Редька дика (Raphanus raphanistrum) – вид однорічних (дворічних) трав’янистих рослин з роду Редька (Raphanus) родини Капустяні (Brassicaceae). Їстівна рослина, поширена як ранній ярий бур’ян. Вважається дикою формою редьки посівної (Raphanus sativus). Є світлолюбною та індикатором маловапнистих (кислих) ґрунтів. Має отруйне насіння.
Природний ареал виду Raphanus raphanistrum охоплює територію Північної Африки, Мадейри та Канарських островів, Західної Азії, Кавказу, а також Середземноморського регіону в Європі. До Центральної Європи рослина потрапила в епоху неоліту. Згодом поширилась по всьому світу як інтродукований вид. На цей час редька дика є космополітичною рослиною, яка зустрічається на всіх континентах (окрім Антарктиди) і на багатьох островах. Визнана інвазивною в Австралії.
В Україні росте повсюдно, зокрема в Поліссі та на півночі Лісостепу. Часто зустрічається на пустирях, засмічених ділянках, на забур’янених луках, обабіч доріг, на лісових узліссях, поруч із житловими спорудами. Як бур’ян, може захоплювати орні землі та приватні городи з пухкими, слабокислими ґрунтами.
Корисні та шкідливі властивості рослини
Редька дика здатна засмічувати посіви ярих культур – вівса, ячменю, гороху, льону, соняшника, ріпака, кукурудзи, люпину, а також лани з овочевими рослинами та кормовими травами. Завдяки своєму ранньому й швидкому розвитку, холодовитривалості та посухостійкості, цей бур’ян швидко розповсюджується на оброблюваних площах.
Він стрімко розростається і пригнічує культурні сходи, які за темпами зростання значно поступаються бур’яну. За сприятливих для дикої редьки умов зниження врожайності основної культури може сягати до 30%. До того ж, невикорінений бур’ян ускладнює механізоване збирання врожаю та збільшує витрати на очищення збіжжя.
Найбільшої шкоди редька дика завдає культурним сходам на початкових етапах їхнього розвитку. Економічний поріг її шкодочинності становить від 5 до 10 сходів бур’яну на м2 площі.
Рослина є важливим джерелом пилку й нектару для медоносних бджіл, особливо навесні, за відсутності головних медоносів (або до початку їхнього цвітіння). Під час квітнення в саду, на полі чи на городі, вона приваблює комах-запилювачів і на сусідні рослини.
Усі молоді частини редьки дикої (до початку плодоношення) є їстівними й корисними, оскільки вони містять вітамін С, білкові та азотисті речовини, глюкозиди тощо. Їх споживають сирими, варять, маринують. Листя та квіти надають стравам пряний смак або післясмак. Недозрілі насіннєві коробочки (стручки), як і верхню частину кореня (після миття), вживають замість хрону. Молоді листочки (найкраще збирати розеткове листя до появи стеблового пагону), стебла, суцвіття, зелені стручки та незріле насіння можна використовувати для приготування смачного вітамінного салату.
Насіння редьки дикої містить значну кількість (35–40%) олії. У стародавній Англії в минулому зібране збіжжя з домішками насіння дикої редьки просіювали й готували з цих насінин гостру приправу, схожу за смаком на гірчицю, отриману з насіння рослин гірчиці білої (Sinapis alba).
Олія з насіння дикої редьки знайшла застосування в кулінарній і технічній галузях. У Китаї з сажі, що утворюється від її спалювання, роблять відому китайську туш.
Відома редька дика і в народній медицині (як потужний антисептик та антиоксидант з протизапальною, сечогінною, очисною дією), але через її токсичність на пізнішому етапі розвитку (з початком цвітіння) використання цієї рослини у лікуванні дуже обмежене.
Небезпека для тварин
Редька дика під час вегетації накопичує у своїх частинах значну кількість гірчичних олій (глікозидів), зокрема синігрин, який є токсичним для організму. Найбільша його концентрація зосереджена в насінні рослини. З цієї причини слід уникати випасання худоби на полях чи луках, де ця трава поширена, особливо під час дозрівання плодів.
Споживання редьки дикої (насіння) є небезпечним для коней, великої рогатої худоби та овець. Внаслідок отруєння виникає запалення, подразнення слизових оболонок. Спостерігається втрата апетиту, сонливість, судоми, діарея та загальна слабкість. В особливо складних випадках тварини гинуть.
Опис рослини
Редька дика має короткий, тонкий і міцний стрижневий корінь з добре розвиненими бічними корінцями, що проникає на глибину понад 1 м. Стебла вертикальні, пряморослі, розгалужені, круглі в перерізі, заввишки від 30 до 60–75 см. Вони мають зелене забарвлення, а біля основи та в вузлах інколи фіолетові, часто трохи вигнуті, з короткими щетинками по всій поверхні.
Листя чергове, еліптичної або яйцеподібної форми, перисто-роздільне, з лопатевою верхівковою часткою, що за розміром значно перевищує бічні сегменти. Нижні листки, особливо розеткові – черешкові, тоді як верхнє стеблове листя переважно сидяче й суцільнокрає. Нижнє (розеткове) листя виростає завдовжки до 10–15 см і шириною від 4 до 6 см. Черешок має довжину близько 2 см. Кожен листок складається з 4–5 пар симетричних часток (сегментів). Верхнє (стеблове) листя – довгасте або ланцетне, нерозділене, з гострозубчастим краєм.
Як верхня, так і нижня поверхня кожного листка грубо опушена, а на краях знаходяться дрібні, горизонтальні, цибулиноподібні волоски.
Період цвітіння триває в дикої редьки з травня до жовтня. Квітки зібрані у верхівкові, безлисті, китицеподібні суцвіття по 15–25 шт. Вони чотирипелюсткові, правильної форми, діаметром 15–20 мм. Мають біле, рожеве, бузкове або блідо-жовте забарвлення, інколи спостерігається поєднання кількох відтінків. На кожній пелюстці помітні темні (зазвичай фіолетові) прожилки. Усередині квітки є 6 довгих тичинок і одна маточка.
Плід – солом’яного кольору стручок циліндричної форми, з довгим, прямим дзьобиком (до 2,5 см), сегментований. Всередині має перетинки між насінинами. Його довжина зазвичай становить від 2 до 3 см, але інколи сягає 8 см. Дозрілий плід розпадається на 2–10 окремих однонасінних сегментів.
Насіння яйцеподібне або кулясте, довжиною від 2 до 3 мм і шириною 1,5–2 мм, світло-коричневе.
Дозрілі стручки опадають на землю, і насіння, що висипається з них, засмічує лани. Частина сегментів, розміром і формою подібні до насіння зернових культур, можуть потрапляти у збіжжя та погіршувати якість урожаю.
Одна рослина забезпечує за сезон приблизно 150–300 насінин, що зберігають у ґрунті високий рівень життєздатності до 10 років. Насіння дикої редьки проростає з глибини 2–4 см. Щоб з насіння з’явилися сходи, йому потрібно пройти період спокою тривалістю від 6 до 8 місяців.
Редька дика за зовнішніми ознаками дуже подібна до гірчиці польової (Sinapis arvensis). Розрізнити ці дві рослини можна за розташуванням розкритих квіток у суцвіттях. У гірчиці польової вони знаходяться ніби трохи нижче за центральну частину з бутонами, тоді як у редьки дикої квітки вивищуються над нерозкритою серединкою суцвіття.
Контроль за поширенням бур’яну
Щоб позбутися редьки дикої на полі, слід використати косплекс заходів, що поєднує агротехнічні й хімічні методи, оскільки цей бур’ян є швидкорослим, а його насіння зберігає здатність до проростання впродовж 10 років.
З агротехнічних методів головним є сівозміна, що передбачає вирощування культур, які пригнічуватимуть розвиток редьки дикої, а також обмеження використання в посівах представників родини Капустяні (ріпаку, гірчиці тощо).
Глибока післяжнивна чи ранньовесняна оранка забезпечить переміщення насіння бур’яну на таку глибину, звідки воно вже не зможе прорости, а досходове та післясходове боронування чи культивація знищать проростки дикої редьки на початковому етапі розвитку рослини. Інколи вдаються до пізнього висівання основної культури, щоб створити умови для повного механічного знищення молодих рослин бур’яну.
Хімічний метод контролю передбачає, що в разі значного засмічення ланів редькою дикою використовують системні та селективні гербіциди. На зернових культурах (пшениці, ячмені, кукурудзі) застосовують призначені для знищення дводольних бур’янів високоефективні системні препарати з метсульфурон-метилом («Гранстар» чи «Гранстар Голд», «Тривіум»), дикамбою («Альфа-Дикамба»), 2,4-Д та МЦПА.
На інших культурах: «Рамзес» (картопля, томати, кукурудза), «Селефіт» (соя, горох, соняшник, картопля, морква), «Румер» (цибуля, часник).
Для кардинального очищення післяжнивних та незайнятих площ від бур’янів обирають гербіциди суцільної дії, такі як «Ураган Форте», «Раундап» та інші засоби аналогічної дії.
Найкращі результати досягаються, якщо обробку редьки дикої проводити у фазі 2–4 листків. Рослина активно поширюється завдяки рясному насіннєутворенню, тому слід протидіяти їй до настання фази цвітіння та формування стручків. Щоб посилити наслідки впливу діючої речовини на бур’ян, треба додати у бакову суміш прилипач («Мачо», «Тандем», «Ад’ювант А», «Віволт» (Vivolt), «Скаба» (Scaba), «Глюстен» (Glusten) та інші).
Поділитись в соцмережах:
