Кінна упряж (збруя) – це складна система взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих один одного різних елементів, завдяки яким кінь може тягнути віз, плуг чи інший сільськогосподарський інвентар. А людина за її допомоги здійснює ефективний контроль за діями тварини.

Через упряж кінь передає своє тяглове зусилля на інвентар і виконує корисну роботу. Упряж має не лише передавати тяглову силу коня до точки докладання, але й забезпечувати комфорт тварини за тривалих навантажень. Особливу увагу приділяють упряжі для ваговозних коней, які виконують важку фізичну роботу.

Основні елементи упряжі для коней

До комплекту упряжі для коня входить кілька ключових частин, кожна з яких має своє призначення. Всі елементи працюють у тісній взаємодії, забезпечуючи правильний розподіл навантаження та комфорт для тварини. Деякі елементи упряжі є необхідними, основними, а інші відіграють важливу, але допоміжну роль (без них можна обійтися).

Хомут

Хомут – основна і найважливіша частина упряжі ваговоза, яка є головною точкою докладання зусилля коня. Він являє собою жорстку конструкцію, що контактує з основою шиї й холкою коня, забезпечуючи ефективний розподіл тягової сили тварини.

Хомут може бути виконаний з дерева або сучасних матеріалів з м’якими вставками (хомутна підкладка і кічка), які запобігають натиранням та травмам шкіри.

Основне завдання хомута – прийняти з корпусу коня й передати на гужі тягове зусиллля, при цьому не завдаючи болю або дискомфорту тварині. Хомут використовують при виконанні різних силових завдань – таких як, наприклад, буксирування важких колод у лісі, робота в кінній техніці (сівалка, косарка, культиватор, снігоприбиральний бульдозер тощо) або перевезення великих вантажів на возі. Докладніше про хомут, його будову та вибір розміру для конкретного коня можна прочитати в цій статті.

Гужі

Це широкі ремені або міцна тасьма, які з’єднують хомут із оглоблями воза чи якогось іншого робочого знаряддя. Гужі прикріплюють до хомута за спеціальні кільця на ньому, таким чином забезпечуючи передачу тягової сили від коня до оглобель. Іноді м’які гужі замінюють ланцюгами, але така комплектація небажана, оскільки незручна для коня.

Шорка (нагрудна шлейка)

Шорка – це альтернатива хомуту. Вона являє собою елемент упряжі, який слугує для прийняття основного тягового зусилля від передньої частини тіла коня і передачі його на посторонки. Шорка менш жорстка, ніж хомут, і її зазвичай використовують в упряжі для легкої роботи і там, де від коня потрібна більша рухливість.

Шорку утворюють один нагрудний ремень та два холкових ременя. Саме нагрудний ремінь і є місцем прикладання основного тяглового зусилля конем. Холкові ремені є допоміжними. Вони потрібні лише для того, щоб нагрудний не зміщувався і не спадав з коня.

Посторонки

Так називають дуже міцні ремені, тасьму, мотузки чи ланцюги, які з’єднують хомут або шорку із барком воза чи іншого робочого інвентаря. Через посторонки на знаряддя праці передається все тягове зусилля коня або його значна частина.

В однокінній голобельній хомутовій упряжці посторонки не є обов’язковим елементом, без них можна обійтися. Необхідні посторонки в одноконній шорковій і в пароконній хомутовій і шорковій упряжці. У такій комплектації посторонки несуть основне робоче навантаження, передаючи зусилля коня на робочий інвентар.

Віжки

Віжки – довгі ремені, тасьма або мотузка, які кріпляться до вуздечки коня і служать для управління твариною під час роботи. Вони дозволяють людині механічно впливати на чутливі місця коня і спрямовувати його у потрібний бік, контролювати швидкість руху та за потреби зупиняти тварину.

Віжки найчастіше виготовляють із брезентової стрічки, а їх кінці – з сиром’ятної шкіри. Для пристібання віжок до кільця вуздечки, на кінцях у них є спеціальні карабіни.

Важливо, щоб віжки були виготовлені з довговічного, міцного, але м’якого матеріалу, який не зношуватиметься від впливу різних факторів (висока вологість, згинання, натяг тощо) і не натиратиме руки людини.

Наритники (шлейка, шлея, півшорка)

Наритники – це система ременів, що охоплюють спину та круп коня. Їх прикріплюють до хомута або шорки. Головне призначення наритників – гальмування візка під час крутих спусків та забезпечення руху візка назад (задній хід). Крім того, вони не дозволяють сповзати хомуту вперед через голову коня на дорожніх спусках, коли віз їде накатом, або при опусканні твариною голови під час стоянки.

Наритники можуть бути виготовлені із сиром’ятої шкіри, брезенту, нейлону або інших міцних і еластичних матеріалів.

Кожен ремінь наритників має своє призначення.

1. Поздовжній спинний ремінь є основою наритників. Його прикріплюють до горти хомута або верхньої частини шорки.
2. Ободовий ремінь кріпиться своїми кінцями до гужових кілець хомута або шорки і, огинаючи весь корпус коня по довжині, проходить під хвостом. Саме цей ремінь бере на себе основне навантаження у разі потреби.
3. Поперечний ремінь з’єднує ободовий ремінь зі спинним та утримує його в потрібному положенні.
4. Два відкосних ременя.
5. Два мочкових ременя, які прикріплюють до голобель чи посторонок. Вони не допускають зміщення наритників набік.

Промисловість випускає наритники у двох стандартних розмірах. Під розміри конкретного коня їх підганяють на місці за допомогою наявних на ременях застібок. Наритники не повинні туго прилягати до тіла коня, не мають сковувати його рух. За правильного підлаштування розміру наритників, під ободовим ременем повинно вільно проходити три пальці. Інші ремені мають лежати вільно.

Сіделка (сіделко) та попруга

Сіделка – частина упряжі, яка кріпиться за лопатками (на 10–15 см від їх рівня в каудальному напрямку) на корпус коня за допомогою попруги.

Попруга – це широка стрічка із застібками, що охоплює корпус коня у поперечному напрямку.

Сіделка потрібна, щоб підтримувати голоблі. На неї припадає частина тягового зусилля та частина навантаження від ваги самих оглобель. Вона зменшує та поглинає поштовхи упряжі на тіло коня при їзді по нерівній дорозі та від початкового ривка при рушанні воза з місця, завдяки чому  робота стає для коня комфортнішою.

Існує кілька конструктивних варіантів сіделки (наприклад, лежача пряма, горбата стояча). Незалежно від конструктивних особливостей, форма сіделки повинна відповідати формі холки коня. Для кожної тварини сіделку підбирають і підганяють індивідуально. Існує два стандартні розміри сіделки, а точне підлаштування здійснюють розсуванням її опорних колодок. З голоблями сіделка з’єднується за допомогою черезсідельника.

Черезсідельник

Призначення черессідельника – перенесення частини маси голобель і дуги на сіделку, розташовану на спині коня, та передача деякої частини робочого навантаження на спину. Черезсідельник є шкіряною стрічкою шириною 3,5–4 см і товщиною 2–3 мм.

Підчеревник

Підчеревником називають стрічку із сиром’ятної шкіри шириною 3–4 см, що прикріпляється до голобель і проходить під животом коня впоперек по відношенню до поздовжньої вісі його тіла. Призначення підчеревника – гасити різкі коливання голобель, дуги та хомута у вертикальній площині (вгору-вниз). Підчеревник робить рух елементів упряжі відносно тіла коня мінімальними і плавнішими. Це значною мірою попереджає можливі травми шкіри холки від хомута.

Дуга

Дуга є не обов’язковою, але дуже бажаною частиною збруї. Вона створює більший комфорт для коня, що працює. Роль дуги полягає в тому, що вона пружно розпирає оглоблі, не даючи їм торкатися тіла коня під час руху і значних навантажень. Дуга утримує гужі майже перпендикулярно до поздовжньої осі коня, не дозволяючи їм натирати шкіру тварини на боках і плечах.

Дуга має бути в міру пружною, максимально легкою та міцною. Надмірно гнучка дуга, яка сильно пружинить, вимагатиме з боку коня більшої витрати енергії на виконання роботи.

Дуга, за рахунок своєї пружності, працює як амортизатор між возом та конем. Вона захищає тварину, пом’якшуючи поштовхи від нерівностей дороги та від ривків на початку руху.

Дуга – досить технологічно складний у виготовленні елемент збруї. Зазвичай її роблять з дерева. Найкращими деревними породами для її виготовлення вважають в’яз, вербу, ліщину. У верхній частині дуги є кільце для кріплення вільного кінця поводу вуздечки.

Вуздечка

Вуздечка – важливий елемент збруї в будь-якій комплектації, який слугує для керування конем під час роботи або руху дорогою. Її надівають на голову коня. 

Вуздечка має такі складові частини: суголовний ремінь; налобник; два щічних ременя; підганашний (підборідний) ремінь; намордний ремінь (нахрапник); вудила; повід. До кільця вуздечки кріпляться віжки під час упряжного використання коня.

Промисловість виготовляє вуздечки у чотирьох стандартних розмірах. Для кожної тварини вуздечку потрібно підігнати індивідуально. Підлаштування вуздечки правильно вибраного розміру здійснюють шляхом затягування і зміни довжини суголовного та щічного ременів. Це потрібно робити з таким розрахунком, щоб вудила (дві металеві палички) лежали в роті коня на беззубій поверхні нижньої щелепи. Вудила не повинні створювати коневі дискомфорту: натягувати кути рота або торкатися зубів. Правильно розташовані вудила вільно лежать приблизно на 2 см нижче кута рота коня.

Ремені вуздечки не повинні туго прилягати до голови коня. Між намордним ременем вуздечки та носом коня має залишатися невелика відстань. У цьому місці при натягу повинні проходити два пальці, а між підборідним ременем і ганашем коня – три пальці.

Вудила підбирають залежно від темпераменту коня. Збудливому коню потрібні товстіші вудила. Їх вплив на тварину більш м’який. Для флегматичного коня краще підібрати тонкі вудила.

Для безпечного використання довжина вудил повинна дорівнювати ширині рота коня. Неправильно підібрані вудила натирають кути рота та губи коня.

Капсюль

Капсюль – частина вуздечки, що охоплює ніс тварини і забезпечує додатковий контроль за її рухами. Це допоміжний елемент, він не обов’язковий.

Варіанти комплектації упряжі та їх вплив на ефективність роботи

Комплектація упряжі може змінюватись в залежності від завдань, які виконуватиме кінь. Для ваговозів існує кілька основних варіантів упряжі, що різняться за кількістю та розташуванням елементів.

1. Хомутова упряж

Це найпоширеніший тип упряжі для ваговозних коней, до якого обов’язково входять хомут, гужі, вуздечка й віжки. Інші елементи не обов’язкові, але бажані. Основне навантаження в такому типі упряжі припадає на нижню частину шиї та груди коня, що робить її найбільш прийнятною для важкої роботи.

• Переваги хомутової упряжі: висока ефективність при виконанні силових завдань, таких як буксирування важких возів, робота в кінній техніці на полі або транспортування великих вантажів волоком (наприклад, колод). Хомут забезпечує рівномірний розподіл навантаження, мінімізуючи ризик травмування коня.

Хомутова упряж може бути з використанням дуги або без неї.

2. Шоркова упряж

Шорку (нагрудну шлейку) використовують для легкої роботи та завдань, що не потребують значних фізичних зусиль. Цей варіант упряжі більш легкий та гнучкий, але менш зручний для великих навантажень.

• Переваги шоркової упряжі: більше свободи рухів для коня, що особливо корисно при використанні в екіпажах або легких візках. Вона не гріє шию, забезпечує зручність та маневреність.

3. Комбінована упряж

Комбіновані варіанти упряжі включають як хомут, так і шоркові елементи, дозволяючи адаптувати систему в залежності від навантаження. Такі упряжі можна використовувати для різних завдань. Комбінована упряж дозволяє більш рівномірно розподіляти навантаження на тіло коня і виконувати дуже важку роботу.

Кінна упряж для ваговозного коня дозволяє ефективно використовувати фізичну силу тварини для виконання різної роботи. Правильний вибір комплектації та грамотне підлаштування упряжі забезпечують комфорт та безпеку коня, мінімізуючи ризик травм та підвищуючи продуктивність його праці. Вибір між хомутовою, шорковою або комбінованою упряжжю залежить від характеру роботи, а також від індивідуальних особливостей коня.

Успішного вам конярства!

Віталій Чугуєвець.

М’який сир та йогурт виготовляють в експертному центрі Milk Local Product, який працює в Полтавському державному аграрному університеті. Про це повідомили в пресцентрі вишу.

Розвиваючи потенціал університету

Експертний центр Milk Local Product у Полтавському державному аграрному університеті був створений в рамках програми Європейського Союзу ЕРАЗМУС+. Мета програми – розвивати потенціал вищих аграрних навчальних закладів як складової частини агропромислових кластерів. А інноваційні центри покликані забезпечити їх успішне функціонування.

Вперше експертний центр запрацював у полтавському виші кілька років тому. А цими днями він був відкритий в оновленому вигляді. Подію приурочили до Дня студента та Дня працівників сільського господарства.

Урочисте відкриття не обійшлося без символічного перерізання стрічки, яке здійснили ректор ПДАУ Олександр Галич та заступник начальника Полтавської обласної військової адміністрації Антон Чубенко. Серед учасників події були викладачі та студенти університету, представники ОВА.

Презентувала центр декан факультету технологій тваринництва та продовольства Світлана Усенко. Гості змогли побачити сучасне обладнання, на якому можна виготовляти найрізноманітніші молочні продукти. Тут студенти факультету користуються наданою їм можливістю навчитися власноруч робити сир чи йогурт, що стане їм у пригоді в майбутній виробничій діяльності. Крім того, науковці й майбутні технологи досліджують молочну сировину та продукцію з неї, пишуть на основі своїх експериментів наукові роботи й навіть розробляють власні авторські рецептури.

Сир для ВПО і дисертацій

– У центрі проводять практичні заняття для студентів, – розповіла керівниця експертного центру Milk Local Product, завідувачка кафедри біології продуктивності тварин імені академіка О.В. Квасницького Лариса Кузьменко. – З початку широкомасштабного вторгнення на обладнанні експертного центру перероблено понад 3,5 т молока, яке постачали господарства Полтавського району. Загалом виготовлено близько 350 кг м’якого сиру (soft cheese) та 600 л йогурту, які передали у їдальні університету для харчування ВПО (внутрішньо переміщених осіб).

У 2024 році у центрі стартував навчальний курс «Технологія виготовлення сирів і кисломолочних продуктів». Слухачі отримують теоретичні знання і практичні навички з технології виробництва продуктів, серед яких – кисломолочні напої, кисломолочний сир, сметана, м’які та напівтверді сири. Також вони навчаються здійснювати контроль якості сировини, напівфабрикатів і готової продукції, вивчають технологічне обладнання для виробництва кисломолочних продуктів та сирів.

На обладнанні експертного центру здобувачка ступеня доктора філософії Юлія Карбан проводила необхідні дослідження для дисертаційної роботи на тему «Вплив генотипових та паратипових факторів на якість молока кіз». Відвідують його і школярі, які є учасниками Малої академії наук України.

Під час відкриття центру для учасників урочистостей була влаштована дегустація продукції, зокрема, вони скуштували сир кількох видів. Гості високо оцінили його бездоганну якість та оригінальний смак.

До уваги аграріїв!

Зустрічайте новий випуск журналу АгроЛюкс за листопад

Ознайомтесь зі свіжими публікаціями, пропозиціями виробників товарів і надавачів послуг для підприємств агрокомплексу.

Листопад для аграріїв – це місяць, коли вони можуть не лише підвести підсумки і порахувати свої прибутки, але й весело відсвяткувати День працівників сільського господарства. Люди, які присвятили все своє життя рідній землі, отримували щедрі урожаї, працювали так само натхненно і раділи плодам своєї праці.

Випуск за листопад

Новий сервіс еРослинництво спростить роботу сільгоспвиробників, насамперед, у сфері насінництва, розсадництва та селекції рослин. Про це повідомили в Міністерстві аграрної політики та продовольства.

В Україні триває процес переведення публічних послуг у сфері державної аграрної політики в електронний формат. Так, з 10 жовтня запрацював електронний портал єТваринництво. Новий сервіс еРослинництво – це черговий крок до запровадження електронних систем, що охоплюють різні галузі сільського господарства. Зокрема, його створення спрямоване на виконання Україною міжнародно-правових зобов’язань у сфері європейської інтеграції.

Мінагрополітики запускає сервіс еРослинництво відповідно до законів України «Про насіння і садивний матеріал» та «Про охорону прав на сорти рослин». Цими днями відбулося засідання Кабінету Міністрів України, на якому було прийнято постанову «Деякі питання створення та функціонування електронної системи реєстрів у галузі рослинництва «е-рослинництво».

Новий сервіс еРослинництво забезпечить простежуваність у сфері насінництва та розсадництва та охорони прав на сорти рослин. В його рамках функціонуватиме ряд реєстрів. Так, передбачено, що складовою частиною електронної системи реєстрів у галузі рослинництва стане База даних сортів, яка, своєю чергою, матиме в своєму складі кілька взаємоповʼязаних електронних реєстрів:

• Реєстр заявок
• Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні
• Державний реєстр патентів на сорти рослин
• Реєстр представників з питань інтелектуальної власності на сорти рослин.

Крім того, відповідно до статті 12 Закону України «Про насіння i садивний матеріал», для належного функціонування системи насінництва та розсадництва в електронній формі діятимуть такі державні реєстри:

• Реєстр суб’єктів насінництва та розсадництва
• Реєстр аудиторів із сертифікації (агрономів-інспекторів)
• Реєстр сертифікатів на насіння та/або садивний матеріал
• Реєстр органів з оцінки відповідності.

Гуньба, пажитник, шамбала, фенугрек (лат. Trigonélla, родина Бобові) – трав’яниста однорічна культура заввишки до 60 см з характерним гострим ароматом. Її культивують як добре відомі у світі прянощі, лікувальну, кормову та сидеральну рослину.

Відомо понад 130 видів гуньби, 7 з яких зростають в Україні. З території східної частини Середземномор’я і Малої Азії, які, ймовірно, є батьківщиною гуньби, вона поширилася в Індію, Східну Азію, Японію, Європу, Туреччину, Єгипет, Ефіопію.

Нині вирощується повсюдно й використовується як самостійна приправа з приємним горіхово-грибним ароматом, або як складова відомих соусів та приправ (ткемалі, каррі, хмелі-сунелі тощо). 

Вирощують гуньбу здебільшого заради її пряного насіння, у складі якого присутні: ефірна олія, вітаміни (А, В, С, РР), мінерали, лецитин, холін, алкалоїди, стероїдні сапоніни, фолієва, нікотинова кислота, слизові речовини, протеїни, жири тощо. Щоб позбутися гіркоти, властивої насінню, його злегка обсмажують або піддають іншому нетривалому термічному впливу.

Одне з найпоширеніших використань гуньби – у вигляді чаю (це так званий «жовтий єгипетський чай»), для правильного приготування якого необхідно потримати перемелене насіння 3 години в холодній воді, після чого 8–10 хвилин прокип’ятити його. Також з обсмаженого насіння готують цілющий сурогатний кавовий напій. 

У вегетаріанському та дієтичному харчуванні окрім насіння використовують стебла й листя гуньби. Їх вживають як свіжими (салати, другі страви), так і сушеними (як приправу до риби, м’яса, овочів, грибів, у ролі ароматизаторів для хліба та в сироварінні), або після термічної обробки (в супах, соусах, приправах, підливах).

Зелене листя надзвичайно багате на білок, вуглеводи, вітаміни, амінокислоти, полісахариди. Є у ньому калій, кальцій, залізо, фосфор, сірка, магній та чимало інших біологічно активних компонентів. Не менш корисне й пророщене насіння гуньби.

Лікувальні властивості цієї культури важко переоцінити. Її називають ліками від 100 хвороб. У стародавні часи гуньба використовувалась лікарями як загальнозміцнювальний, тонізувальний, заспокійливий засіб.

Записи рецептів для лікування гуньбою збереглися на папірусах, знайдених під час вивчення культури Стародавнього Єгипту. Неабиякого значення цілющій дії рослини надавали Гіппократ, Авіценна, а Карл Великий використовував її як ефективний засіб проти облисіння.

Гуньба надає значну відхаркувальну і протикашльову дію, тому її призначали в разі захворювання на бронхіт, хронічний кашель, грип, туберкульоз. Використовували її і зовнішньо, як складову мазей, для лікування шкірних і запальних захворювань.

У китайській народній медицині гуньба відома як засіб від лихоманки, запальних процесів нирок і сечового міхура, кишкових захворювань, статевих інфекцій та імпотенції. Індійські цілителі призначали гуньбу в разі виразки шлунка та гінекологічних проблем. Відтоді існує думка, що покладена на одну з чаш терезів гуньба врівноважує всі ліки світу, що знаходяться на протилежній чаші.

Останні медичні дослідження (2015 р., Стокгольмський медичний університет) підтвердили, що вживання гуньби надає безсумнівну цілющу дію на організм людини, яка уп’ятеро перевищує користь женьшеню. Проте, як і будь-яке інше цілюще зілля, гуньба має обмеження в застосуванні.

Вона протипоказана в разі захворювання на цукровий діабет, гормонального дисбалансу, поганого згортання крові, алергійних реакцій, внутрішніх кровотеч і вагітності. До того ж необхідно пам’ятати, що через кожні 6 тижнів його безперервного вживання слід робити двотижневу перерву.

За бажання можна без проблем виростити цю цінну культуру на своїй грядці чи навіть на підвіконні. Гуньба не потребує особливого догляду. Вона стійка до дії шкідливих бактерій, комах і різних захворювань. Любить сонячні ділянки з глинистим ґрунтом. Дає високі врожаї зеленої маси і насіння на всіх типах ґрунтів, є відмінним попередником для овочевих культур. Вегетаційний період рослини триває 90–100 днів. 

Сіють гуньбу напровесні, для чого закладають насіння на глибину 3–5 см від поверхні ґрунту. Ширина в міжряддях має становити близько 20–30 см, а між рослинами в ряду – від 7 до 10 см.

Гуньба має прямостійне, слабо розгалужене стебло заввишки 30–40 см. Усі бічні пагони рослини спрямовані вгору і завершуються трьома листочками, а її молочно-білі (іноді блакитні чи жовті) квіти зібрані в суцвіття. Після цвітіння (май – июнь) на кожній рослині утворюється від 6 до 12 бобів завдовжки до 7 см, всередині яких знаходиться по 10–20 насінин.

Насіння гуньби має жовто-коричневе забарвлення, його неможливо сплутати з насінням решти бобових культур через унікальну форму, що нагадує сплющений куб. Попри доволі міцну оболонку, схожість у насінин достатньо висока: за сприятливих умов насіння гуньби проростає через 5–7 днів після посіву.

Весь подальший догляд полягає у видаленні бур’янів, розпушуванні ґрунту та поливах (у разі посухи). Коли боби повністю набудуть світло-жовтого кольору, надземну частину рослин скошують, добре просушують, а потім обмолочують. Сухе насіння зберігається у щільних тканинних мішечках за кімнатної температури.

Ринок сільськогосподарських земель в Україні продовжує демонструвати стабільне відновлення після тимчасового спаду в травні-червні 2024 року. У серпні активність на ринку зросла другий місяць поспіль, підтверджуючи зростаючий інтерес до земельних активів навіть у складних економічних умовах.

Позитивна динаміка серпня

У серпні 2024 року було укладено 9,3 тисячі угод купівлі-продажу земельних ділянок загальною площею понад 20,4 тисячі гектарів. Це на 4,9% більше за кількістю угод і на 4,2% за площею земель, ніж у липні. У порівнянні з червнем зростання становило 17,1% і 9,7% відповідно.

Попри це, ринок поки що не досяг рекордних обсягів, зафіксованих у квітні 2024 року, але вже перевищив середньомісячні показники 2023 року: на 34% за кількістю угод і на 37% за площею реалізованих земель.

Загалом із моменту відкриття ринку сільгоспземель в Україні було укладено 273,1 тисячі угод, що охопили понад 611,8 тисячі гектарів.

Ціни: корекція після рекордів

Середньозважена ціна сільськогосподарських земель у серпні склала 45 тисяч гривень за гектар, що на 2% менше, ніж у липні. Землі для товарного сільськогосподарського виробництва подешевшали на 1%, досягнувши 46,5 тисяч гривень за гектар.

Ця корекція пояснюється високою базою липня, коли ціни на землю встановили історичний рекорд. Проте, навіть із цим спадом, серпневі ціни залишаються на 21,3% вищими, ніж у грудні 2023 року, коли юридичні особи отримали доступ до ринку.

Управління земельними активами: ключ до успіху

Зростання активності на ринку сільгоспземель вимагає від власників аграрних компаній не лише гнучкості, а й точності у прийнятті рішень. Ефективне управління земельним банком стає критично важливим для збереження прибутковості та мінімізації ризиків.

Інструменти цифрового управління, такі як сучасні IT-системи, дозволяють оптимізувати процеси, створюючи прозору та структуровану базу даних земельних активів. Це особливо важливо в умовах динамічного ринку, коли кожна угода та кожен гектар мають стратегічне значення для бізнесу.

Перспективи розвитку

Український ринок сільськогосподарських земель залишається перспективним сегментом для інвестицій. Але лише ті, хто впроваджує сучасні підходи до управління, зможуть максимально використати його потенціал, забезпечуючи довгостроковий успіх у агробізнесі.

Листовійки (лат. Tortricidae) – родина метеликів ряду Лускокрилі (лат. Lepidoptera). Основний ареал поширення листовійок – помірні широти і тропіки.

На цей час у всьому світі їх відомо близько 5000 видів. Близько 1000 видів і підвидів зустрічаються в Європі, 587 видів з яких – саме в Центральній Європі. Лише на території України ентомологи налічують близько 500 видів різних листовійок, значну частину яких складають шкідники сільськогосподарських культур та лісового господарства.

Гусінь листовійки оселяється в листі рослин, якими живиться, попередньо згорнувши його трубочкою та закріпивши тоненькою павутинкою (звідси й назва родини). Личинки шкідника живляться квітковими бруньками, листям і плодами плодових, ягідних та польових культур, а також уражають рослини лісових і паркових насаджень.

У роки масового розмноження листовійки здатні знищити левову частину врожаю, пошкоджуючи квіти, листя, зав’язі на садових деревах і чагарниках. До того ж, вони часто оселяються в плодах і роблять їх непридатними для споживання.

Особливу небезпеку листовійки становлять для саджанців, оскільки пошкоджують верхівки зелених пагонів у період активного формування крони. В ушкоджених рослин порушується процес фотосинтезу, внаслідок чого слабшає імунна система, і в умовах морозної зими вони навіть можуть загинути.

Імаго листовійок – зазвичай невеликі метелики, розмах крилець в яких не перевищує 3 см. У більшості видів крильця мають тьмяне забарвлення з плямистими і мармуровими коричневими плямами, але деякі денні види яскраво забарвлені та імітують інших метеликів з родини п’ядунів (лат. Geometridae) та вогнівкових (лат. Pyralidae).

Розглянемо найбільш небезпечних представників родини листовійок.

Листовійка брунькова (Tmetocera zellerana)

Ареал брунькової листовійки доволі значний і охоплює територію Західної (від Скандинавії до Балкан) та Східної Європи, а також країни Центральної Азії, зокрема Казахстан, Узбекистан і Таджикистан. Комаха поширена на території Північної Африки, в північно-східних регіонах Китаю, на Корейському півострові, в Японії та в Північній Америці.

В Україні листовійка брунькова зустрічається повсюдно, окрім високогір’їв Карпат.

Найбільшої шкоди ці комахи завдають плодовим деревам. Їхніми кормовими об’єктами є такі види рослин, як яблуня, груша, слива, вишня, черешня, абрикос, айва, терен, обліпиха та мигдаль. Проте листовійки пошкоджують не тільки садові рослини, а й лісові породи, насамперед дуб, граб, березу, горобину, клен та інші.

Економічна межа шкодочинності – пошкодження личинками 25% листя на одній рослині.

• Опис шкідника

Розмах крил у метелика брунькової листовійки сягає 12–17 мм. Передні крила жовтувато-білуваті, іноді частково забарвлені в сірий колір. Приблизно третя їх частина вкрита сірувато-коричневими лусочками з незначим блакитним відтінком. Ближче до зовнішнього краю крила є пляма у вигляді великого дзеркальця, облямованого сірими смужками. Зовнішній край крила темніший, з чорною торочкою. Задні крила темно-сірі або сіро-коричневі.

Яйце брунькової листовійки дещо сплюснуте, глянцеве, має вигляд прозорої, забарвленої у бруднувато-сірий колір крапельки діаметром 0,7 мм.

Цикл розвитку личинки (гусені) брунькової листовійки складається з п’яти етапів. Личинка І віку забарвлена в жовтуватий колір, але з подальшим розвитком вона набуває рожевувато-бурого забарвлення. Голова в гусені чорна. Довжина личинки на її останньому етапі розвитку сягає 13 мм.

Лялечка світло-бура, завдовжки до 1 см.

• Життєвий цикл 

У зиму йдуть личинки (гусінь) ІІ–V віку. З настанням весни, як тільки температура повітря досягне +10°C (що зазвичай відбувається одночасно з настанням фази зеленого конуса у яблуні), гусінь залишає свої схованки і знаходить для себе джерела живлення.

Насамперед личинки брунькової листовійки вигризають бруньки, поки не знищують їх, а потім переходять на листя, квітконіжки і квіти, де пошкоджують тичинки й маточки. Виявити присутність перезимувалих личинок можна за характерною ознакою: бутони, квіти та листя перетворюються на темні грудки, обплетені тонким павутинням.

Заляльковується гусінь у розгалуженнях пагонів або в тріщинках кори. Стадія лялечки, залежно від температури повітря, триває у листовійки брунькової від 9 до 15 днів.

Вихід з лялечок і літ молодих метеликів починається з кінця травня. Імаго першого покоління можна спостерігати впродовж приблизно 60 днів, але життєвий цикл окремої дорослої комахи не перевищує одного місяця.

Запліднені самки брунькової листовійки відкладають яйця по одному або невеликими групами (від 3 до 5 штук). Вони розміщують їх на верхньому або нижньому боці листків, а інколи й на плодах. Плодючість жіночої особини становить від 87 до 400 яєць (у середньому 230). Ембріональний розвиток триває від одного до двох тижнів, залежно від погодних умов у регіоні.

Літні личинки розвиваються і живляться на своїх кормових рослинах, заховані у скручених листках, обплетених тонкою павутиною. Частина гусениць пошкоджує плоди, перебуваючи під захистом прикріпленого до поверхні листочка.

Літ метеликів другого покоління і відкладання ними яєць починається приблизно в середині липня і триває аж до середини вересня. Плодючість самок літнього покоління зазвичай не перевищує 90 яєць.

Приблизно з другої половини серпня підросла гусінь залишає огрубіле листя і перебирається в місця майбутнього зимування. Личинки ховаються в складках чи ушкодженнях кори, розгалуженнях молодих пагонів і навколобрунькових лусочках, де формують щільні білі шовковисті кокони, всередині яких впадають у діапаузу.

У південних регіонах України, зокрема й у Криму, листовійка брунькова продукує за сезон два повних покоління шкідників. У регіонах з помірним кліматом зазвичай спостерігається лише одна генерація цих комах.

• Як позбутися шкідника

Серед агротехнічних засобів захисту рослин найефективнішими є обрізка старих і заражених шкідником гілок та пагонів, а також використання ловильних пасків.

Обробляти рослини отрутохімікатами бажано навесні (у фазі висування суцвіть), щоб знищити якнайбільше успішно перезимувалих личинок. З інсектицидів використовують такі засоби: «Ампліго», «Проклейм», «Турбо Престо», «Віарес», «Балазо» тощо.

Перед використанням засобів необхідно заздалегідь ознайомитися з інструкцією, суворо дотримуватися наведених у ній рекомендацій і в жодному разі не перевищувати норми витрати препаратів.

Листовійка кривовуса смородиннова (Pandemis cerasana)

Ареал виду досить широкий, він охоплює територію Західної та Східної Європи, Кавказ, Корейський півострів, Китай і Японію. В Україні шкідник зустрічається повсюдно.

Листовійка кривовуса смородинова є поліфагом, тому перелік її кормових рослин не обмежується виключно смородиною. Личинки цього виду пошкоджують кісточкові та зерняткові плодові дерева, а також ягідні кущі. Окрім садових рослин, комахи здатні оселятись і живитися деякими лісовими породами дерев, зокрема дубом, липою, березою, кленом, тополею, горобиною, ліщиною, глодом, шипшиною тощо.

Економічна межа шкодочинності – ушкодження 25% листя на одій рослині.

• Опис 

Розмах крил метеликів сягає від 16 до 22 мм у самців і від 17 до 24 мм у самок. Забарвлення їх варіюється від жовтуватого до коричневого. Іноді крила і спина вкриті чорним напиленням. Передні крила біля основи, як і серединна смуга-перев’язь, і верхівкова пляма, мають темніший колір. Зовнішній край у передніх крил хвилястий і трохи похилий. Задні крила – рівномірного бурувато-сірого кольору, облямовані по краю світлою торочкою. На вусиках самців біля основи є виїмка.

Яйця шкідник відкладає на поверхні листка черепицеподібно, кладка має форму овалу розміром приблизно 1 см. Одна жіноча особина за сезон здатна продукувати від двох до чотирьох яйцекладок. Загальна кількість відкладених нею яєць не перевищує 200 штук.

Личинки (гусениці) тонкі й пласкі, завдовжки сягають від 16 до 20 мм. Їхнє забарвлення залежить від віку. Світло-зелений (жовтувато-зелений) колір спостерігається в гусениць на стадії І, ІІ, ІІІ віку, тоді як дорослі личинки бувають і коричневими, і зеленими з темнішими смугами, або зі світлішими виростами на тілі. Забарвлення голови в них жовто-коричневе, іноді з темними плямами чи повністю чорне. 

Лялечка кривовусої смородинової листовійки має забарвлення від світло-коричневого до чорно-коричневого кольору. Довжина її в самця становить від 8 до 10 мм, а в самки – до 15 мм.

• Життєвий цикл

На зимування йдуть личинки у стадії ІІІ віку. Вони ховаються у щільних коконах, сплетених з павутиння і прикріплених до сухих листків, розгалужень пагонів, стебел, до основи бруньок, або у тріщинах кори.

Навесні, щойно середньодобова температура повітря досягає позначки +12°C (зазвичай в Україні це відбувається наприкінці квітня або на початку травня), гусінь залишає місця зимування і виходить назовні. Зазвичай цей вихід збігається з розпусканням бруньок на садових деревах і чагарниках.

Перезимувалі личинки спочатку живляться зеленими бруньками, згодом перебираються на  молоде листя, яке обгризають аж до прожилок. Не оминають вони і квіткові бутони.

Під час живлення тканиною листка личинка кривовусої смородинової листовійки обплутує його павутиною і скручує вздовж центральної осі, внаслідок чого утворюється «хатка-трубочка», де гусениця й оселяється.

З появою зав’язі личинки перебираються у плоди, попередньо прогризши в них шкірку. Свою шкодочинну діяльність гусениця намагається приховати від очей, для чого використовує невеличкий листок, який вона прикріплює до поверхні плода і таким чином замасковує ним вигризений у шкірці вхід. Уражені шкідником плоди стають непридатними для вживання, оскільки втрачають і товарний вигляд, і смакові якості.

Життєвий цикл весняних личинок триває від 3 до 6 тижнів. В останньому віці вони заляльковуються там же, де й живуть (всередині стягнутого павутиною листка). Стадія лялечки триває від 11 днів до двох тижнів. Оскільки гусениці заляльковуються неодночасно, поява дорослих метеликів теж відбувається протягом певного періоду. 

Літ імаго нового покоління розпочинається вже через 2 тижні після закінчення цвітіння яблуні. Він триває близько 3–4 тижнів, під час якого запліднені самки відкладають на поверхні листків яйця (до 200 шт.). Ембріональний розвиток кривовусої смородинової листовійки продовжується від 10 до 12 днів.

Через кілька тижнів деякі з личинок вилуплюються з яєць і певний час живляться перед зимівлею. Решта яєць перезимовують, і гусінь з’являється тільки наступної весни. Частина літніх личинок також не претворюється на імаго, а приблизно наприкінці вересня перебираються у свої сховки для зимування.

Отже, в Україні протягом одного сезону розвиваються два покоління кривовусої смородинової листовійки. Через розтягнутість життєвого циклу комах, літ дорослих метеликів можна спостерігати впродовж усього літа.

• Як захиститись від шкідника

Щоб зберегти садові рослини від перезимувалих гусениць кривовусої смородинової листовійки, рекомендується ранньовесняна (за температури довкілля +12ºС) обробка плодових дерев і ягідних чагарників інсектицидами. Використовують такі препарати, як: «Ампліго», «Синерид», «Енжіо», «Проклейм», «Бітоксибацилін», «Мостарт» тощо.

Листовійка гронова (Lobesia botrana)

Гронова листовійка – один з найнебезпечніших шкідників винограду (другий за шкодочинністю після філоксери виноградної). 

Листовійка гронова зустрічається в усіх виноробних регіонах Південної та Центральної Європи. Поширена також у Північній Африці, Малій Азії та на Кавказі. Надає перевагу теплим і сухим кліматичним зонам, тому на півночі не завдає відчутної шкоди. На європейських виноградниках (у Швейцарії) цей вид помічений приблизно з 1910 року. В Україні шкідник поширений  на територіях з розвиненим виноградарством (південне узбережжя Криму, південь Миколаївської, Херсонської, Одеської, Запорізької областей, Закарпаття).

Личинки листовійки гронової пошкоджують насамперед виноградну лозу, проте також можуть уражати глід, терен, калину, малину, смородину та інші рослини, на яких знищують листя, квіти, зав’язь та плоди.

У сухий і теплий період ушкоджені шкідником плоди втрачають товарний вигляд і смакові якості та всихають. Якщо ж літо дощове, то вони часто уражаються сірою гниллю. Грибні спори поширюються також і на сусідні плоди, що завдає додаткових збитків господарству.

• Опис

Листовійка гронова (імаго) досягає довжини 6–8 мм, а розмах крил становить 12–13 мм. Самки трохи більші за самців. Зовнішня поверхня передніх крил у цих метеликів поцяткована коричнево-коричневими, сірими і темно-коричневими плямами. Задні крила сірі з торочкуватою облямівкою. Довжина личинок сягає 8–9 мм, у старшому віці – 10–12 мм. Вони забарвлені в жовтувато-зелений або світло-коричневий колір, голова в гусениць світло-жовта. Яйце – жовтувате, сплющене, розміром до 0,6 мм. Лялечка жовто-коричнева, завдовжки до 5–6 мм.

Вид багатоїдний, веде нічний спосіб життя, рухливий, легко мігрує. Лялечки листовійки гронової зимують під корою виноградної лози. На цей час шкідник виявлений більш ніж на 20 рослинах-господарях таких родів: Виноград (Vitis), Ломиніс (Clematis), Дерен (Cornus), Жимолость або Деревник (Lonicera), Калина (Viburnum), Бирючина (Ligustrum), Порічки (Ribes), Плющ (Hedera), Вовче лико (Daphne), Розмарин (Rosmarinus), Барбарис (Berberis).

• Життєвий цикл

Зимує шкідник у формі лялечки всередині шовковистого кокона, захованого у тріщинках кори, у висохлих виноградних гронах, серед сухого листя тощо. Навесні, з прогріванням довкілля до +12…14ºС, з коконів з’являються метелики. В Україні, на півдні Степової зони, їх літ спостерігається у травні, а на території Криму – від середини квітня.

Приблизно на 3–5-й день після виходу з кокона запліднені самки починають відкладати яйця. Імаго першого покоління відкладають від 60 до 160 яєць (в середньому близько 80 штук), розміщаючи їх по одному або невеличкими групами (від 2-х до 5-ти штук) на квіткових бруньках. Метелики другого і третього покоління відкладають яйця безпосередньо на плоди.

Ембріональний розвиток у яйцях личинок першого покоління триває до 9–10 днів (за температури повітря в межах +17…20ºС), другого й третього – близько тижня (за температури повітря від +24 до +26ºС).

Личинка листовійки гронової живиться квітковими бутонами, внаслідок чого ушкоджує значну частину оболонки і повністю знищує маточку і тичинки. Знищивши один бутон, гусениця за допомогою павутинки притягує до себе наступний (сусідній), а з’ївши і його, береться за третій.

Пошкодивши два-три квіткові бутони, личинка сплітає з павутини шовковисту трубочку, усередині якої й оселяється, поступово приплітаючи до вже пошкоджених бутонів все нові квітки, а згодм і зав’язь майбутніх плодів. Зрештою за вегетаційний період гусінь формує досить щільне павутинне гніздо зі знищених квіткових бутонів (від 40 до 60 шт.), квітів і зав’язей.

Наприкінці останньої фази свого розвитку гусінь заляльковується під загорнутими краями листя, скріплених шовковистою павутиною. Тривалість стадії лялечки не перевищує 12 днів. Друге покоління метеликів починає активний літ одразу після виходу з кокону. Самки відкладають яйця на ще зелені грона винограду (на цей час плоди винограду сягають розміру великої горошини).

Відроджені з яєць личинки спершу виїдають невеликі заглиблення на поверхні ягід, але після першої линьки проникають всередину плодів, де живляться їх соковитою м’якоттю. Як наслідок, всередині виноградин утворюються порожнини, засмічені екскрементами гусені.

Після кожного чергового линяння личинки переходять на найближчу сусідню ягоду та обплутують її павутиною.

Досягши старшого віку, гусениці заляльковуються або в напівзгнилих плодах, або в листі. Стадія лялечки триває близько тижня, після чого з неї виходить дорослий метелик.

Після активного лету самки починають відкладати яйця, які розміщують по одному на поверхні плодів. Восени, безпосередньо перед збиранням урожаю, личинки заляльковуються в місцях зимування.

• Як позбутися шкідника

Основний метод захисту ягідних культур від листовійки гронової – використання інсектицидів. Обробляють ними рослини двічі: перший раз – приблизно через 2 тижні після початку льоту метеликів першого покоління, і повторно – через 2 тижні після початку льоту метеликів другого покоління. Додатково обробляють виноград безпосередньо перед початком цвітіння лози.

Хороший ефект забезпечують інноваційні інсектициди, зокрема «Ламдекс», «Енжіо» тощо.

Листокрутка виноградна (Spargonothis pilleriana)

Цього шкідника вперше виявили австрійські лепідоптерологи Йоганн Непомук Космас Міхаель Деніс та Йоганн Ігнац Шиффермюллер у 1775 році.

Ареал листокрутки виноградної досить значний. Він охоплює Центральну і Південну Європу, Кавказ, Центральну Азію, Китай, Корею, а також Північну Африку і Центральну Америку.

В Україні найбільшої шкоди завдає виноградникам, розташованим в Одеській, Дніпропетровській і Донецькій областях, а також у Криму.

Окрім винограду, шкідник уражає вишню, грушу, сливу, горобину, ожину, дуб, граб, осику, березу, вербу, липу, ялівець тощо – загалом понад 100 видів різноманітних рослин.

Залежно від кліматичної зони свого місцезнаходження, листокрутка виноградна обирає для живлення найрізноманітніші рослини, включно з деякими субтропічними культурами. Наприклад, на Кавказі вона пошкоджує мандарини, інжир, хурму, чай, а в Голландії і в Швейцарії – садову суницю.

Шкоди рослинам завдають личинки виноградної листокрутки, які об’їдають листя, скрутивши його в трубочку та обплутавши павутиною. Доросла гусінь здатна перегризати черешки листя і навіть тонкі молоді пагони.

За умов масового заселення винограду шкідники знищують не тільки листя, а й суцвіття, і молоді грона, обплітаючи весь доступний простір павутинням.

• Опис 

Листокрутка виноградна (імаго) має тіло розміром від 11 до 15 мм з розмахом крил від 20 до 25 мм. Крильця буро-жовті, з двома коричнево-червоними поперечними смугами і плямою біля основи крила. Є варіанти забарвлення, коли малюнок може бути як дуже невиразним (розмитим), так і зовсім відсутнім. Задні крила однотонні, сірувато-бурі.

Характерна ознака цього виду, яка відсутня в решти листовійок – це нижньогубні щупики, довжина яких вдвічі більша за діаметр голови метелика.

Яйце овальне, трохи сплюснуте. Відпочатку воно забарвлене в жовтувато-зелений колір, але в процесі розвитку стає лимонно-жовтим, а згодом набуває жовто-оранжевого забарвлення. Загалом кладка виноградної листокрутки налічує від 50 до 80 яєць. Зверху вони вкриті пінистими виділеннями самки, які тверднуть після висихання і таким чином забезпечують захист потомству.

За час свого існування личинка линяє 4 рази. Її розмір у старшому віці досягає 18–25 мм. Лялечка зеленкувата, але з віком поступово темнішає і набуває бурого кольору. Її довжина становить 9–12 мм. Через 12–18 днів з лялечки з’являється дорослий метелик.

• Життєвий цикл

Зимують личинки першого віку. Вони мають червонувато-буре забарвлення, а їх довжина становить не більше 3 мм. Личинки виноградної листокрутки демонструють чудову витривалість до дії низьких температур, оскільки здатні витримувати зниження температури повітря до –20…–25°С. З настанням осені гусінь впадає у діапаузу, спорудивши навколо себе сірий щільний кокон з павутини. Кокони розміщуються як на рослинах, у тріщинках кори, так і в ґрунті, на глибині 4–5 см (іноді навіть до 10 см).

Навесні, щойно середньодобова температура повітря досягне позначки +10ºС, перезимувалі личинки залишають свої сховки і переповзають у бруньки і в квіткові бутони, де починають ними живитися. Згодом шкідники перебираються на листя, в якому вигризають великі наскрізні отвори, а також пошкоджують зав’язь.

Для своєї подальшої життєдіяльності личинка облаштовує собі житло – скріплює павутинням два листочки, внаслідок чого утворюється укриття, до якого шкідник поступово приплітає все нові й нові сусідні листки. Згодом гусениця створює подобу пухкої, оповитої павутиною червонувато-коричневої грудки, добре помітної серед зеленого листя. Якщо розкрити таке гніздо, то всередині можна побачити рухливу сіро-зелену гусеницю, яка тут же спробує втекти, спускаючись до землі на тонкій павутинці.

Тривалість личинкової фази охоплює від 30 до 35 днів, після чого гусениці заляльковуються. Стадія лялечки продовжується від 10 днів до двох тижнів.

На території України літ метеликів триває близько місяця (з останньої декади червня до кінця липня). Запліднені самки починають відкладати яйця вже на 2–3-й день після парування. Вони розміщують їх на лицьовому боці листка, біля центральної жилки.

Ембріональний розвиток триває від 9 до 12 днів за температури повітря в межах +20…23ºС, але в холодніщих умовах він може затягуватися до 20 днів.

Відроджені личинки спускаються на павутинках на землю, де й облаштовуються на зимівлю.

Протягом літнього сезону листокрутка виноградна продукує лише одне покоління потомства.

• Заходи для знешкодження 

В областях з розвиненим виноградарством листовійка надає перевагу, як кормовій рослині, саме винограду. Щоб захистити врожай, виноградники обробляють інсектицидами.

Перше обприскування здійснюють безпосередньо перед початком розпускання бруньок, а повторну обробку лози можна провести за два тижні. Використовують як згадані вище препарати, так і інші інсектициди – «Проклейм», «Прованто Максі» тощо.

Дієвим профілактичним заходом є ретельне прибирання рослинних решток і падалиці. Окрім того, для зменшення популяції листовійок корисно залучати на ділянку птахів. Для цього потрібно восени повісити на деревах годівниці, насипати в них зерно, насіння соняшника, подрібнені горіхи, а для синичок слід прикріпити до них несолоні шматочки сала.

GRAIN STORAGE FORUM 2025: як і коли пройде форум для фахівців агросектору?

31 січня 2025 року відбудеться Grain Storage Forum – найбільший в Україні форум в галузях зберігання, переробки, логістики і трейдингу агропродукції.

Завдання форуму: аналіз поточної ситуації, виокремлення головних проблем, пошук і напрацювання рішень для забезпечення стабільної роботи й підвищення ефективності агровиробництва, переробки, трейдингу і логістики агропродукції у воєнний час.

Місце проведення: м. Київ, Паркова дорога 16а, КВЦ «Парковий»

Для кого подія: виробники продукції рослинництва, елеватори, переробники, логісти, трейдери та усі компанії, що забезпечують відповідні галузі обладнанням, технологіями і послугами.

Форум включатиме:

• 4 конференції зі:

– «Зберігання зерна»

– «Переробки зернових та олійних»

– «Агроенергетики й енергоефктивності»

– «Трейдингу і логістики»

• Презентаційні семінари від компаній-лідерів ринку;

• Виступи провідних фахівців галузей з кейсами ефективного ведення агробізнесу, представників влади та експертного середовища;

• Виставку технологічних рішень і обладнання від провідних виробників;

• Живу музику, лаунж зону;

• Кава-паузи, фуршети.

Більше інформації дізнавайтеся на офіційному сайті: https://grain-forum-elevator.com

З питань партнерства та участі у виставці звертайтеся до організаторів за контактами:

+38 096 899 4272 | +38 067 243 3803 | proagro-inform@ukr.net

Запрошуємо на конференцію з ягідництва і переробки, а також на конгрес із заморожування та холодної логістики 12–13 грудня 2024 р. у Львові

VIII Міжнародна науково-практична конференція «Ягідництво і переробка: технології та інновації» відбудеться 12–13 грудня 2024 року у Львові. Паралельно з конференцією, присвяченою технологіям вирощування ягідних культур, відбудеться IV Конгрес із заморожування та холодної логістики. На другий день, 13 грудня, запланований бізнес-тур на потужні ягідні та переробні підприємства – Кам’янка-Бузький завод продовольчих товарів, ФГ «Прикарпаття Агро».

Організатор конференції – медіагрупа «Технології та Інновації», видавці відомого журналу «Ягідник».

Головна ідея конференції: навіть у важкі воєнні часи надати підтримку ягідівникам, популяризуючи новітні технології та передовий досвід, набутий в екстремальних умовах війни, сприяючи розвитку господарств та підприємств, вирішенню питань продовольчої безпеки і добробуту країни.

Мета конференції: ознайомити учасників ринку з технологіями нової доби, щоб впроваджувати їх у своїх ягідниках. Підвищувати рівень знань для ведення ягідного бізнесу. Знайти шляхи реалізації і зберігання продукції в сучасних непростих умовах – від продажу на свіжому ринку до переробки, заморожування та холодної логістики, експорту.

• Конференц-секція: «Ягідництво: основні тренди і виклики воєнного часу». Виступи фермерів-практиків і представників технологічних компаній.
• Дискусійна панель: «Продаж на внутрішньому ринку і на експорт: якість продукції та її сертифікація, пакування, логістика, цінова політика тощо».
• Конгрес із заморожування та холодної логістики.
• Виставка обладнання, інструментів, засобів захисту рослин, добрив тощо.
• Столи переговорів з торговельними мережами.
• Виставка-дегустація напоїв (дистилятів, вин, сидрів, соків тощо) і продуктів переробки з ягід та фруктів, у тому числі з додаванням меду (цукерок, сухофруктів, чипсів, заморожених продуктів, джемів, сублімованої продукції).
• Благодійний аукціон товарів і послуг для ягідництва за підтримки Благодійного фонду «Сильні та Вільні», виручені кошти на якому будуть спрямовані на підтримку ЗСУ.
• Бізнес-тур на провідні ягідні та переробні підприємства 13 грудня – Кам’янка-Бузький завод продовольчих товарів, ФГ «Прикарпаття Агро».

Учасники конференції: власники, керівники, головні спеціалісти ягідних господарств, переробних підприємств і компаній із заморожування продукції, представники технологічних компаній, науковці і всі, хто зацікавлений у створенні й успішному розвитку власного бізнесу на своїй землі.

• Лохина: підсумки сезону 2024 і перспективи розвитку ринку цієї культури в 2025 р.
• Які культури обирати, щоб побудувати успішний бізнес.
• Підсумки сезону 2024 і перспективи розвитку ринку в 2025 р.
• Як обрати якісний садивний матеріал.
• Перспективи нішевих культур – обліпихи, жимолості, суниці альпійської, шипшини, бузини тощо.
• Відкритий ґрунт чи закритий: досвід вирощування.
• Ефективні способи підвищення врожайності ягідника.
• Фінансовий аспект ягідництва.
• Механізація та автоматизація в ягіднику: від посадки до збору врожаю.
• Нові тенденції сортування, переробки та пакування.
• Види і технології переробки плодів і ягід.
• Виробник і продавець: як знайти спільну мову і бути в плюсі.
• Досвід переробки плодово-ягідної продукції.

• Ринок заморожених ягід в Україні. Результати сезону 2024. Перспективи сезону 2025 року.
• Презентація успішного досвіду заморожування та охолодження ягід.
• Експорт заморожених ягід.
• Що вигідно: власні заморожувальні потужності на підприємстві чи аутсорсингові послуги від спеціалізованих компаній?
• Вибір холодильного обладнання: яких помилок слід уникати?
• Огляд та аналіз різних технологій, видів заморожування та охолодження ягід, перспективи на майбутнє.
• Аналіз переваг та недоліків заморожувального бізнесу.
• Охорона праці на виробництві, підбір персоналу, енергоефективність.

На другий день конференції, 13 грудня, відбудеться бізнес-тур на потужні ягідні та переробні підприємства – Кам’янка-Бузький завод продовольчих товарів, ФГ «Прикарпаття Агро».

Кам’янка-Бузький завод продовольчих товарів – нове підприємство, що почало працювати в серпні 2023 року у м. Кам’янка-Бузька Львівської області. Для нового підприємства з Львівщини важливим було питання енергоефективності та енергоощадження. Тому для системи заморожування вирішили використовувати як холодоагент вуглекислоту, а не фреон. У компанії встановлене обладнання провідних європейських та українських виробників – тунель шокового заморожування польського виробника UNIDEX, частина обладнання від компанії Uni-Masz H.M. Juszczuk Sp.J., оптичний сортувальник Sortex та інше обладнання потужних виробників. Холодильну систему для нового підприємства на Львівщині встановлювала компанія Koriel Group. Загальна площа заводу становить близько 4,5 тисячі м², де розташовані камера попереднього охолодження, цех підготовки продукції до заморожування, тунель шокового заморожування продуктивністю 3 тонни на годину, а також цех фасування та камери зберігання.

ФГ «Прикарпаття Агро» – підприємство, що вирощує лохину під торговою маркою Boikivchanka в селі Підбережжя Івано-Франківської області. За планами, загальна площа насаджень лохини на підприємстві сягатиме 50 гектарів, які засаджують поступово в кілька етапів. Садивний матеріал ФГ «Прикарпаття Агро» купувало у розсаднику «Долина Агро». Ягоди ТМ Boikivchanka вирощують за органічною технологією. Після збору лохини прямує на охолодження в орендовані склади, розташовані у місті Болехів. Після цього ягоди фасуються в тару і відправляються в торгові пункти. Надалі підприємство планує збудувати холодильні установки безпосередньо на полі, а також придбати сортувальну лінію. Також у господарстві вирощують малину, а ще, завдяки отриманому державному гранту на встановлення модульних теплиць, тут будуть вирощувати суницю садову. У господарстві будують 8 теплиць розміром 10 *50 м.

Запрошуємо на міжнародну конференцію всіх учасників ягідного ринку, які прагнуть удосконалити свій бізнес та працювати на благо своєї країни.

Долучайтеся до бізнес-спільноти заради спільної перемоги в майбутньому. Адже зараз як ніколи важливо підтримувати одне одного, гуртуватися та спільно вирішувати назрілі проблемні питання. Віримо в ЗСУ та спільну Перемогу!

Для виробників сільгосппродукції: 3500 грн – 2 дні (ціна включає оплату участі у всіх заходах упродовж 2-х днів, включно з бізнес-туром);
2000 грн – конференц-день.

Для невиробників сільгосппродукції продукції (компанії): 3000 грн – конференц-день; 4500 грн – 2 дні (ціна включає оплату участі у всіх заходах упродовж 2-х днів, включно з бізнес-туром).

Для малих фермерських господарств та науковців: 1500 грн конференц-день.

(У ціну входить кава-брейки, обід, фуршет; обслуговування під час заходу; участь у Народній дегустації ягід, овочів, фруктів, а також напоїв і продукції переробки; пакет учасника конференції з інформаційними матеріалами; детальний постзвіт про захід з фінальними презентаціями спікерів, надіслані електронною поштою, контакти всіх партнерів-експонентів та спікерів заходу).

Увага: для передплатників журналів «Садівництво та Овочівництво. Технології та Інновації», «Напої. Технології та Інновації», «Ягідник» і «Горішник» – пільгові умови участі в конференції (знижка 10%)

Останнім часом серед птахівників-аматорів поширилась тенденція вирощування птахів рідкісних екзотичних порід. Все частіше на присадибних ділянках можна спостерігати курочок і півників з оригінальним декоративним оперенням, незвичайною формою тіла або нестандартним забарвленням. Зазвичай такі птахи виконують насамперед функції декоративної окраси обійстя, хоча деякі породи утримуються зокрема й для отримання м’яса та яєць.

Ayam Cemani (Аям Цемані) – унікальна порода курей, що походить з Індонезії. Головною особливістю птахів є те, що вони повністю чорні. Не лише оперення, атрибути голови (гребінь і сережки), а й очі, шкіра, м’ясо, кістки, кігті мають вугільно-чорне забарвлення. Навіть кров і внутрішні органи у цих курей забарвлені в глибокий чорно-червоний колір.

Чорне забарвлення зумовлене рідкісним, але цілком природним явищем – гіперпігментацією, відомою як фібромеланоз, що виникає внаслідок дії первного домінантного гена. Фібромеланоз спостерігається і в деяких інших порід курей з темним (чорним або синім) забарвленням шкіри, наприклад, у шовкових.

Назва породи утворена з двох слів: «Ayam» місцевою мовою означає курка, а «Cemani» – поселення на території Центральної Яви, неподалік від Суракарти, де й вивели цих птахів.

Ayam Cemani, як місцева куряча порода, сформувалася на острові Ява ще в ХІІ сторіччі. Предками її найвірогідніше були місцеві зелені кури (Gallus varius) та свійські кури (Gallus gallus domesticus).

Відпочатку чорні кури були поширені на території Центральної і Східної Яви, а також на Суматрі й Мадурі. Тут їх здавна використовували в релігійних обрядах та різноманітних ритуалах, і аж ніяк не для отримання смачного м’яса чи яєць. Також на Балі півні Ayam Cemani лишаються надзвичайно популярними учасниками півнячих боїв, оскільки мають у стегнах значно більше м’язів порівняно з представниками решти курячих порід, що робить їх набагато міцнішими та швидшими.

У Європі про Ayam Cemani дізналися приблизно в 1920-х роках завдяки опису голландських іммігрантів з Індонезії.  Першим імпортером чорних яванських курей став голландський селекціонер Ян Стеверінк, який завіз представників породи до Європи в 1998 році. Хоча ймовірно, що ці птахи  потрапили до нас і завдяки голландським морякам, що поверталися на батьківщину після відвідування азійських та африканських держав. Згодом з Нідерландів кури Ayam Cemani поширились у Бельгію та Німеччину. А в 2003 році порода була офіційно визнана в Нідерландах.

Наразі яванських чорних кур вирощують у багатьох євопейських країнах, зокрема й у Швеції, Словаччині, Італії, Чехії, а також в Америці. Зустрічаються Ayam Cemani і на деяких птахофермах України.

Нині відомо чотири типи курей Ayam Cemani.

1. Чорні, у яких все тіло й пір’я мають чорне забарвлення, а гребінь і клоака лишаються червонуватими.

2. Яванські чорні, все тіло й пір’я в яких чорні без винятку, навіть м’ясо та кістки забарвлені у сірувато-чорний колір.

3. Кури Ayam Cemani білі, що мають біле пір’я.

4. Червоні Ayam Cemani – з чорним пір’ям і червоним гребінцем.

Опис породи

Офіційного стандарту для цих птахів не існує. Згідно зі стандартами  фізичного розвитку дорослі півні Ayam Cemani важать від 2,5 до 3,5 кг, тоді як вага дорослої курки зазвичай менша і сягає від 2 до 2,5 кг.

Кури цієї породи можуть жити досить довго, а саме до 8 років. За умови хорошого догляду деякі з них доживають і до 10 років. Несучість загалом така сама, як у звичайних курей, що утримуються на вигулі, а саме – близько 150 яєць від несучки за рік.

Попри не надто великий розмір, птахи породи Ayam Cemani вирізняються гармонійною будовою тіла. Голова в них невелика, з прямим листоподібним гребенем, на якому чітко помітні 4-6 загострених зубчиків. Очі темно-карі. Тулуб міцний, трапецієподібний, компактний. Груди округлі, а крила щільно прилягають до тіла. Ноги довгі, з гострими кігтями, добре розвинені, стрункі та мускулисті, завдяки чому ці птахи дуже рухливі. Півні мають гарний пишний хвіст із довгим оперенням. 

Курка має схожі характеристики, але її постава не настільки вертикальна, як у півня. Нестись Ayam Cemani починають зазвичай у віці 6 місяців. Яєчна шкаралупа за кольором буває кремовою або темного забарвлення. Всередині яйце має звичайний вигляд. Його середня вага становить 45 г.

Хоча квочки з Ayam Cemani не найкращі, і вони рідко висиджують власне потомство, проте віддано турбуються і захищають своїх курчат. 

За своїм характером кури Ayam Cemani доволі дружелюбні, хоч і лишаються дещо полохливими, тому намагаються зайвий раз не контактувати з людиною. У разі небезпеки вони прагнуть сховатися, інколи тікають стрімголов, через що можуть легко собі нашкодити. З цієї причини бажано заходити в курник без зайвого шуму і поводитися з птахами обережно.

Утримання і догляд за птахами

Ці кури – вихідці з тропічного регіону, тому потребують достатньої кількості тепла. Така особливість  Ayam Cemani передбачає їх утримання і розведення насамперед у південніших регіонах, де кліматичні умови будуть більш сприятливими для птахів.

Догляд за Ayam Cemani мало чим відрізняється від догляду за звичайними свійськими курами, хіба що приміщення курника слід захистити від протягів і гарненько утеплити, особливо підлогу і стелю. Температура взимку там має становити від +15 до +20°С, щоб кури почувались у курнику комфортно і зберігали свою яєчну продуктивність на тому ж рівні. 

Також необхідно забезпечувати в курнику чистоту й оптимальний рівень вологості. Для підстилки, яку слід своєчасно міняти, використовують солому, торф або деревну стружку. Товщина її має бути близько 10 см.

У теплий сезон ця порода потребує щоденного моціону, тому курям необхідно забезпечити можливість вигулу на свіжому повітрі. Водночас слід врахувати, що птахи мають добре розвинені крила, тому місце їхнього вигулу потрібно обгородити високим вольєром. Бажано, щоб у зоні вигулу знаходились різні природні схованки (низькорослі дерева, висока трава, чагарники тощо).

Особливої обережності слід дотримуватися в разі перевезення птахів, оскільки вони вкрай повільно адаптуються до нових умов проживання. Порода Ayam Cemani має бійцівські корені, тому в разі спільного утримання з представниками інших видів чи порід свійських птахів можливе виникнення конфліктних ситуацій.

Щоб запобігти інфікуванню поголів’я шкірними паразитами, птахам потрібно забезпечити можливість приймати «зольні ванни». Для цього встановлюють широку посудину (ванночку) і наповнюють її сумішшю з сухого річкового піску і деревного попелу. Час від часу слід підсипати таку суміш, щоб вміст посудини лишався сталим. 

Годування

Годування представників породи Ayam Cemani цілком відповідає потребам звичайної свійської птиці. У їхньому раціоні мають бути екструдовані зернобобові культури, дрібно посічена зелень, овочі, висівки, макуха, жом, кісткове борошно і дріжджі.

Також курей слід забезпечити достатньою кількістю кальцію (черепашки, крейда, вапняк), а для покращення процесу травлення – дрібним гравієм і піском.

Розведення

Щоб отримати чистокровний молодняк, курей Ayam Cemani необхідно ізолювати від інших порід. Оптимальне співвідношення у стаді – один півень на п’ять курочок.

Відсоток запліднених яєць у породи досить високий, але для її розведення знадобиться якісний інкубатор.

Рівень виживаності в курчат Ayam Cemani достатньо високий, за розміром вони не відрізняються від пташенят решти порід. Перші два тижні бажано утримувати їх за температури близько +30°С, після чого температуру поступово знижувати.

Годувати молодняк бажано збалансованим та відповідним до їхнього віку промисловим комбінованим кормом з високим вмістом білка, до складу якого мають входити всі необхідні інгредієнти, що сприяють якнайшвидшому зростанню і розвитку пташенят. У міру підростання курчатам, окрім комбікорму, поступово додають у раціон подрібнену зелень та овочі.

Підрослий молодняк підгодовують подрібненими вареними яйцями, нежирним кисломолочним сиром, вареним пшоном. Не слід забувати і про чисту (але не холодну) питну воду для птахів.