норми дають вранці, а 60% – увечері. З листопада й до початку в самок вагітності притримуються режиму одноразового годування.
У теплий період року температура корму має становити близько +15°С, а в холодний – приблизно +25°С. Це сприятиме кращому його споживанню тваринами та запобігатиме псуванню решток, що залишаються деякий час у годівниці. Вода в поїлках має бути постійно.
Для годівлі лисиць можна використовувати хліб, овочі, зернові крупи, але не варто забувати, що це хижа тварина, тому основну частину її раціону повинен складати корм тваринного походження. Найкраще підходять для цього молочні продукти, яйця, м’ясо, риба. На практиці ж, з огляду на дорожнечу таких кормів, найчастіше використовують відходи з бойні, субпродукти, м’ясо тварин від вимушеного забою, відходи рибопереробних підприємств, інкубаторів тощо.
Основними складовими добового раціону дорослої лисиці можуть бути: м’ясо – 350 г, яйця чи інкубаторські задохлики – 2 шт, печінка – 30 г, риба – 30 г, сир – 30 г, кров – 40 г, каша чи хліб – 50 г, подрібнені овочі (окрім картоплі, оскільки організм лисиці її не перетравлює) – 30 г, м’ясо-кісткове борошно – 3 г, рибне борошно – 3 г, риб’ячий жир – 3 г.
Годувати лисиць рекомендується однорідною кормовою сумішшю, інакше тварини з’їдатимуть корм вибірково. До кормової суміші бажано додавати вітамінні препарати. Наприклад, можна добавляти «Ганаміновіт» (з розрахунку 0,25 г препарату на 1 кг корму). Дають його впродовж тижня, після чого роблять перерву на 1,5–2 місяці. Молодняку, що призначений на забій, для покращення якості хутра рекомендується з липня примішувати до кормової суміші кормову сірку в дозі 0,05 г на одне лисеня.
Протухлий та неякісний корм давати тваринам не можна. Особливо небезпечним є згірклий жир і запліснявілі корми. Годування значною кількістю риби та субпродуктів погіршує якість хутра, а вигодовування кров’ю і личинками тутового шовкопряда – навпаки, підвищує якість шкурок. Саме тому останній варіант раціону застосовують для відгодовування лисиць у передзабійний період.
Статевої зрілості лисиці досягають приблизно в 10 місяців. Залежно від світлового режиму в приміщенні, умов годування та утримання цей показник може змінюватись у межах від 9 до 11 місяців. Оскільки розмноження лисиць має сезонний характер (лисенята народжуються на початку теплого періоду року), парувати нормально розвинених молодих тварин бажано в першу ж охоту, інакше доведеться чекати наступної охоти, тобто ще один рік! А з огляду на те, що лисиця – тварина м’ясоїдна, таке її утримання «вхолосту» – справа збиткова.
Підготовку батьківського стада лисиць до сезону розмноження починають ще з осені. Господарю слід подбати про гарну (але не надмірну) вгодованість репродуктивного поголів’я. Під час промацування зони спини й крижів у тварин оптимальної вгодованості кістки промацуються, але не виступають, прошарок жиру невеликий. Про стан організму може побічно сигналізувати і термін проходження сезонної линьки. Тварин з недостатньою угодованістю для нарощування ними живої маси потрібно годувати восени більш калорійно.
У період з грудня до січеня самки, що були відібрані для подальшого розведення, мають отримувати повноцінне годування, але їх живлення потрібно планувати таким чином, щоб до початку гону (період, коли лисиці спаровуються) вони втратили близько 5% своєї ваги. У самок, що зберегли колишню вгодованість, часто спостерігається малоплідність, та й життєздатність їх лисенят зазвичай є нижчою.
У період з осені до початку гону слід провести всі необхідні планові заходи, здатні спричинити стрес у тварин, щоб потім не турбувати лисиць у відповідальний період їхнього життя. До них належать щеплення, антипаразитарна обробка, переміщення лисиць в інші приміщення чи клітки, різноманітні ремонтні роботи (оновлення проводки та інвентарю, приміщення, клітки), дератизація й таке інше.
Молоді тварини приходять в охоту набагато пізніше дорослих, і для її синхронізації молодих лисиць необхідно розмістити в найсвітлішій частині приміщення або з південного боку шеда. Світловий режим надзвичайно сильно впливає на репродуктивну функцію лисиць, тому в темних приміщеннях їх утримувати не можна, інакше охота може взагалі не настати. Пояснюється це тим, що гормональна система в них функціонує в залежності від тривалості світлого часу доби. І в самок, і в самців статеві гормони, що регулюють статеву поведінку, активно виробляються залозами лише певної пори року, на початок якої вказують тривалість та інтенсивність денного освітлення. У цей період навіть збільшуються розміри статевих залоз тварин.
Тічка й охота настають у лисиць в період з кінця січня до початку квітня. Час настання тічки залежить від індивідуальних особливостей організму конкретної лисиці, її віку, умов годування та утримання. Тривалість статевого збудження у самок триває близько тижня, але сприятливий період для запліднення обмежений кількома днями, зазвичай це 2–3 дні. Саме в цей період лисиця готова до схрещування і підпускає до себе самця. Якщо самка не перебуває в стані охоти, то лис-самець не намагається її покрити, а самка-лисиця поводиться з ним агресивно.
Для запліднення самку з ознаками тічки щодня підсаджують до самця (а не навпаки!) до тих пір, поки не відбудеться спаровування. Якщо парування відбулося, то його повторюють ще двічі: через 12 годин і через добу. Робиться це для того, аби максимальна кількість яйцеклітин, що дозрівають неодночасно, була запліднена. Від цього залежить і кількість лисенят у майбутньому виводку. З моменту останнього покриття лисиця вважається заплідненою.
Вагітність у лисиць триває 52 дні, проте можливі відхилення в 1–2 дні. У гнізді може знаходитись від 1 до 11 лисенят, хоча частіше їх від 5 до 6 шт. Лисиць, які не прийшли в охоту до кінця квітня або не завагітніли, доцільно вибракувати і в майбутньому році замінити молодими.
Іноді деякі самці виявляються безплідними, або навіть повноцінний самець може в кінці періоду гону давати неякісне насіння, і тоді усі покриті ним самки залишаються незаплідненими. Тому за можливості крити самок краще не одним лисом, а кількома різними. У цьому разі зростають шанси отримати потомство, уникнувши втрати часу.
Вагітність лисиці можна діагностувати промацуванням живота на 28-й день. Але ця процедура вимагає великої обережності і практичних навичок, інакше промацування ембріонів може привести до аборту. Набагато безпечніше й простіше просто уважно спостерігати за покритої лисицею. Через пару тижнів після спаровування у самки помітно зростає апетит, її форми округлюються за рахунок активного відкладення в м’язах білка та жиру.
Особливо інтенсивно резерв поживних речовин створюється до 26-го дня вагітності, тому в першу половину вагітності самку в їжі обмежувати не можна, годування має бути достатнім. Молоді лисиці, що будуть щенитися вперше, потребують більшої кількості корму, ніж дорослі. На 35-й – 37-й день запліднена лисиця стає спокійною, обережною в рухах, менш рухливою, більше часу проводить в дрімоті. Живіт у задній його частині опускається, стають помітними молочні залози. На 45-й – 46-й день живіт помітно збільшується, а молочні залози наповнюються.
За тиждень до передбачуваних пологів до клітки під’єднують гніздовий будиночок, наполовину заповнений м’якої соломою з безостих сортів злаків, а саму клітку добре прибирають і дезінфікують. Перед пологами лисицю не слід турбувати: шуміти, переводити її в іншу клітку тощо. Годування має бути якісним і своєчасним. За 5–6 діб до пологів у лисиці знижується апетит (це нормально, так і має бути), у цей період обсяг її добової норми краще зменшити і давати їй крім звичайних кормів такі, що легко перетравлюються: печінку, молочні продукти, кров.
За кілька днів до пологів й одразу після них у самок зростає потреба в воді, тому питна вода у вагітної лисиці має бути постійно, інакше після пологів вона може з’їсти своїх лисенят. Лисиці дуже чутливі до стресу, будь-які несприятливі умови можуть викликати в них аборт. Ще помічена закономірність: переривання вагітності, аборти частіше трапляються у тих самок, які були покриті в пізні строки. Самки, запліднені в зимовий період, зазвичай не мають проблем під час вагітності.
Перед пологами в сосках лисиці з’являється молозиво, більшість самок змінюють свою поведінку: будують гніздо з соломи в гніздовому будиночку, нервуються, видирають шерсть на животі. Деякі частково вищипують шерсть на хвості та на боках.
Іноді лисиця бігає по клітці, присідає, озирається на живіт, нервується. Це ознака того, що самка не може народити, і їй потрібна ветеринарна допомога. Без кваліфікованого ветеринара тут не обійтися.
Лисенята народжуються вранці або вночі. Якщо все пройшло успішно, то через 20–30 хвилин після народження дитинчата вже смокчуть молоко. У перші дні після пологів лисиця постійно знаходиться в гніздовому будиночку, лише зрідка виходячи в клітку попити й поїсти. З гніздового будиночка періодично чути писк лисенят, який одразу стишується.
У нормальній ситуації лисенята в гнізді лежать купкою, більшу частину часу вони сплять або їдять. Якщо з будиночка чується постійний скрипучий писк, а новонароджені лисенята повзають по його дну, то це ознака того, що в лисиці або мало молока, або вона їм його не дає, і тоді потрібна допомога з боку людини. Іноді буває, що материнський інстинкт і молоко у лисиці з’являються не відразу. Особливо це стосується молодих самок, що народили вперше.
За такого перебігу подій слід відкрити гніздовий будиночок та оглянути виводок. Лисенята в цьому разі можуть бути холодними, розкиданими по всьому гніздовому будиночку, з тьмяною, скуйовдженою шерстю, слабкими, малорухомими, або навпаки – надмірно активними. Іноді вони залишаються мокрими, животики підтягнуті, пуповина погано засохла. Таких цуценят потрібно витерти насухо, зігріти і, притримуючи лисицю, прикласти новонароджених до її сосків, насамперед найслабших малюків.
Для кращої молоковіддачі за 10–15 хвилин до цього лисиці можна зробити підшкірну ін’єкцію гормонального препарату «Окситоцин». Якщо молока все ж немає, то лисенят краще по одному-два підкласти в гнізда до інших лисиць, які ощенилися в цей же період, а безмолочну самку вибракувати.
Підкладати лисенят в чуже гніздо потрібно з дотриманням деяких запобіжних заходів, інакше лисиця-мачуха може не прийняти новачка та з’їсти його. Тварина не повинна спостерігати за маніпуляціями з підселенням підкидьків, тому спочатку вхід до гніздового ящика перекривають заслінкою таким чином, щоб лисиця в цей момент залишалася в клітці.
Для успішного прийому лисицею-годувальницею лисеняти, його потрібно обережно натерти пухом приймального гнізда і, поклавши в центр купки лисенят, залишити на 30–40 хвилин. За цей час, що лисеня-підкидьок перебуватиме між лисенятами нового гнізда, воно встигне набути їхнього запаху. Нарешті заслінку лазу гніздового будиночка відкриваємо і пускаємо лисицю-годувальницю до дитинчат.
Деякі лисиці не приймають чужих лисенят попри всі вжиті заходи й хитрощі, та здебільшого процедура проходить успішно. Якщо немає можливості підкинути лисенят в інші гнізда, то їх доводиться вигодовувати штучно. Проте в будь-якому разі необхідно зробити все можливе для того, щоб новонароджені лисенята в перший день отримали хоч якусь кількість молозива матері, інакше вони можуть загинути.
Справа у тому, що для новонародженого лисеняти молозиво – це не лише джерело поживних речовин. Їх ми можемо йому дати і в складі штучної молочної суміші чи коров’ячого молока. У молозиві є один надзвичайно цінний і штучно неповторний компонент – живі антитіла, вироблені організмом його матері, які створюють пасивний імунітет саме до мікрофлори конкретної звіроферми. У новонародженого лисеняти власного імунітету ще немає, і антитіла, отримані з молозивом матері, захищають його перший час від патогенних мікроорганізмів. Без молозива лисеня найімовірніше не виживе.
Після народження, на другий-третій день, лисячий виводок бажано оглянути і порахувати. Не слід цього робити лише за умови, якщо ви цілком впевнені у відсутності будь-яких проблем у гнізді (лисиця стара і чимало разів довела, що вона хороша мати), або якщо лисиця дуже неспокійна і збуджується (може в результаті вашого втручання від стресу з’їсти свій виводок). Перед оглядом лисицю потрібно відволікти ласощами і закрити вхід до гніздового будиночку заслінкою, а також попередньо слід ретельно вимити руки без мила й витерти їх пухом з гнізда.
У нормі лисенята теплі, вгодовані, вкриті рівною блискучою вовною, животики в них округлі, пуповина засохла. Таким лисенятам не потрібна ніяка допомога. Якщо лисенят народилося багато, то з часом матері буде важко їх прогодувати: через пару тижнів, коли дитинчата підростуть, їх апетит збільшиться, і материнського молока може не вистачити.
У численному виводку лисенята зазвичай ростуть гірше та й виростають дрібнішими, ніж у нечисленному. Тому за можливості доцільно переселити кількох лисенят з багатоплідного виводка (у перші дні їхнього життя) до малоплідних того ж віку, з дотриманням під час цієї операції наведеного вище порядку дій та запобіжних заходів.
Також під час огляду слід звернути увагу, чи немає у лисенят небезпечних ознак «червонолапості». Вона проявляється у новонароджених у вигляді помітно потовщених (набряклих) лапок, на подушечках яких видно крововиливи. Через пару діб на місці крововиливів утворюються струпи, і без ветеринарної допомоги лисенята гинуть на 4-у – 5-ту добу життя.
«Червонолапість» лисенят є наслідком незбалансованості раціону лисиці під час її вагітності, а особливо в разі нестачі у ньому вітаміну С. Щоб уникнути цього явища, слід звертати особливу увагу на годування всього батьківського стада лисиць і вагітних самок зокрема. Допомогти «червонолапим» лисенятам можна. Для цього їм двічі-тричі на добу впродовж декількох днів потрібно випоювати з шприца або піпетки по 1 мл 2%-ого розчину аскорбінової кислоти, поки лапки не стануть звичайними на вигляд.
Лактуючу (ту, що вигодовує лисенят молоком) лисицю в перший тиждень можна годувати так само, як і до пологів. Потреба лисенят у молоці в цей період є незначною, а достатнє годування лисиці спричинить збільшення кількості молока, яке лисенята не зможуть випити. У такій ситуації можливе виникнення маститу, що дуже небажано.
Від початку другого тижня лактуючих лисиць слід годувати досхочу, тричі на день, однаковими порціями. Чим краще годується лисиця, тим краще ростуть її дитинчата. Не можна допускати значного виснаження годуючої лисиці, бо це може негативно позначитися на наступному репродуктивному циклі. Ожиріти така самка не може, оскільки весь корм переробляється в молоко.
Перші три-чотири тижні життя (залежно від молочності самки) лисенята живляться виключно молоком матері, і ніякої турботи з боку людини не потребують. Приблизно з місячного віку їх вже слід підгодовувати. У молочних матерів і в нечисленних виводках лисенята довше не потребують підкормки. У маломолочних лисиць або в разі, коли виводок чималий, підгодовувати лисенят доводиться раніше.
Зазвичай лисенята в місячному віці важать 750–850 г, їх вага залежить від молочності матері та кількості поголів’я в гнізді. Перший прикорм складають з суміші м’ясного фаршу конини, яловичої печінки, яєць і молока. Суміш повинна бути напіврідкою. Коли всі лисенята стануть добре поїдати прикорм, їм починають давати звичайний лисячий корм досхочу, щоб не створювалась ситуація конкуренції за їжу.
До півторамісячного віку всі лисенята вже повинні повністю перейти на самостійне харчування, а материнське молоко вживати як добавку до основного раціону. Відсаджувати від матері нормально розвинених лисенят можна з 45–50-денного віку, та краще це робити в два місяці. Якщо самка молочна, то відсаджувати дитинчат краще не всіх одночасно, а залишаючи одного-трьох найслабших на кілька днів для того, щоб уникнути маститу. Якщо ж молока у самки мало, або вона виснажена, то всіх лисенят забирають одразу.
Щоб у молодняка зменшити стрес, спричинений розлукою з матір’ю, їх розміщують по двоє в одну клітку. Практика показала, що розміщення по одній тварині призводить до зниження темпів зростання, гіршого збереження молодняка і формування у лисенят надалі неадекватно агресивної поведінки.
Розміщувати лисиць в індивідуальні клітки можна в серпні, під час поділу молодняку на племінний і хутровий (товарний). Відсаджування тварин по одній є навіть бажаним, оскільки в цьому віці молоді лисиці починають битися за лідерство й територію, внаслідок чого через укуси псується якість їхнього хутра.
Викладена вище інформація більше стосується чорних лисиць. Руда лисиця має деякі незручні для штучного розведення особливості. Вона більш схильна до стресу. Злучка у представників цього різновиду проходить на місяць пізніше, ніж у сріблясто-чорних і чорно-бурих. Аборти і розсмоктування ембріонів на ранніх термінах вагітності зустрічаються у них більш часто, ніж у чорних лисиць.
Плодючість рудих лисиць часто нижче, особливо це стосується молодих самок, що народжують уперше. Значно гірше, ніж у чорних, виражений у них і материнський інстинкт. Не рідкістю є поїдання новонароджених лисенят, розкидання їх, відмова від годування тощо, внаслідок чого виживаність рудих лисенят майже вдвічі нижча, ніж чорних.
Окрім цього, лисенята рудої лисиці мають слабше здоров’я, ніж чорні. Їм у перші три-чотири дні бажано провести підшкірні ін’єкції по 0,5 мл підтримуючої суміші з наступних препаратів: сироватка проти паратифу, колібактеріозу телят (200 мл); пеніцилін (500 ОД); мономіцин (500 мл); вітаміни В1 (2 мл), В6 (4 мл), В12 (10 мл). Також усіх слабких лисенят слід підгодовувати раз у день 10% -вим розчином глюкози з аскорбіновою кислотою протягом трьох-чотирьох днів.
Внаслідок того, що молочність рудої лисиці нижче, ніж чорної, лисенят починають підгодовувати з 20–25-денного віку. У кормову суміш, крім зазначених компонентів, їм слід додавати 1,5% цукрової пудри. Проте є й кілька позитивних особливостей у рудої лисиці: вона менш чутлива до складу раціону і виростає більшою за чорну. Самці можуть досягати 7 кг, а самки – 6 кг.
Після відсадження і впродовж усього перехідного періоду дуже важливо стежити за станом молодняка, поїданням дитинчатами корму та їх поведінкою. Якщо все проходить успішно, то лисенята швидко ростуть і в два місяці вони важать близько 1750–1900 г, у три місяці вони набирають половину ваги дорослої тварини: 2,7–3 кг. На четвертий їх жива маса сягає від 3,77 до 4,1 кг, а в п’ять вона становить 4,5–4,9 кг. Жива вага і швидкість росту молодняку залежать від повноцінності годівлі та генетики тварин.
Хутряний покрив лисенят змінюється у відповідності до їх віку та є показником правильності їхнього розвитку, що залежить від якості годування й утримання. Лисенята народжуються з первинним остьовим хутром довжиною до 7 мм. Наприкінці першого тижня в них з’являється пуховий підшерсток, щільність якого до тримісячного віку збільшується. Остьове хутро у півторамісячних лисенят виростає вже до нормальної довжини.
У три місяці первинна остьова шерсть замінюється вторинною. У серпні лисенята починають линяти на зиму. У жовтні – листопаді в лисенят повністю розвивається зимовий хутряний покрив. Саме в цей час товарний молодняк забивають на хутро. Заповільнення в розвитку або його пришвидшення свідчать про порушення в годуванні та утриманні молодняка.
Під час розведення цих тварин в умовах ферми лисицям слід зробити кілька щеплень: від сказу (антирабічна вакцина), проти лептоспірозу і парвовірусного ентериту (вакцина «Мультикан-8»), проти чуми м’ясоїдних (вакцина «Нобівак»), проти дерматомікозів (вакцина «Вакдерм»). Окрім того, не варто ігнорувати періодичні обробки поголів’я тварин від гельмінтів.
Якщо під час ознайомлення зі статтею у вас виникли питання, можете поставити їх на нашому форумі.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
